Рішення № 79492059, 29.01.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2616/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Дмитрука В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватного виробничо-торгового підприємства «Світязь» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробничо-торгове підприємство «Світязь» (далі - ПВТП «Світязь») звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.09.2018 №0002204003.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.08.2018 проведена камеральна перевірка позивача з питань своєчасності сплати акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, за результатами якої складено акт від 28.08.2018 №151/03-20-40-03-14/13364650.

В акті перевірки встановлено, що позивачем несвоєчасно сплачено узгоджене податкове зобов'язання з акцизного податку у сумі 98 501 грн. за червень 2018 року, чим порушено пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Так, в акті перевірки вказано, що граничний строк сплати узгодженого податкового зобов'язання акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за червень 2018 року - 30.07.2018, дата надходження коштів до бюджету 31.07.2018 в сумі 98 501 грн. згідно платіжного доручення №936 від 27.07.2018. Кількість календарних днів затримки становить 1 календарний день.

У висновках акту перевірки зазначено, що дані камеральної перевірки свідчать про несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з акцизного податку в сумі 98 501 грн. за червень 2018 року.

На підставі акта перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 12.09.2018 №0002204003, яким за затримку на 1 календарний день грошового зобов'язання у сумі 98 501 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у розмірі 10 % в сумі 9 850 грн. 10 коп.

Не погодившись з правомірністю прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач оскаржив останнє до ДФС України. Розглянувши скаргу позивача, ДФС України було прийнято рішення від 23.11.2018, яким спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач не погоджується, вважає його протиправним та просить суд його скасувати, оскільки згідно платіжного доручення №936 від 27.07.2018 ПВТП «Світязь» сплатило 98 501 грн. акцизного податку, яке було отримано банком 30.07.2018, відповідно ПВТП «Світязь» сплатило акцизний податок в межах граничних строків та у відповідності до положень пункту 129.6 статті 129 ПК України звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату акцизного податку. У зв'язку з цим просив позов задовольнити.

Відповідно до ухвали судді від 14.12.2018 розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнала, мотивуючи тим, що ПВТП «Світязь» подано податкову декларацію акцизного податку за червень 2018 року (реєстраційний №9138827429 від 09.07.2018), в якій задекларовано до сплати акцизного податку в розмірі 98 501 грн. по строку сплати 30.07.2018.

Згідно з пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вище зазначене, відповідач вважає, що позивачем порушено граничний строк сплати узгодженого податкового зобов'язання акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, оскільки фактично сплачено дану суму 31.07.2018 у розмірі 98 501 грн. платіжним дорученням від 27.07.2018 №936.

Також відповідач зазначив, що згідно інтегрованої картки платника податку сплата акцизного податку станом на 30.07.2017 відсутня, а у виписці по рахунку, яку надає позивач станом на 30.07.2018 (вхідний залишок Дебет - 0), згідно позицій по рахунку набрано 20 платіжних доручень, серед них відсутнє платіжне доручення №936 на суму 98 501 грн.

Відповідач стверджує, що позивачем не заперечується той факт, що відбулася несвоєчасна сплата акцизного податку в терміни, що визначені законодавством, при цьому позивачем не надано жодного доказу відносно того чи були наявні на кінець операційного дня 30.07.2018 на рахунку кошти, для оплати Банком акцизного податку та чи звертався із відповідним зверненням до Банку з метою встановлення причини несвоєчасного списання коштів з рахунку. З наведених підстав просить відмовити в задоволенні позову.

Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просила проводити розгляд справи за участю сторін в зв'язку з необхідністю надання пояснень та додаткових доказів.

Щодо розгляду справи за участі сторін суд зазначає наступне.

Як передбачено пунктом 20 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно із частиною другою статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частина друга статті 257 КАС України передбачає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту частини четвертої статті 12 КАС України.

Згідно із частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частинами п'ять, шість статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

В обґрунтування розгляду справи за участю сторін представник відповідача зазначила, що розгляд даної судової справи має важливе значення для контролюючого органу оскільки несплата узгодженого податкового зобов'язання акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів зі сторони позивача тягне за собою несвоєчасне та не у повному обсязі наповнення до Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що розгляд даної справи можливий за участі сторін у справі, з можливістю надання пояснень та доказів безпосередньо в ході судового засідання.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною дев'ятою статті 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

З наведеного слідує, що пояснення сторін, надані в ході судових засідань не є доказами в розумінні приписів статті 72 КАС України, в той час як судом рішення приймається на підставі тих доказів, з якими ознайомлені усі учасники справи та відносно яких, у разі сумнівів в їх достовірності, необхідності уточнення будь-яких даних, сторони мають право подати письмові заяви по суті справи. Крім того, в силу приписів частини 2 статті 77 КАС України, саме на відповідача покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.

