Рішення № 79489887, 17.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2019Справа № 910/5260/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/5260/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче

підприємство "Світло";

до 1) публічного акціонерного товариства "Київенерго";

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Офісний центр

"Квадрат на Малевича";

про визнання недійсним договору.

за участю представників сторін:

від позивача: Проців Я.Я, довіреність № 10/01/19-д1 від 10.01.2019р.;

від відповідача-1: Халимон С.В., довіреність № 19010902 від 09.01.2019р.

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Світло" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі - відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю "Офісний центр "Квадрат на Малевича" (надалі - відповідач-2) про визнання недійсним договору поруки від 21.09.2016р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що осопрюваний договір поруки від 21.09.2016р., укладений між ПАТ «Київенерго», ТОВ "Офісний центр "Квадрат на Малевича" та ТОВ «НВП «Світло» зі сторони останнього було підписано неуповноваженою особою, що є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2017р. прийнято відмову позивача від позову, підписану директором ТОВ «НВП «Світло» ОСОБА_3, та припинено провадження у справі на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України.

18.12.2017р. на адресу Господарського суду міста Києва від представника ТОВ «НВП «Світло» Коломійця Д.О., який діє на підставі довіреності від 05.09.2017р., виданої директором ТОВ «НВП «Світло» ОСОБА_5, надійшла заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Дана заява обґрунтована тим, що постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017р. у справі № 910/8113/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 10 серпня 2016 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 щодо визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "НВП "Світло", оформлених протоколом № 01/02/16 від 01 лютого 2016 року, та рішень загальних зборів учасників ТОВ "НВП "Світло" від 29 квітня 2016 року, оформлених протоколом №29/04/16. Прийняти в цій частині нове рішення, а саме: визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "НВП "Світло", оформлених протоколом № 01/02/16 від 01 лютого 2016 року, та рішення загальних зборів учасників ТОВ "НВП "Світло" від 29 квітня 2016 року, оформлених протоколом №29/04/16. Відтак, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства щодо призначення ОСОБА_3 директором та фактично визнано правомірним перебування на посаді директора ТОВ "НВП "Світло" ОСОБА_5 Про вказані обставини заявнику стало відомо 14.11.2017р. з дати винесення постанови Вищим господарським судом України у справі №910/8113/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2018р. у справі №910/5260/17 заяву ТОВ "НВП "Світло" про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №910/5260/17 задоволено; скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 20.04.2017р. про припинення провадження у справі; відмовлено в задоволенні позову та стягнуто з ТОВ "Офісний центр "Квадрат на Малевича" на користь ТОВ "НВП "Світло" 1760 грн. судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.01.2018р. у справі №910/5260/17 в частині відмови в задоволенні позову скасовано, а справу направлено в цій частині до суду першої інстанції для вчинення дій згідно з приписами ст. 325 ГПК України. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.01.2018р. в частині скасування ухвали господарського суду міста Києва від 20.04.2017р. про припинення провадження у справі та в частині розподілу судових витрат залишено без змін. Справу №910/5260/17 направлено для розгляду до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.01.2018р. в частині відмови в задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив із того, що господарський суд першої інстанції порушив норми ч. 3 ст. 232 ГПК України, оскільки за результатами розгляду позовних вимог по суті постановив ухвалу, проте розгляд справи по суті закінчується ухваленням судом безпосередньо рішення.

Постановою Верховного Суду від 05.09.2018р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018р. у справі № 910/5260/17 залишено без змін.

Відповідно до ч. 15 ст. 32 ГПК України, розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається, якщо справа розглядається суддею одноособово або у складі колегії суддів.

Отже, згідно ч. 2 ст. 325 ГПК України, справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. У суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2018р. розгляд справи №910/5260/17 призначено на 08.11.2018р.

08.11.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення та докази.

08.11.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018р. у справі № 910/22627/17 визнано недійсним Договір поруки від 21.09.2016р., укладений між ПАТ «Київенерго», ТОВ "Офісний центр "Квадрат на Малевича" та ТОВ "НВП "Світло".

