Рішення № 79489838, 18.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2019Справа № 910/7390/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір" (03061, м. Київ, пр.-т Відрадний, будинок 103; ідентифікаційний код 41002580)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг ІНК." (03067, м. Київ, вул. Виборзька, будинок 99; ідентифікаційний код 38513539)

про стягнення 416 577, 30 грн.

Представники сторін:

від позивача: Туголукова І.В. - представник

від відповідача: Коростенський В.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.06.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» про стягнення 416577,30 грн., з яких 327905,33 грн. основного боргу, 31245,12 грн. пені, 54650,89 грн. штрафу та 2775,96 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016, не поставив позивачу товар тоді як позивач сплатив на користь відповідача попередню оплату у сумі 327905,33 грн. За таких обставин позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 327905,33 грн., пеню у розмірі 31245,12 грн. та штраф у розмірі 54650,89 грн., нараховані за прострочення поставки товару, а також 3% річних у розмірі 2775,96 грн. за прострочення повернення попередньої оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлені судом строки позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2018 відкрито провадження у справі №910/7390/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 08.08.2018, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

26.07.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» було створено 05.12.2016 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (керівник позивача). При цьому, ОСОБА_4 ще з 04.12.2012 було призначено на посаду інженера Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.», так само як і ОСОБА_5, а 26.03.2013 ОСОБА_4 призначено на посаду комерційного директора відповідача. ОСОБА_3 було призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» 01.02.2016.

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, вказані три особи у грудні 2016 року, зловживаючи своїми повноваженнями як службовими особами відповідача. З метою отримання неправомірної вигоди зареєстрували Товариство з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» - «компанія прокладу», та в подальшому реалізовували товари фактично клієнтам саме відповідача за схемою: 1) укладення договору поставки між позивачем та відповідачем, а потім між позивачем та іншим контрагентом; 2) купівля товару у відповідача з мінімальною націнкою (при цьому фактично рух товару відбувався лише на папері, так як позивач використовував склади, приміщення офісу, комп'ютерне устаткування, автомобілі, фахівців відповідача); 3) продаж товару позивачем іншій особі з додатковою націнкою.

Відповідач вказав на те, що Договір поставки БК110/301216 від 31.12.2016 було укладено з метою досягнення вище вказаних цілей та купівлі-продаж товару між позивачем та відповідачем відбувалась лише формально.

Відповідач зазначив, що він звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір», ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування збитків (справа №910/8049/18) та з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» про визнання недійсним Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 (справа №910/9104/18).

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав на те, що Договір поставки БК110/301216 від 31.12.2016 було укладено з порушенням вимог ч. 3 ст. 92, ч. 1, ч. 3, ч. 5 ст. 203 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, за попередньою спланованою зловмисною домовленістю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» в особі ОСОБА_3 та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» в особі ОСОБА_5 у власних інтересах, а тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

03.08.2018 до Господарського суду міста Києва відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/9104/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» про визнання Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 недійсним.

03.08.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «ЧБГ».

03.08.2018 до Господарського суду міста Києва відповідачем подано клопотання про забезпечення доказів.

У вказаному клопотанні відповідач вказує, що існує необхідність для забезпечення доказів шляхом допиту свідків, зокрема: ОСОБА_3 (колишній Генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг ІНК." та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір"; ОСОБА_4 (колишній комерційний директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг ІНК." та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір"); ОСОБА_5 (колишній інженер Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг ІНК." та засновник і керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір"); ОСОБА_6 (колишній бухгалтер Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг ІНК.").

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача.

У підготовчому засіданні 08.08.2018 судом було оголошено перерву до 05.09.2018.

16.08.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав на те, що доводи, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву, є лише необґрунтованими припущеннями.

У підготовчому засіданні 05.09.2018 судом було оголошено перерву до 14.09.2018.

12.09.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

14.09.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про відвід судді Баранова Д.О.

У підготовчому засіданні 14.09.2018, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/9104/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» про визнання Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 недійсним, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю, так як суд може самостійно встановити наявність обставин, які є підставами для визнання вказаного договору недійсним.

