Рішення № 79495382, 21.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2019 року 09:09 № 826/15143/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі Мині І.І., за участі позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доСолом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києвіпровизнання протиправною та скасування постанови №29187255 від 13.02.2012,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Підпоріна Р.О. від 13.02.2012 у виконавчому провадженні №29187255 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що державним виконавцем протиправно винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, оскільки реалізація обтяженого іпотекою майна може бути проведена виключно органом державної виконавчої служби шляхом продажу на прилюдних торгах, а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у іпотеку, що виключає можливість добровільного виконання.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, у встановлений судом строк відзив на позовні вимоги не подано.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Мазуром Ю.С. від 11.10.2011 відкрито виконавче провадження №29187255 з примусового виконання виконавчого напису від 06.12.2010 №5856.

Постановою старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Черкасовим Є.В. від 16.07.2018 відновлено виконавче провадження №29187255.

Також, постановою від 16.07.2018 поновлено вчинення виконавчих дій в ВП №29187255.

Постановою від 16.07.2018 у ВП №29187255 знято арешт з всього майна боржника, накладеного постановою про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2011 ВП№29187255, що належить боржнику - ОСОБА_1.

16 липня 2018 року постановою старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Черкасовим Є.В. накладено арешт на майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить боржнику.

Постановою від 16.07.2018 у ВП№29187255 змінено прізвище боржника з «ОСОБА_1» на «ОСОБА_1».

Постановою старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Черкасовим Є.В. від 01.08.2018 ВП№29187255 повернуто виконавчий документ стягувачу.

Як зазначає позивач, останній 29.08.2018 звернувся до відповідача з заявою про зняття накладеного арешту у вказаному виконавчому провадженні, оскільки боржником врегульовано питання заборгованості в добровільному порядку.

Однак, позивачу стало відомо, що постановою старшого державного виконавця Подпоріна Р.О. винесено постанову від 13.02.2012 ВП№29187255 про стягнення з боржника (ОСОБА_1) виконавчого збору в розмірі 44499,35 грн.

Вважаючи вказану постанову про стягнення з боржника виконавчого збору протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

На час відкриття виконавчого провадження № 29187255 та прийняття спірної постанови від 13.02.2012 ВП№29187255 про стягнення з боржника виконавчого збору чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV«Про виконавче провадження», статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.2 ст.25 Закону України № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст. 27 вказаного Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 грудня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. складено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №5856 щодо звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6, передана в іпотеку ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за іпотечним договором №02-10/1515, посвідченим Кравченко І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 01 червня 2006 року за реєстром №1973, в якості забезпечення зобов'язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/2059 від 01 червня 2006 року, укладеним між ОСОБА_8 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Частиною 8 ст.54 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно з ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому у ст.11 вказаного Закону міститься застереження, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Аналіз наведених положень норм матеріального права дає підстави для висновку, що реалізація заставленого майна (яке, також, знаходиться в реєстрі заборон на його відчуження) може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби (ст.ст. 41,54 ЗУ «Про іпотеку»), а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у заставу, що у даному випадку виключає можливість добровільно виконати позивачем виконавчий лист у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, суд погоджується з твердженням позивача щодо необґрунтованості визначеного в оскаржуваній постанові розміру виконавчого збору.

Позивач, як поручитель, несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Проте, визначаючи розмір виконавчого збору, державний виконавець виходив із суми заборгованості саме боржника по кредитному договору (444993,59 грн.), в той час як у позивача відсутні зобов'язання по погашенню всієї суми заборгованості.

Отже, державний виконавець протиправно виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 44499,35 грн., розраховуючи суму виконавчого збору виходячи із суми заборгованості по кредитному договору.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Суд акцентує увагу, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано суду доказів на спростування тверджень позивача, відзиву, заперечень на позовну заяву до суду не надходило.

Згідно частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

За таких обставин, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова старшого державного виконавця державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору від 13 лютого 2012 року ВП№29187255 є протиправною та підлягає скасуванню.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору від 13 лютого 2012 року №ВП29187255.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 30.01.2019.

Суддя С.К. Каракашьян