Рішення № 79502869, 14.01.2019, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 січня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/460/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави", вул. Океанська, б.2, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49022

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шарун Степана Володимировича, АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості у сумі 53 633 грн. 61 коп., з яких: 34 998 грн. 76 коп. - борг за поставлений товар, 8 880 грн. 55 коп. - пеня, 2 030 грн. 99 коп. - інфляційних, 7 723 грн. 31 коп. - 30 % річних.

Встановив:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою вих.№ 24/10 від 24.10.2018 (Вх.№582 від 06.11.2018) до відповідача - Фізичної особи-підприємця Шарун Степана Володимировича про стягнення 34 998 грн. 76 коп. - боргу за поставлений товар, 8 880 грн. 55 коп. - пені, 2030 грн. 99 коп. - інфляційні, 7 723 грн. 31 коп. - 30 % річних.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, сторонам встановлено строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.

Ухвалою від 03.01.2019 Господарського суду Тернопільської області було витребувано в порядку частини 4 статті 74 ГПК України ряд документів з підстав, викладених у даній ухвалі.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач у порушення умов договору поставки №24 від 01.08.2017 не виконав свого обов'язку з оплати отриманого товару, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 34 998,76 грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань відповідачу нараховано : 8 880 грн. 55 коп. - пені, 2 030 грн. 99 коп. - інфляційних, 7 723 грн. 31 коп. - 30 % річних.

Заперечення відповідача.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, ухвалою від 12.11.2018 належним чином був повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленням про вручення з поштовими конвертами із відміткою за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до пункту 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне:

01 серпня 2017 між Постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" в особі директора Василевського Ю.В., який діяв на підставі Статуту, та Покупцем - Фізичною особою-підприємцем Шарун С.В., що діяв на підставі Свідоцтва, укладено Договір №24 про поставку товару - продовольчу продукцію.

Згідно з пунктами 1.1 та 2.2 Договору поставки Постачальник (позивач у справі) зобов'язується доставляти і передавати на умовах, встановлених даним Договором, продовольчу продукцію у власність Покупця (відповідач у справі), а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного Договору.

Загальна ціна договору становить загальну вартість товару, поставленого протягом дії цього Договору (п.2.1).

Згідно пункту 2.2 Договору Покупець зобов'язується оплачувати за кожну поставлену партію товару на протязі - 14 календарних днів з моменту поставки товару. Партією товару вважається товар, переданий Покупцю по одній накладній.

Форма оплати товару - безготівковий розрахунок на банківські реквізити Постачальника. Покупець повинен в платіжних документах посилатися на видаткову накладну т а/або на реквізити даного договору. У разі відсутності посилання на рахунок , Постачальник зараховує оплату за товар, який був поставлений по даті раніше (п. 2.4 Договору).

Позивач 01.02.2018 поставив відповідачу товар на загальну вартість 45 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №106, яка долучена до матеріалів справи та містить підписи і печатки обох сторін.

Проте, як стверджує позивач та зазначене не спростовано відповідачем, відповідач на момент звернення з позовом до суду оплатив лише частково поставлений йому товар в загальному розмірі - 10 001,24 грн, що підтверджують меморіальні ордери, а саме: №@2PL485044 від 27.04.2018 на суму - 4 000,00 грн ( сума позивачем зарахована частково в розмірі - 2 001, 24 грн відповідно до п 2.4 Договору поставки в зарахування оплати за товар, який був поставлений по даті раніше); №@2PL275664 від 14.05.2018 на суму - 5 000,00 грн; №@2PL868761 від 04.06.2018 на суму - 3 000,00 грн.

25 квітня 2018 року позивач надіслав відповідачу претензію вих. №96 з вимогою погасити наявну заборгованість у розмірі 53 505,01 грн (з врахуванням штрафних санкцій), що підтверджується долученими до матеріалів справи поштовою квитанцією.

Матеріали справи не містять доказів надання відповідачем відповіді на цю претензію. Відповідачем не представлено суду доказів оплати боргу, не надано суду інших доказів, які б мали значення для правильного вирішення спору.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Розглянувши та оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з укладенням між ними правочину з поставки (купівлі - продажу) товару.

Норми права, які застосував суд.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором поставки.

Положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне визначення містить стаття 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтями 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Мотивована оцінка судом аргументів,

наведених учасниками справи.