Розглянувши у підготовчому засіданні 14.09.2018 клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «ЧБГ», суд відмовив в його задоволенні, оскільки заявником на обґрунтовано та не доведено, що прийняття судом рішення у даній справі вплине на права та обов'язки вказаного товариства.

Розглянувши у підготовчому засіданні 14.09.2018 заяву відповідача про відвід судді Баранова Д.О., суд дійшов висновку в її необґрунтованості.

Подана заява мотивована тим, що 14.09.2018 у судовому засіданні судом було поставлено на розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/7390/18 про стягнення коштів за договором поставки від 31.12.2016 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/9104/18 про визнання недійсним цього ж договору поставки, оскільки, на переконання заявника від розгляду справи № 910/9104/18 залежить і вирішення справи № 910/7390/18, так як на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг ІНК.", вказані справи є взаємопов'язаними. Проте, у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, судом було відмовлено, не дивлячись на задоволення аналогічного клопотання у справі № 910/7332/18 за участю тих же сторін. А відтак, як про це вказує заявник, у судовому засіданні 14.09.2018 у представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлінг ІНК." виникли сумніви в неупередженості або об'єктивності судді Баранова Д.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 зупинено провадження у справі № 910/7390/18 до вирішення суддею, визначеним в порядку ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, заяви представника відповідача ОСОБА_7 про відвід судді Баранова Д.О. від розгляду справи № 910/7390/18; заяву представника відповідача ОСОБА_7 про відвід судді Баранова Д.О. від розгляду справи № 910/7390/18 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 17.09.2018, матеріали заяви про відвід судді Баранова Д.О., поданої в межах справи № 910/7390/18, передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 (суддя Спичак О.М.) відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» про відвід судді Баранова Д.О. від розгляду справи №910/7390/18.

За час перебування матеріалів справи № 910/7390/18 у судді Спичака О.М. для вирішення суддею заяви про відвід судді Баранова Д.О., до Господарського суду міста Києва 17.09.2018 від позивача надійшла заява про застосування заходів процесуального примусу до відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 поновлено провадження у справі №910/7390/18, підготовче засідання призначено на 10.10.2018.

08.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про приєднання доказів до матеріалів справи та продовження строку на їх подання.

09.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про встановлення строку на подання заперечень на відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 10.10.2018 представник відповідача надав суду клопотання про застосування заходів процесуального примусу до позивача та письмові заперечення на заяву позивача про застосування заходів процесуального примусу до відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про приєднання доказів, визнання поважними причин пропуску строку на їх подання та продовження строку для приєднання доказів від 12.09.2018 та від 08.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 задоволено клопотання відповідача про встановлення строку на подання заперечень на відповідь на відзив; встановлено відповідачу вказаний строк - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; у підготовчому засіданні оголошено перерву до 24.10.2018.

16.10.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема, вказав на те, що він правомірно притримав сплачені позивачем грошові кошти так як позивачем були завдані відповідачу збитки.

23.10.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подання доказів, долучених до клопотання, та поновити строк на їх подання, приєднати їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 відмовлено у задоволенні заяви позивача про застосування заходів процесуального примусу по відношенню до відповідача; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про застосування заходів процесуального примусу по відношенню до позивача; залишено без розгляду подану позивачем 16.08.2018 відповідь на відзив; задоволено клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання доказів та поновлено вказаний строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/7390/18, справу призначено до судового розгляду по суті на 28.11.2018.

28.11.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 28.11.2018 оголошено перерву до 14.12.2018.

Судове засідання, призначене на 14.12.2018, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 судове засідання у справі №910/7390/18 призначено на 18.01.2019.

У судовому засіданні 18.01.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 1801.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» (покупець) укладено Договір поставки БК110/301216, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Загальна сума договору визначається як сумарна кількість товару, поставка якого здійснюється згідно з рахунків-фактур (п. 3.3 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016).

Згідно з п. 5.4 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 поставка товару, за який проведена оплата, здійснюється в строк не пізніше ніж на 5-ий робочий день з моменту зарахування коштів покупця на розрахунковий рахунок постачальника згідно з кожним рахунком-фактурою.

Відповідно до п. 6.2 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 порядок оплати - 100% попередня оплата, якщо інші умови не зазначені у кожному окремому замовленні.

