Рішення № 79500869, 15.01.2019, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Провадження № 2/331/56/2019

Справа № 331/1351/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі :

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

за участю: секретаря - Постарнак М.М.,

представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (місце реєстрації: 02100, м. Київ, вул. Верховної ради, буд. № 14 «б»АДРЕСА_1) в собі представника ОСОБА_4 (адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, вул.. Троїцька, буд. № 27) до ОСОБА_5 (останнє відоме місце реєстрації: 69002, АДРЕСА_2) про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат та процентів за прострочення повернення позики,

В С Т А Н О В И В:

15 лютого 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат та процентів за прострочення повернення позики в сумі 23290,43 грн..

В обґрунтування заявленої вимоги зазначив, що 20 грудня 2008 року між ОСОБА_3 (як позикодавцем) було укладено з ОСОБА_5 (як позичальником) договори позики.

Згідно умов Договору, Позивач зобов’язався передати Відповідачу кошти у сумі 86 000,00 (вісімдесят шість тисяч) гривень, та 175 000,00 (сто сімдесят п’ять тисяч) гривень, а Відповідач зобов’язався повернути суму позики до 20 грудня 2009 року.

20 грудня 2008 року ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 передав обумовлену Договором грошову суму ОСОБА_5, що було зафіксовано розпискою від 20.12.2008 р.

Підставою позову, що заявлено, є укладені між сторонами договори від 20 грудня 2008 року на суму 86 000,00 гривень та 175 000,00 гривень. За кожним із них ОСОБА_5 зобов’язалася повернути суму позики до 20 грудня 2009 року, проте своїх зобов’язань не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, що встановлено преюдиційним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2014 року у справі № 2/331/232/13, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 листопада 2014 року.

На підставі викладеного, просить суд стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 проценти за користування позикою у розмірі 12 259, 81 грн., проценти за прострочення повернення позики у розмірі 2 980, 62 грн., суму інфляції у розмірі 8 050, 00 грн., що разом станом на 12 лютого 2018 року становить 23 290, 43 грн.; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 всі понесені судові витрати.

27 лютого 2018 року ОСОБА_8 в особі представника – ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову, доповнивши до раніше заявлених позовних вимог щодо стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат та процентів за прострочення повернення позики в сумі 23290,43 грн., вимогу про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в розмірі 1000000,00 грн. (а.с. 26-29)

24 травня 2018 року ОСОБА_8 в особі представника – ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову, просив суд стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 проценти за користування позикою у розмірі 24294,40 грн., проценти за прострочення повернення позики у розмірі 5388,96 грн., суму інфляції у розмірі 13300,00 грн., що разом станом на 24 травня 2018 року становить 42983,36 грн.; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 всі понесені судові витрати.. (а.с. 58-61)

02 січня 2019 року ОСОБА_8 в особі представника – ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 проценти за користування позикою у розмірі 13922,38 грн., проценти (3% річних) за прострочення повернення позики у розмірі 3269,43 грн., суму інфляції у розмірі 9835,00 грн., що разом станом на 23 лютого 2018 року становить 27026, 81 грн.; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн..

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила суд його задовольнити, посилаючись на його обґрунтованість та доведеність.

Представник відповідача ОСОБА_2, у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених по тексту відзиву на позовну заяву, наполягав на ухваленні по справі рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено у підготовче судове засідання. . (а.с. 38-39)

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2018 року у підготовчому судовому засідання проголошена перерва та продовжено стрко проведення підготовчого провадження до 16 липня 2018 року. (а.с. 114-115)

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 138)

Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги заяви представників позивача та відповідача, кожного в окремості, наявні в матеріалах справи докази, письмові пояснення сторін та відзив сторони відповідача, приходить до наступного.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів на встановлений договором або законом. (Постанова Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі 6-49цс12).

Верховний Суд України в тій самій справі зазначив, що «грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів».

Верховний Суд у своїй постанові від 31 травня 2018 року по справі № 315/914/14-ц зазначив наступне: «розглядаючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням наведених положень ЦК України та правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України, дійшли правильного висновку про те, що між сторонами справи було укладено договір позики, умови якого позичальник не виконав, що є підставою для стягнення заборгованості за цим правочином із урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за весь період прострочення».

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 761/11028/14-ц суд дійшов висновку, що «установивши, що спірний договір позики не є безоплатним у розумінні норм частини другої статті 1048 ЦК України та що вказаним договором встановлено розмір процентів від суми позики, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами».

Так, у своїх постановах Верховний Суд від 15 березня 2018 року по справі № 381/306/17, постанова від 19 червня 2018 року по справі № № 201/6757/16-ц дійшов до обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання та процентів за користування позикою за весь період прострочення включно до дати погашення заборгованості.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи встановлено, що 20 грудня 2008 року між ОСОБА_3 було укладено з ОСОБА_5 договори позики. Згідно умов Договору, ОСОБА_3 зобов’язався передати ОСОБА_9 кошти у сумі 86 000,00 (вісімдесят шість тисяч) гривень, та 175 000,00 (сто сімдесят п’ять тисяч) гривень, а ОСОБА_5 зобов’язалася повернути суму позики до 20 грудня 2009 року.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

20 грудня 2008 року ОСОБА_3 у присутності свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 передав обумовлену Договорами від 20 грудня 2008 року грошову суму ОСОБА_5, що було зафіксовано розпискою від 20.12.2008р.

За кожним із Договорів ОСОБА_5 зобов’язалася повернути суму позики до 20 грудня 2009 року, проте своїх зобов’язань не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Зазначені обставини встановлені преюдиційним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2014 року у справі № 2/331/232/13, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 листопада 2014 року.