Таким чином, оскільки дана справа відповідно до статті 257 КАС України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, тому розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не враховано, що по виписці по рахунку на 30.07.2018 відображено виконані 30.07.2018 банком розрахункові документи, а не подані 30.07.2018 до банку на виконання, відповідно банк виконав розрахунковий документ (платіжне доручення №936 від 27.07.2018) 31.07.2018, тому у виписці по рахунку за 30.07.2018 платіжне доручення №936 від 27.07.2018 відсутнє.

Позивач вказав, що відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення, відповідно ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Згідно платіжного доручення №936 від 27.07.2018 дата отримання платіжного доручення банком 30.07.2018, штамп про надходження розрахункового документа після операційного дня відсутній, що свідчить про надходження останнього в операційний час.

Позивач вважає, що наведене свідчить про те, що банк не приймає платіжне доручення від платника, якщо його сума перевищує суму, яка є на рахунку платника. Одержання банком платіжних доручень та їх виконання, свідчить про наявність достатніх грошових коштів на рахунку для проведення розрахункових операцій, списання коштів. Таким чином, неперерахування податку банком у день подання платіжного доручення не є наслідком винних дій платника податку, отже в діях позивача відсутній склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 ПК України, а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, визначені статтею 126 цього кодексу. Враховуючи викладене, позивач не погоджується із запереченнями викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача додатково зазначила, що твердження та висновок позивача, що згідно платіжного доручення №936 від 27.07.2018 дата його отримання банком 30.07.2018, що свідчить про надходження останнього в операційний час та про відсутність штампу про надходження розрахункового документа після операційного дня є безпідставним та необґрунтованим. Відповідач вважає, що позивачем в порушення пункту 57.1 статті 57 ПК України порушено граничний строк сплати узгодженого податкового зобов'язання акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, оскільки фактично сплачено дану суму 31.07.2018 в розмірі 98 501 грн. платіжним дорученням від 27.07.2018 №936, про що свідчить відсутність в інтегрованій картці платника податку сплати акцизного податку 30.07.2018. З наведених підстав просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 28.08.2018 заступником начальника відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Волинській області Мар'юк Оксаною Святославівною проведено камеральну перевірку позивача щодо своєчасності сплати акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, за результатами якої складено акт від 28.08.2018 №151/03-20-40-03-14/13364650.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено пункт 57.1 статті 57 ПК України, згідно якої платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі акта перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 12.09.2018 №0002204003, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 9 850 грн. 10 коп., за затримку на 1 календарний день грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у сумі 98 501 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 ПК України встановлено, що кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Згідно з приписами підпунктів 16.1.3 та 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно із пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 9.1.4 пункту 9.1 статті 9 ПК України акцизний податок належить до загальнодержавних податків та зборів.

Підпункт 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Підпунктом 212.1.11. пункту 212.1 статті 212 ПК України визначено, що платниками акцизного податку, зокрема, є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Особи - суб'єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів, підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу товарів не пізніше граничного терміну подання декларації акцизного податку за місяць, в якому здійснюється господарська діяльність (підпунктом 212.3.1-1. пункту 212.3 статті 212 ПК України).

Відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України об'єктами оподаткування акцизним податком є, зокрема, операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до пункту 223.1 статті 223 ПК України базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.

Платник податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених або переобладнаних на митній території України; імпортер алкогольних напоїв та тютюнових виробів; суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів; оптовий постачальник електричної енергії подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу (пункт 223.2 статті 223 ПК України).

Судом встановлено, що з урахуванням строків сплати узгоджених податкових зобов'язань, встановлених пунктом 57.1 статті 57 ПК України, граничним строком сплати самостійно задекларованої суми податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету за червень 2018 року є 30.07.2018.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу нараховано суму податкового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за червень 2018 року, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 98 501 грн.

Згідно платіжного доручення №936 від 27.07.2018 позивачем сплачено податкове зобов'язання в сумі 98 501 грн., призначення платежу: оплата акцизного податку по роздрібній торгівлі за червень 2018.

Відомості щодо зарахування оплати суми акцизного податку з реалізації суб'єктами роздрібної торгівлі підакцизних товарів за червень 2018 року підтверджуються інтегрованою карткою платника акцизного податку позивача, з якої слідує, що 31.07.2018 відповідачем було проведено зарахування коштів у сумі 98 501 грн., сплачених позивачем згідно платіжного доручення №936 від 27.07.2018.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що звільнений від відповідальності за прострочення сплати узгоджених грошових зобов'язань, оскільки вчасно виконував свої зобов'язання зі сплати податків та зборів, які не проведені банком не з вини платника податку, а з вини банку. При цьому позивач стверджує, що сума сплаченого акцизного податку згідно платіжного доручення №936 від 27.07.2018 не перевищує суму, яка була на його рахунку, а отже була достатньою для своєчасної сплати податкового зобов'язання.

Перевіряючи наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог доводи, судом встановлено наступне.