Відповідно до п. 12.1 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 ціна, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура, тощо) наведені у рахунках-фактурах, що становитимуть невід'ємну частину цього договору.

Згідно з п. 3.1 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, визначається в рахунках-фактурах.

Відповідно до п. 5.2 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 поставка кожної окремої партії товару за цим договором здійснюється в строк, в кількості та асортименті, які остаточно узгоджуються сторонами в замовленнях.

Відповідно до заявки №62 від 02.02.2018, яка підписана представниками позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви), сторони погодили, що відповідач поставляє позивачу товар на наступних умовах: 1) найменування товару та кількість - комплект дообладнання сівалки Monosem NX8R70 з використанням індивідуального електроприводу vDrive артикуль MON8RCBG; 2) вартість товару з ПДВ - 546508,88 грн.; 3) оплата - 60% передоплати та 40% вартості на дату відвантаження товару; 4) строк поставки товару - 5 робочих днів з дати оплати 60% вартості товару; 5) адреса доставки - само вивіз за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, буд. 99.

Судом встановлено, що на підставі рахунку №62 від 02.02.2018, позивач 09.02.2018 сплатив на користь відповідача грошові кошти у розмірі 327905,33 грн., що становить 60% від ціни товару (призначення платежу - за товар згідно з рахунком №62 від 02.02.2018).

Відповідачем не було надано будь-яких заперечень щодо факту отримання ним від позивача вказаної суми грошових коштів.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Таким чином, відповідач повинен був поставити позивачу товар протягом 5 робочих днів з дати оплати позивачем 60% вартості товару, тобто у строк до 16.02.2018 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У п. 7.3 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 зазначено, що результати приймання товару оформлюється видатковою накладною, підписаною відповідальними особами.

Доказів виконання відповідачем зобов'язання з поставки позивачу товару, обумовленого у заявці №62 від 02.02.2018, та у встановлені судом строки, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем не спростовано тверджень позивача про невиконання відповідачем у встановлені строки зобов'язання з поставки товару за Договором поставки БК110/301216 від 31.12.2016, зокрема відповідачем не надано суду доказів поставки відповідачу продукції, погодженої сторонами у заявці № 62 від 02.02.2018, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» суми попередньої оплати у розмірі 327905,33 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується заперечень, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Так, відповідач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» було створено 05.12.2016 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (керівник позивача). При цьому, ОСОБА_4 ще з 04.12.2012 було призначено на посаду інженера Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.», так само як і ОСОБА_5, а 26.03.2013 ОСОБА_4 призначено на посаду комерційного директора відповідача. ОСОБА_3 було призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» 01.02.2016.

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, вказані три особи у грудні 2016 року, зловживаючи своїми повноваженнями як службовими особами відповідача. З метою отримання неправомірної вигоди зареєстрували Товариство з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» - «компанія прокладу», та в подальшому реалізовували товари фактично клієнтам саме відповідача за схемою: 1) укладення договору поставки між позивачем та відповідачем, а потім між позивачем та іншим контрагентом; 2) купівля товару у відповідача з мінімальною націнкою (при цьому фактично рух товару відбувався лише на папері, так як позивач використовував склади, приміщення офісу, комп'ютерне устаткування, автомобілі, фахівців відповідача); 3) продаж товару позивачем іншій особі з додатковою націнкою.

Відповідач вказав на те, що Договір поставки БК110/301216 від 31.12.2016 було укладено з метою досягнення вище вказаних цілей та купівлі-продаж товару між позивачем та відповідачем відбувалась лише формально.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав на те, що Договір поставки БК110/301216 від 31.12.2016 було укладено з порушенням вимог ч. 3 ст. 92, ч. 1, ч. 3, ч. 5 ст. 203 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, за попередньою спланованою зловмисною домовленістю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» в особі ОСОБА_3 та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» в особі ОСОБА_5 у власних інтересах, а тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Суд зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12.

Станом на дату розгляду справи у суді відсутні докази визнання недійсним Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір поставки БК110/301216 від 31.12.2016 як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

Водночас, судом встановлено, що відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до позивача про визнання недійсним Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав на те, що договір був укладений в порушення норм Цивільного кодексу України за попередньо спланованою зловмисною домовленістю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "БЮЛІНГ ІНК." в особі в особі генерального директора ОСОБА_3 та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Простір" в особі директора ОСОБА_5 у власних інтересах, та вказаний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому позивач просив визнати недійсним договір поставки №БК110/301216 від 31.12.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2018 у справі №910/9104/18 відмовлено у задоволенні вказаного позову.