В судовому засіданні 08.11.2018р. представник позивача підтримав позовні вимоги та заперечив проти закриття провадження у справі, посилаючись на те, що вказана постанова суду на даний час оскаржена відповідачем-1 та касаційну скаргу прийнято до провадження Верховним Судом.

Представник відповідача-2 підтримав подане клопотання про закриття провадження у справі.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши клопотання про закриття провадження у справі, суд вирішив відкласти його вирішення до розгляду справи №910/22627/17 Верховним Судом.

Також, судом було встановлено, що відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Київенерго" від 13.11.2017р. про реорганізацію ПАТ "Київенерго" шляхом виділу з нього товариства та передачі йому частини майна, прав та обов'язків ПАТ "Київенерго" та на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 22.12.2017р., створено приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські Електромережі".

Згідно п. 2.3. статуту ПАТ "ДТЕК Київські Електромережі", товариство є правонаступником ПАТ "Київенерго" в частині переданих йому майна, прав та обов'язків, необхідних для здійснення діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, в тому числі, і в частині використання ліцензій та тарифів, виданих та встановлених для ПАТ "Київенерго".

Статтею 52 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Таким чином, оскільки фактично відбулась заміна ПАТ "Київенерго" у зобов'язанні із позивачем та на даний час стороною спірного зобов'язання є приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські Електромережі", суд дійшов висновку про заміну відповідача-1 - ПАТ "Київенерго" на його правонаступника - ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2018р. замінено відповідача-1 у справі № 910/5260/17 з публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 00131305) на його правонаступника - приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" (04655, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 20; ідентифікаційний код 41946011) та відкладено розгляд справи на 29.11.2018р.

13.11.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів надіслання на адресу ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" відзиву на заяву за нововиявленими обставинами та копії клопотання про закриття провадження у справі № 910/5260/17.

28.11.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю представника з'явитись у судове засідання.

Присутній у судовому засіданні 29.11.2018р. представник позивача заперечив щодо відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-1 проти відкладення розгляду справи не заперечував.

З метою дотримання прав всіх учасників судового процесу, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача-2 та відкладення розгляду справи на 13.12.2018р.

13.12.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у судове засідання.

Присутні у судовому засіданні 13.12.2018р. представники відповідачів не заперечували щодо відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив клопотання позивача та відклав розгляд справи на 17.01.2019р.

29.12.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення документів, а саме: рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2018р. та постанови Верховного Суду від 11.12.2018р., прийнятих у справі №910/22627/17.

Присутній у судовому засіданні 17.01.2019р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з посиланням на правові підстави та докази, зазначені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача-1 проти позову заперечив з посиланням на обставини, встановлені Верховним Судом у постанові від 11.12.2018р. по справі № 910/22627/17.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.01.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.05.2011р. між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Світло" (споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії №11217, умовами якого передбачено, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача (за адресою: м. Київ, вул. Боженка, буд. 86 Б), згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною. Точка продажу електричної енергії: на межі балансової належності електроустановок споживача.

Публічним акціонерним товариством "Київенерго" було надіслано на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Світло" попередження про припинення електропостачання №11217011/2084168565/2016 від 15.09.2016, у випадку несплати заборгованості за спожиту електроенергію, а саме: за реактивну електроенергію у розмірі 93 969 грн. 78 коп., за активну електроенергію у розмірі 75 507 грн. 60 коп.

21.09.2016р. між публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор), товариством з обмеженою відповідальністю "Офісний центр "Квадрат на Малевича" (поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Світло" (за договором - боржник) було укладено Договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов'язання щодо оплати спожитої електричної енергії ТОВ "Науково - виробниче підприємство "Світло", які виникли за договором на постачання електричної енергії від 10.05.2011р. № 11217, укладеним між кредитором та боржником.

Згідно з п. 3.1. договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язання щодо оплати спожитої електричної енергії, а також за відшкодування кредитору збитків та сплату неустойки відповідно до умов основного договору.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (п. 4.1. договору).