Позивач 01.02.2018 поставив відповідачу товар на загальну вартість 45 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №106, яка долучена до матеріалів справи, містять підписи і печатки обох сторін та факт зазначеної поставки сторонами у справі не заперечується.

Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видатковій накладній.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.

За таких обставин, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Проте, як стверджує позивач та зазначене не спростовано відповідачем, відповідач на момент звернення з позовом до суду оплатив лише частково поставлений йому товар в загальному розмірі - 10 001,24 грн, що підтверджують меморіальні ордери, а саме: №@2PL485044 від 27.04.2018 на суму - 4 000,00 грн ( сума позивачем зарахована частково в розмірі - 2 001, 24 грн відповідно до п 2.4 Договору поставки в зарахування оплати за товар, який був поставлений по даті раніше); №@2PL275664 від 14.05.2018 на суму - 5 000,00 грн; №@2PL868761 від 04.06.2018 на суму - 3 000,00 грн.

Вказане підтверджено поданими позивачем доказами та розрахунками і не спростоване відповідачем.

Щодо стягнення пені.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за поставку товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 8 880,55 грн за період з 16.02.2018 по 22.10.2018 (з врахуванням часткових оплат).

Пунктами 6.1 Договору поставки №24 від 01.06.2017 сторони домовились, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день затримки оплати, до моменту повного погашення заборгованості.

Згідно статей 1, 3 Закону Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд, перевіривши розрахунок, за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ, пені за період з 16.02.2018 по 22.10.2018, вважає його вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 8 880,55 грн є правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 30% річних та інфляційних втрат.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2.2 та п. 6.1 договору Поставки №24 від 01.08.2017 Покупець зобов'язується оплачувати за кожну поставлену партію товару на протязі 14 календарних днів з моменту поставки товару Постачальником. У випадку несвоєчасну оплату отриманого товару Покупець сплачує Постачальнику від суми заборгованості за кожен день затримки оплати , до моменту повного погашення заборгованості 30% річних.

Як стверджує позивач, оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо вчасної оплати за поставлений товар, позивачем нараховано відповідачу за період з 16.02.2018 по 22.10.2018 - 30% річних у розмірі 7 723,31 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 030,99 грн.

Перевіривши розрахунок 30% річних здійснений позивачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 7 723,31 грн - 30% річних правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

У свою чергу здійснивши власний розрахунок за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ заявлених до стягнення інфляційних втрат суд вважає їх вірно обрахованими та правомірно заявленими до стягнення 1 618,26 грн інфляційних втрат, та такими, що підлягають до задоволення. В іншій частині щодо стягнення 412,73 грн - інфляційних втрат, то суд вважає їх безпідставно нарахованими, необґрунтованими та такими, що до стягнення не підлягають.

Висновок суду.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як визначено статтею 73 ГПК України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду належних та допустимих, достовірних та достатніх доказів у спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнути з Фізичної особи-підприємця Шарун Степана Володимировича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" (вул. Океанська, б.2, м. Дніпро, ідентифікаційний номер 39429904) - 34 998,76 грн - основного боргу, 8 880,55 грн - пені, 7 723,31 грн - 30% річних, 1 618,26 грн - інфляційних втрат. В частині нарахованих інфляційних втрат позовних вимог у розмірі 412,73 грн., відмовити.

Судові витрати.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи зазначене, суд керуючись своїм правом, покладає судовий збір на відповідача у справі як такого з вини якого, на думку суду, виник даний спір. Відтак, з відповідача підлягає до стягнення 1 762,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 7, 13, 42, 73, 74, 81, 86, 129, 210, 238, 247, 252, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шарун Степана Володимировича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" ( вул. Океанська, б.2, м. Дніпро, ідентифікаційний номер 39429904) - 34 998,76 грн - основного боргу, 8 880,55 грн - пені, 7 723,31 грн - 30% річних, 1 618,26 грн - інфляційних втрат.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шарун Степана Володимировича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська компанія кави" (вул. Океанська, б.2, м. Дніпро. ідентифікаційний номер 39429904) - 1 762,00 грн. судового збору.

4. В решті позовних вимог у розмірі 414,73 грн, відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення з урахуванням вихідних днів та відрядження судді складено та підписано протягом восьми робочих днів 30.01.2019.

Суддя В.Л. Гевко