Між Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний банк «Львів» та ПВТП «Світязь» було укладено договір банківського рахунку №26002038286001/980 від 03.07.2017.

Відповідно до пункту 3.6. даного договору розрахункові документи в національній валюті, що надійшли протягом операційного часу, обробляються і виконуються банком в день їх надходження. Операційний час - це частина операційного дня, тривалість якого визначається банком.

Судом встановлено, що позивачем надано до ПАТ АКБ «Львів» на виконання платіжне доручення від 27.07.2018 №936 на суму 98 501 грн., з призначенням платежу: «*;101;25090524;13364650; Ков.філія оплата акцизу 14040000 оплата акцизного податку по роздрібній торгівлі за червень 2018».

Згідно штампу ПАТ АКБ «Львів» на платіжному дорученні №936 від 27.07.2018 останнє було одержано банком до виконання 30.07.2018.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2011 №2346-III (далі - Закон №2346).

Згідно з пункту 1.30 статті 1 Закону №2346 платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.

При цьому, за приписами статті 8 Закону №2346 банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону №2346 під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку виконує платіжна система (пункт1.29 статті 1 Закону №2346).

Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що виконання платником податкового обов'язку з перерахування до бюджету суми податкового зобов'язання, а отже його сплата, пов'язане з моментом подання до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а ініціювання переказу вважається остаточно завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, за подальший переказ сум податкового зобов'язання відповідальність несе банк.

Таким чином, направлення платником до банку, який здійснює розрахункове-касове обслуговування платника, належним чином оформленого платіжного доручення на оплату податкових зобов'язань при наявності необхідної кількості коштів на рахунку є належними, необхідними та єдино достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов'язання.

Таким чином, з отриманням позивачем платіжного документу (платіжного доручення №936 від 27.07.2018 на суму 98 501 грн.) з відміткою банку про одержання на виконання 30.07.2018, ініціювання переказу вважається остаточно завершеним і за його подальше виконання відповідальність несе банк.

Отже, дослідивши надане суду платіжне доручення №936 від 27.07.2018 на суму 98 501 грн. з відміткою банку про одержання на виконання 30.07.2018 позивач вчинив всі необхідні та передбачені законодавством дії щодо сплати податку.

Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, порушення банком порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжного доручення у встановлений строк є виною банку.

Таким чином, враховуючи, що визначальним є те, з чиєї вини відбулося невнесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду, суд приходить до висновку, що у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне перерахування таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Викладене свідчить про відсутність з боку позивача порушень щодо перерахування до бюджету податкових зобов'язань у строк, встановлений законом, та у сумах, самостійно узгоджених у відповідній податковій звітності.

Згідно з пунктом 129.7. статті 129 Кодексу не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України (далі - НБУ) економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

Таким чином, з врахуванням встановлених судом обставин, зокрема, факту направлення позивачем платіжного доручення №936 від 27.07.2018 на суму 98 501 грн. з належними та допустимими реквізитами дозволяє дійти висновку про виконання позивачем обов'язку, покладеного на нього законодавцем та закріпленого статтею 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Отже, вищезазначене свідчить про те, що позивач виконав усі передбачені законодавством умови з метою сплати сум податку у встановлений строк та у розмірі, самостійно узгодженому у відповідній податковій звітності, відповідно, відсутні підстави вважати ПВТП «Світязь» таким, що не сплатило зазначену суму з акцизного податку.

Не відображення відповідачем відомостей по сплаті податку згідно платіжного доручення №936 від 27.07.2018 на суму 98 501 грн. в інтегрованій картці ПВТП «Світязь» є неправомірним та порушує матеріально-правовий інтерес підприємства в тому, щоб дані інтегрованої картки платника з акцизного податку правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відображали реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.

Отже, якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, оскільки порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжного доручення є виною банку, а не платника податків.

Аналогічна правова позиція висвітлена у судовій практиці в даній категорії справ, зокрема, в постанові Верховного Cуду від 28.08.2018 у справі №826/19338/14.

Разом з тим, організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881 (далі - Порядок № 422).

У разі необхідності коригування облікових показників в інтегрованій картці платника у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи (абз.4 п. 5 Розділу 1 Порядку №422).

Тобто, інтегрована картка платника - це документ, який знаходиться в оперативному стані і відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету.

Зазначення в ньому суми податку, яка фактично вже сплачена, але в інтегрованій картці не зазначена, порушує права платника податків, оскільки не відображення суми сплаченого податку та викривлення показників з обліку платежів в свою чергу тягне за собою неправомірне прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань.

Отже, при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за ведення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 12.09.2018 №0002204003, тому суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1 762 грн. 00 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення від 29.11.2018 №1809.

Керуючись статтями 243 - 246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 12.09.2018 №0002204003.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 39400859) на користь приватного виробничо-торгового підприємства «Світязь» (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Офіцерська, будинок 20-А код ЄДРПОУ 13364650) судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Дмитрук