Пунктом 5.1. договору передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання за основним договором, поручитель зобов'язується виконати зобов'язання боржника у 5-денний термін з дня отримання вимоги від кредитора.

Після виконання поручителем зобов'язання боржника за основним договором до поручителя, що виконав зобов'язання, переходять всі права кредитора за основним договором (п. 5.2. договору).

Згідно з п. 5.4. договору, у поручителя, що виконав вимоги зобов'язання, виникає право вимоги до боржника у повному обсязі виконати поручителем зобов'язання на користь кредитора, а боржник зобов'язаний виконати зобов'язання перед поручителем протягом 10 днів з дня одержання боржником від поручителя повідомлення про платіж.

Строк дії даного договору збігається зі строком дії основного договору (п. 8.1. договору).

Як вказує позивач у позовній заяві, договір поруки підписаний від імені ТОВ "НВП "Світло" ОСОБА_7 як директором, проте, на момент підписання спірного договору та на час розгляду справи № 910/5260/17 у Господарському суді міста Києва, директором ТОВ "НВП "Світло" є ОСОБА_5, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на дату укладення договору поруки.

Отже, спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що договір поруки від 21.09.2016р. від імені ТОВ "НВП "Світло" укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на його укладення.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з приписів ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11, правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Договір поруки від 21.09.2016 від імені ТОВ "НВП "Світло" було укладено директором ОСОБА_3

В подальшому, постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017р. у справі №910/8113/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 10 серпня 2016 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 щодо визнання недійсними рішень Загальних зборів учасників ТОВ "НВП "Світло", оформлених протоколом № 01/02/16 від 01 лютого 2016 року, та рішень загальних зборів учасників ТОВ "НВП "Світло" від 29 квітня 2016 року, оформлених протоколом №29/04/16. Прийнято в цій частині нове рішення, а саме: визнано недійсними рішення Загальних зборів учасників ТОВ "НВП "Світло", оформлених протоколом № 01/02/16 від 01 лютого 2016 року, та рішення загальних зборів учасників ТОВ "НВП "Світло" від 29 квітня 2016 року, оформлених протоколом №29/04/16.

Відтак, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства щодо призначення ОСОБА_3 директором та фактично визнано правомірним перебування на посаді директора ТОВ "НВП "Світло" ОСОБА_5

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України).

При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому, частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак, закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину, передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

За таких обставин, з урахуванням статті 98 ЦК України та з огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Отже, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справі № 6-62цс16 від 27.04.2016, у справі № 6-2362цс16 від 30.11.2016, у справі № 910/31610/15 від 12.07.2017, а також у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/22627/17).

Позивачем до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що ПАТ «Київенерго» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі») на момент вчинення оспорюваного правочина знала або могла знати про такі відомості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні Договору поруки від 21.09.2016р. сторонами було погоджено предмет договору, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, інші умови відповідно до норм чинного законодавства. Договір поруки за своєю правовою природою є забезпечувальним правочином, за яким поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Крім того, враховуючи, що публічне акціонерне товариство "Київенерго" здійснювало постачання електричної енергії за адресою: м. Київ, вул. Боженка, буд. 86 Б на підставі Договору на постачання електричної енергії від 10.05.2011р. № 11217 та приймаючи до уваги, що товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Світло" неналежним чином виконувало свої зобов'язання за Договором № 11217 від 10.05.2011р., у зв'язку з чим виникла заборгованість за спожиту електроенергії, яка була сплачена у повному обсязі товариством з обмеженою відповідальністю "Офісний центр "Квадрат на Малевича" на підставі Договору поруки від 21.09.2016р., суд приходить до висновку, що договір поруки від 21.09.2016р. був спрямований на реальне настання правових наслідків

Таким чином, судом встановлено, що Договір поруки від 21.09.2016 відповідає вимогам чинного законодавства України, підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень, що свідчить про те, що на момент укладення Договору сторони досягли згоди щодо істотних умов Договору.

Оскільки позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не було наведено інших підстав для визнання недійсним оспорюваного договору поруки, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 325 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 28.01.2019р.

СуддяА.І. Привалов