Рішення № 79491402, 30.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року Справа № 160/8921/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_3 пенсії за віком за минулий час, а саме за період з 01.03.2018 року по 30.06.2018 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_3 пенсії за віком за минулий час, а саме за період з 01.03.2018 року по 30.06.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач належить до категорії внутрішньо переміщених осіб, як особа, що перемістилась з тимчасово окупованої території. Позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу та видано довідку внутрішньо переміщеної особи з необмеженим строком дії. З 01 березня 2018 року відповідач без повідомлення причин безпідставно припинив виплату пенсії позивачу. Не зважаючи на звернення із заявою про поновлення пенсійних виплат відповідач фактично поновив поточну виплату пенсії лише з липня 2018 року, не виплативши пенсію за минулий час з 01 березня 2018 року по 30 червня 2018 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують право на пенсійне забезпечення, через що вона вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів. Зауважила, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Відмова у нарахуванні і виплаті, припинення виплати пенсії можлива лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення лише з підстав визначених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Посилання відповідача на відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем перебування не є відповідним рішенням у розумінні наведеної норми. Посилається на те, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначено пенсію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року відкрито провадження по вказаній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

19.12.2018 р. на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає адміністративний позов та вважає його таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. З 01.03.2018 року позивачу було припинено нарахування та виплату пенсії. Позивачу нараховано борг у сумі 5492,00 грн. за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2018 року, який буде виплачено на умовах окремого порядку.

02 січня 2019 року позивачем надано відповідь на відзив, в якому остання не погоджується з аргументами, викладеними у відзиві та вважає їх необґрунтованими.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1.

Відповідно до довідки від 12.12.2017 року НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 на момент звернення до суду перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

З 01 березня 2018 року по 30 червня 2018 року відповідачем було припинено виплату пенсії ОСОБА_3.

ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 14.09.2018 року, в якій просила повідомити причину, на підставі якої було припинено виплату пенсії .

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.09.2018 року № П14890-18 було повідомлено, що 12.12.2017 року позивач звернувся із заявою про запит пенсійної справи та взяття її на облік в зв`язку зі зміною місця проживання. Пенсійна справа позивача надійшла в квітні 2018 року. Листом від 16.04.2018 року № 285 до Управлінням соціального захисту населення Павлоградської міської ради було направлено звернення щодо розгляду питання призначення позивачу соціальної виплати (виплати по інвалідності) Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради. За результатами розгляду Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради прийнято рішення № 10 від 15.05.2018 року про призначення позивачу соціальних виплат з 01.03.2018 року. Виплату пенсії за віком проведено після надходження рішення Комісії, а саме за липень 2018 року та вересень. Пенсія за віком з 01.03.2018 року по 30.06.2018 року позивачу була нарахована.

Представник ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із адвокатським запитом від 02.11.2018 року, в якій просив повідомити причину, на підставі якої було припинено виплату пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.11.2018 року №1651/04.21-09 представника позивача було повідомлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на обліку в управлінні з 12.12.2017 року згідно довідки від 12.12.2017 НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Листом від 16.04.2018 року № 285 до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради було направлено звернення щодо розгляду питання призначення гр. ОСОБА_3 соціальної виплати (пенсії по інвалідності) Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради. За результатами розгляду Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради прийнято рішення № 10 від 15.05.2018 року про призначення ОСОБА_3 соціальних виплат з 01.03.2018 року. Починаючи з 01.03.2018 року гр. ОСОБА_3 нарахована пенсія за віком. Пенсія за віком з 01.03.2018 року по 30.06.2018 року гр. ОСОБА_3 нарахована, але не виплачена.

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії за віком позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, який набрав чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність пенсіонера за місцем фактичного перебування.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини.

Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.

Також суд зазначає, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України (Кабміну) від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є безпідставним, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, у зв'язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку - Законом №1058-IV.

У цьому випадку, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, які припинені Пенсійним фондом без законних на те підстав.

Таким чином, припиняючи нарахування та виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.

Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).

Відповідно до абз.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності своїх дій щодо припинення виплати пенсії позивачу.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_3 пенсії за віком за минулий час, а саме за період з 01.03.2018 року по 30.06.2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_3 пенсії за віком за минулий час, а саме за період з 01.03.2018 року по 30.06.2018 року.

Копію рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2019 р.

Суддя О.М. Неклеса