Наразі вказане рішення суду у справі №910/9104/18 переглядається в апеляційному порядку.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ст. 232 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Вказана позиція кореспондується також з положеннями п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" стосовно того, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника, а саме: - представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання; - наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди.

Проте, позивачем не доведено наявності такої домовленості та не обґрунтовано, які саме несприятливі наслідки настали для ТОВ "Бюлінг Інк." внаслідок укладення спірного правочину та чи настали вони взагалі.

Стаття 42 Конституції України гарантує кожному громадянину України право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Посилання позивача на одержання неправомірної вигоди не відповідає дійсності та не доведено належними й допустимими доказами. Право громадянина на підприємницьку діяльність не є можна вважати зловживанням своїми повноваженнями, адже це право гарантоване Конституцією України та забезпеченням здорової конкуренції на ринку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» створено та зареєстровано у відповідності до законодавства України, реєстрацію в установленому порядку скасовано не було, а керівник ТОВ "Бюлінг Інк." ОСОБА_3 на дату укладання договору мав усі повноваження укладати господарські договори відповідно до Статуту підприємства.

Згідно з п. 11.9. Статуту ТОВ "Бюлінг Інк." в редакції від 18.11.2016, генеральний директор має право вчиняти від імені товариства будь-які юридичні дії, а саме: вирішувати питання, пов'язані з укладанням договорів/контрактів та забезпечення їх виконання. Також, Статутом передбачено, що в компетенцію генерального директора входить вирішення всіх питань з діяльності Товариства, якщо вони не входять до виключної компетенції Зборів.

За висновком суду, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності ознак недійсності Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 (тих, про які зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву).

Що стосується тверджень відповідача про те, що він правомірно притримав сплачені позивачем грошові кошти, оскільки неправомірними діями позивача були завдані збитки відповідачу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про наявність у нього підстав для притримання сплачених позивачем грошових коштів (так як позивачем були завдані відповідачу збитки), оскільки умовами Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 такого права у відповідача не передбачено та підстав для притримання, наведених у ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України, відповідачем суду не доведено.

При цьому, судом встановлено, що на розгляді у Господарському суді міста Києва перебуває справа №910/8049/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк.» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування збитків у розмірі 803394,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі 2, 3, 4, працюючи у ТОВ «Бюлінг Інк.» та очолюючи його дирекцію, зареєстрували аналогічне позивачу за видом діяльності товариство під назвою Товариство з обмеженою відповідальністю «АГ Простір», за наслідками чого відповідачі 2, 3, 4, всупереч інтересам позивача, з метою одержання неправомірної вигоди для себе, укладали від імені відповідача 1 договори з третіми особами на поставку товару, здійснювали замовлення та формальний продаж цього товару від позивача на користь відповідача 1 та здійснювали поставку начебто товару відповідача 1 з додатковою націнкою на користь третіх осіб (клієнтів позивача).

Таким чином, наразі судом у справі №910/8049/18 встановлюються обставини завдання Товариством з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» (та його посадовими особами) збитків Товариству з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.».

Водночас, станом на дату розгляду даної справи у суді відсутнє судове рішення, прийняте судом за результатами розгляду судом справи №910/8049/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи відсутність доказів, в тому числі в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив обставин (щодо зловживання посадовими особами відповідача своїм посадовим становищем, наявності ознак недійсності Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016, завдання відповідачу збитків, тощо), суд дійшов висновку щодо недоведеності вказаних тверджень відповідача.

При цьому, суд зазначає, що долучені відповідачем до матеріалів справи докази, в тому числі заяви свідків, копії накладних, договорів поставок, не спростовують факт виникнення господарських правовідносин між позивачем та відповідачем саме на підставі Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016, докази визнання якого недійсним відсутні, факт сплати позивачем на користь відповідача попередньої оплати (що не заперечується відповідачем) та факт невиконання відповідачем зобов'язання, передбаченого умовами договору поставки, щодо поставки позивачу погодженої між сторонами продукції.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 327905,33 грн.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 31245,12 грн за період з 17.02.2018 по 31.05.2018, нараховану за прострочення поставки відповідачем товару.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 11.5 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 за порушення строків поставки товару постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни товару за кожен день прострочення передачі товару.

