Рішення № 79498395, 22.01.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4135/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Головка А.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання – Дубінчина О.М.

представника позивача – ОСОБА_1,

представників відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області, Київського районного відділу у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

21 листопада 2018 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій щодо не оформлення паспорту неповнолітній ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XІІ протиправними; зобов'язання оформити та видати бланк паспорту на ім'я ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних; зобов'язання вести паспортний облік відносно ОСОБА_4 за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про неї до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі її персональних даних.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ОСОБА_4 не відмовляється від виконання обов'язку щодо отримання паспорта громадянина України проте зобов'язання отримати паспорт у формі пластикової картки типу ID по досягненню 14-річного віку суперечить нормам Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України 2503-ХІІ від 26.06.1992. Зауважує, що неповнолітня просить органи державної міграційної служби оформити паспорт громадянина України у формі книжечки. ОСОБА_4 особисто зверталася 22.08.2018, 25.09.2018, 30.10.2018 до територіального підрозділу ДМС в Полтавській області із заявами видати паспорт у формі книжечки. Відповідь вона отримала листами від 12.09.2018 та від 08.10.2018. Відповідь на заяву від 30.10.2018 на даний час заявником не отримано. З відповіді органу вбачається, що ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області своїм листом повідомив заявнику про те, що паспорт громадянина України видається виключно у формі картки. Таким чином, на думку позивача, територіальний підрозділ у спірних правовідносинах прийняв неправомірне рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки та не навів будь-яких підстав (визначених законом) для відмови в його оформленні.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року провадження у справі відкрито.

18.12.2018 до суду від ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 61-75/, у якому представник відповідача ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що 23.08.2018 до УДМС надійшло звернення (заява) батьків неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо оформлення бланка паспорта громадянина України у вигляді книжечки, на яке була надана відповідь листом від 12.09.2018 за № 5301.19-17542/53.1-18 та роз'яснено неможливість отримання паспорта відповідно до Закону України "Про звернення громадян", а тому вважає, що відповідачем у межах спірних правовідносин дотримано вимог законодавства України про звернення громадян. Зазначає, що на день звернення позивача із заявою у відповідача були відсутні правові підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки.

Ухвалою суду від 18.12.2018 до участі у справі в якості другого відповідача залучено Київський районний відділ у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області.

02.01.2019 до суду від Київського районного відділу у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 111-125/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на те, що до Київського РВ у м. Полтаві УДМС 05.12.2017 надійшло звернення (заява) ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6 від 10.11.2017 щодо оформлення паспорта громадянина України, в якому заявники просили надати відповідь відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та до звернення не надали відповідних документів для оформлення паспорта. Територіальним підрозділом 05.01.2018 за вих. № 48/175 надано відповідь (роз'яснення) згідно Закону України «Про звернення громадян».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

05.12.2017 до Київського районного відділу у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області надійшло звернення (заява) ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6 від 10.11.2017 щодо оформлення паспорта громадянина України, в якому заявники просили надати відповідь відповідно до Закону України «Про звернення громадян» /а.с. 126-127/.

Територіальним підрозділом 05.01.2018 за вих. № 48/175 надано відповідь (роз'яснення) згідно Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якого ніхто не може відмовлятися від виконання обов'язку отримання паспорта посилаючись на релігійні переконання /а.с. 128-129/.

До УДМС в Полтавській області надійшли звернення (заяви) від 23.08.2018 (вх. № Т-61/6/5302-18 від 23.08.2018) та від 25.09.2018 (вх. № Т-75/6/5301-18 від 25.09.2018) батьків неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо оформлення бланка паспорта громадянина України у вигляді книжечки /а.с. 77-78, 80-81/.

Листами УДМС в Полтавській області від 12.09.2018 № 5301.19-17542/53.1-18 та від 08.10.2018 № 5301.19-19229/53.1-18 повідомлено заявників про те, що звернення розглянуті відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та роз'яснено про неможливість отримання паспорта /а.с. 79, 83/.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не оформлення паспорту громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у формі паспортної книжечки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені ОСОБА_7 та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 8 ОСОБА_7 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_7 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_7 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_7 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_7 України гарантується.

За приписами статті 3 ОСОБА_7 України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_7, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 ОСОБА_7 України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених ОСОБА_7 України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 ОСОБА_7 України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 ОСОБА_7 України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі “ОСОБА_8 проти України” (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (частина 1 статті 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .

Законний представник позивача у позовній заяві посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Суд такі доводи законного представника позивача вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону "Про захист персональних даних" № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …”.

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 ОСОБА_7 України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, що становить порушення ст.8 Конвенції.

Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження “нагальній суспільній потребі”, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі “Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine” від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі “Groppera Radio AG and Others v. Switzerland” від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі “Х'ю Джордан проти ОСОБА_9 Британії” сформулював таку позицію: “Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу”.

Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Таких самих висновків дійшла і ОСОБА_9 Верховного Суду у своїй постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17.

Згідно показів свідка ОСОБА_1 із заявами про видачу ОСОБА_4 паспорту у формі паспортної книжечки звертався до Київського районного відділу у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області та до ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області.

Однак, у Київському районному відділі у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області його повідомлено про те, що із відповідною заявою необхідно звертатися до ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області.

До УДМС в Полтавській області батьки неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зверталися із заявами від 22.08.2018 (вх. № Т-61/6/5302-18 від 23.08.2018) та від 25.09.2018 (вх. № Т-75/6/5301-18 від 25.09.2018) щодо оформлення бланка паспорта громадянина України у вигляді книжечки /а.с. 77-78, 80-81/.

Вказані заяви розглянуті УДМС в Полтавській області відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та листами від 12.09.2018 № 5301.19-17542/53.1-18 та від 08.10.2018 № 5301.19-19229/53.1-18 повідомлено заявників про неможливість отримання паспорта /а.с. 79, 83/.

Таким чином, заяви ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 22.08.2018 (вх. № Т-61/6/5302-18 від 23.08.2018) та від 25.09.2018 (вх. № Т-75/6/5301-18 від 25.09.2018) щодо оформлення бланка паспорта громадянина України у вигляді книжечки розглянуті УДМС в Полтавській області не по суті, а у порядку Закону України "Про звернення громадян".

Отже, за результатами розгляду вказаних заяв рішення про відмову у видачі паспорта у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, відповідачем не приймалось. У зв'язку із цим, підстави для зобов'язання територіального органа ДМС України видати паспорт у формі паспортної книжечки відсутні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Київського районного відділу у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області щодо не розгляду заяв ОСОБА_4 від 22.08.2018 та 25.09.2018 про видачу паспорту у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений ОСОБА_7 України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

На час звернення законних представників до ОСОБА_5 ДМС України в Полтавській області діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі.

При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Київський районний відділ у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області розглянути заяви ОСОБА_4 від 22.08.2018 та 25.09.2018 про видачу паспорту у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, з урахуванням висновків суду.

В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про ОСОБА_4 до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачу паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 (вул. Коцюбинського, 10, м. Полтава, 36039) до ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039), Київського районного відділу у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області (пров. Шкільний, 6, м. Полтава, 36004) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Київського районного відділу у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області щодо не розгляду заяв ОСОБА_4 від 22.08.2018 та 25.09.2018 про видачу паспорту у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Зобов'язати Київський районний відділ у м. Полтаві ОСОБА_5 Державної міграційної служби України в Полтавській області розглянути заяви ОСОБА_4 від 22.08.2018 та 25.09.2018 про видачу паспорту у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, з урахуванням висновків суду.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29 січня 2019 року.

Суддя А.Б. Головко