У справах № 2/331/232/13 (про стягнення заборгованості за договором позики) та № 2/331/2280/14 (про стягнення процентів, інфляції та курсової різниці) вже було заявлено вимоги про стягнення:

- суми боргу в розмірі 261 000,00 грн.;

- процентів за користування позикою в сумі 109 500,22 грн. (справа № 2/331/232/13) та в сумі 37 930,84 грн. (справа № 2/331/2280/14);

- інфляції в сумі 70 903,00 грн. (справа № 2/331/232/13) та в сумі 82 476,00 грн. (справа № 2/331/2280/14) (нарахованої за період по лютий 2015 року);

- процентів за прострочення повернення позики в сумі 45 567,77 грн.;

- курсової різниці в розмірі 284 096,48 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду від 13.05.2016 року по справі 331/8967/15-ц стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 (розрахунки станом на 25.03.2016):

- суму процентів за прострочення повернення позики в сумі 6 581,23 грн.;

- суму процентів за користування позикою - 48 195,63 грн.;

- суму курсової різниці в розмірі - 76 190,22 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 07.04.2017 по справі №331/6120/16 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 (розрахунки станом на 13.05.2017):

- суму інфляційних витрат в розмірі – 20 650, 00 грн.;

- суму процентів за користування позикою – 35038, 05 грн.;

- суму процентів за прострочення повернення позики – 6893, 90 грн.;

- суму курсової різниці – 21 075, 01 грн..

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 09.11.2017 по справі № 331/3976/17 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 (розрахунки станом на 09.10.2017):

- суму інфляційних втрат в розмірі 17 879, 49 грн.;

- суму процентів за користування позикою в сумі 24 389, 60 грн.;

- суму процентів за прострочення повернення позики в розмірі 6295,06 грн.

З огляду на те, що зобов’язання за договором позики не виконувалися ОСОБА_3 вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення процентів за користування позикою та трьох відсотків річних за період з 10.10.2017р. по 23.02.2018р..

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позивачем 27 лютого 2018 року та 24 травня 2018 року подавалися заяви про зміну предмету позову, де з урахуванням часу розгляду справи збільшувався розмір позовних вимог, проте з урахуванням того, що всі виконавчі провадження відносно ОСОБА_5 закінчені, позивачем надано заяву про зменшення розміру позовних вимог та розрахунок заборгованості станом на 23 лютого 2018 року.

Суд дослідивши всі обставини справи та наявні в справі докази приходиться до висновку, про те що незважаючи на те, що станом на 23.02.2018 року всі виконавчі провадження зі стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 закінчені, це не звільняє ОСОБА_5 від сплати процентів за користування позикою та інфляційних витрат у період з 10.10.2017р. по 23.02.2018р., тобто до моменту фактичної сплати заборгованості за договором позики, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Верховний Суд України у своїх постановах від 24 жовтня 2011 року у справі № 3-89гс11 , від 20 грудня 2010 року у справі № 3-57гс10 , від 4 липня 2011 року у справі № 3-65гс11 , від 12 вересня 2011 року у справі № 3-73гс11, від 14 листопада 2011 року у справі № 3-116гс11 викладено такі висновки: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Норма ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі 6-49цс12).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості у заяві про зменшення розміру позовних вимог відповідає умовам договору позики, розміру встановлених процентів, суми інфляції та 3% річних.

Аналізуючи перелічені норми матеріального та процесуального права, взявши до уваги встановлені у судовому засіданні обставини, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 13922,38 грн., процентів (3% річних) за прострочення повернення позики у розмірі 3269,43 грн., суми інфляції у розмірі 9835,00 грн., що разом станом на 23 лютого 2018 року становить 27026, 81 грн.

Вирішуючи вимогу питання щодо розподілу судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімального прожиткового мінімуму.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від розміру мінімального прожиткового мінімуму у місячному розмірі, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року становив 1762,00 грн., то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру в розмірі 704,80 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що представником в суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно із положенням ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем надано детальний опис наданих послуг, акти наданих послуг та належним чином засвідчений витяг з ЄРАУ, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копія угоди про надання правової допомоги. Як вбачається з матеріалів справи участь у судових засіданнях приймала ОСОБА_1, яка є помічником адвоката ОСОБА_10, відомості про що внесено до єдиного реєстру адвокатів України.

Все це дає підстави вважати, що адвокатом ОСОБА_10 та помічником адвоката ОСОБА_1 надана комплексна правова допомога під час розгляду даної справи, а тому підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, вимога відповідача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., підлягає задоволенню, що є співмірним у відповідності до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України ЦПК України, ст. ст. 625, 1048, 1049 ЦК України,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_3 (місце проживання: м. Київ, буд. Верховної РадиАДРЕСА_3) задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії СО №782959, виданий Деснянським РУ ГУМВС України в м. Києві 19.03.2002 року, РНОКПП НОМЕР_2), який зареєстрований та мешкає за адресою: м. Київ,буд. Верховної РадиАДРЕСА_3, суму процентів за користування позикою у розмірі 13 922, 38 грн. (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні 38 копійок), суму 3 % річних за прострочення повернення позики у розмірі 3 269, 43 грн. (три тисячі двісті шістдесят дев'ять гривень 43 копійки), суму інфляції в розмірі 9 835,00 грн. (дев'ять тисяч вісімсот тридцять п'ять гривень 00 копійок), що разом становить 27 026, 81 грн. (двадцять сім тисяч двадцять шість гривень 81 копійка).

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії СО №782959, виданий Деснянським РУ ГУМВС України в м. Києві 19.03.2002 року, РНОКПП НОМЕР_2), який зареєстрований та мешкає за адресою: м. Київ, буд. Верховної РадиАДРЕСА_3, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 (десять тисяч гривень 00 копійок).

Повний текст судового рішення складено 25 січня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Н.Г. Скользнєва

15.01.2019