Таким чином, умовами Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 передбачена відповідальність відповідача за невиконання/прострочення виконання негрошового зобов'язання (зобов'язання поставити товар), з огляду на що правомірним є нарахування позивачем вказаної пені.

Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» пені у розмірі 31245,12 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 54650,89 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 11.5 Договору поставки БК110/301216 від 31.12.2016 в разі прострочення поставки товару більш ніж на 20 календарних діб постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від ціни непоставленого (недопоставленого) товару.

З огляду на те, що відповідачем було прострочено поставку товару за Договором поставки БК110/301216 від 31.12.2016 більш ніж на 20 календарних діб, обґрунтованими є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10% від ціни непоставленого товару (ціна товару - 546508,88 грн.).

Перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» штрафу у розмірі 54650,89 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» 3% річних у розмірі 2775096 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що означена правова норма передбачає правові наслідки порушення грошового зобов'язання.

Великою палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018р. по справі №910/10156/18 наголошено на тому, що положення ст.625 Цивільного кодексу України розповсюджуються, в тому числі, на зобов'язання з повернення попередньої оплати.

Проте, у даному випадку, судом вказувалось, що позивачем на підставі ст.693 Цивільного кодексу України обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову, а не вимоги, яка б визначала строк повернення коштів з урахуванням приписів ст.530 Цивільного кодексу України.

Тобто, за висновками суду, у даному випадку нарахування позивачем 3% річних за період з 17.02.2018 по 31.05.2018, тобто, за період прострочення поставки товару, а не порушення постачальником строків повернення попередньої оплати, є безпідставним та необґрунтованим, а отже, позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, підлягають залишенню без задоволення.

Отже, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» 3% річних у розмірі 2775,96 грн.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

28.11.2018 відповідачем подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача у розмірі 83315,46 грн.

Так, відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем долучено до позовної заяви копію Договору про надання правничої допомоги №4 від 27.07.2018, укладений між відповідачем та Адвокатським об'єднанням «Фортіс», відповідно до умов якого об'єднання надає клієнту правничу допомогу у судах всіх інстанцій у господарській справі №910/7390/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» до клієнта про стягнення 327905,33 грн. основної заборгованості та штрафних санкцій за Договором поставки БК110/301216 від 31.12.2016 за заявкою №62 від 02.02.2018.

У п. 3.1 договору сторони погодили, що розмір гонорару (винагороди) об'єднання встановлюється Додатком №1 до договору.

Додатком №1 до договору сторони визначили, що гонорар (винагорода) об'єднання за надання клієнту правничої допомоги складає 20% від суми позовних вимог, в задоволенні яких позивачу до клієнта буде відмовлено згідно остаточного судового рішення, і які сплачуються клієнтом протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення об'єднанням рахунку.

Під остаточним судовим рішенням сторони розуміють таке рішення суду, яке набрало законної сили і не було оскаржено іншою стороною на протязі відповідного процесуального строку до вищої інстанції або за наслідками такого розгляду було залишено в силі.

Виходячи з аналізу ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення абоіншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу до заяви про покладення на позивача таких витрат надано не було.

Отже, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку відмовити відповідачу у покладенні витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» на послуги адвоката на позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 178, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг ІНК.» (03067, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 99; ідентифікаційний код: 38513539) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» (03061, м. Київ, проспект Відрадний, буд. 103; ідентифікаційний код: 41002580) суму основного боргу у розмірі 327905 (триста двадцять сім тисяч дев'ятсот п'ять) грн 33 коп., пеню у розмірі 31245 (тридцять одна тисяча двісті сорок п'ять) грн 12 коп., штраф у розмірі 54650 (п'ятдесят чотири тисячі шістсот п'ятдесят) грн 89 коп. та судовий збір у розмірі 6207 (шість тисяч двісті сім) грн 02 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 29.01.2019

Суддя Д.О. Баранов