Рішення № 79489824, 25.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2019Справа № 910/10778/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ ВП: 40081200; місцезнаходження ВП: 65012, Одеська обл., місто Одеса, Приморський район, вул. Пантелеймонівська, буд. 19)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернова транспортна компанія" (04070, м. Київ, вул. Верхній вал, буд. 72; код ЄДРПОУ 41653568)

про стягнення 61 048,50 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ" Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернова транспортна компанія" про стягнення 61048,50 грн. штрафу за неправильно зазначену у накладній масу вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправильне зазначення відповідачем (відправником) у залізничній накладній № 37292240 маси вантажу, яке було виявлено під час переважування вагону № 95310660 на станції перевезення, в зв'язку з чим у відповідності до ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України до відповідача застосовані штрафні санкції у п'ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення в сумі 54730,00 грн., а також заявлені до стягнення додаткові витрати в сумі 6318,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10778/18, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/10778/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04070, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВЕРХНІЙ ВАЛ, будинок 72, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «вибули» та адресату не вручена, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовим конвертом, в якому ухвала суду від 24.09.2018 року у справі № 910/10778/18 була надіслана на адресу відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернова транспортна компанія", яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/10778/18.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/10499/18 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

26.11.2018 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що складений позивачем комерційний акт суперечить і п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, яким передбачено, що комерційний акт підписує не три особи, а чітко передбачені посади трьох осіб, натомість спірний комерційний акт складений не уповноваженими на його складання особами, а отже не є неналежним та недопустимим доказом у справі відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України. Окрім того відповідач зазначає, що в основу Комерційного акту покладені дані, отримані за допомогою ваг, технічний стан яких не перевірений, оскільки в технічному паспорті міститься запис про здійснення перевірки 03.03.2018 року, який не засвідчений державним перевірником, що додатково свідчить про неналежність Комерційного акту як доказу на підтвердження підстав позову. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Судом втанолвено, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" змінило найменування (орнанізаційно-правову форму) на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.04.2018 року зі станції Подволочиськ Львівської залізниці відправником - ТОВ "Зернова транспортна компанія" відправлено до станції Чорноморськ-Порт-експорт Одеської залізниці вантаж - пшеницю, у вагоні № 95310660. Вантажоодержувачем у вказаній накладній визначено ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Іллічівського МП).

Відповідно до п. 24 залізничної накладної № 37292240 маса вантажу у вказаному вагоні становить 69650 кг, тари - 23050 кг.

Згідно п. 26 залізничної накладної спосіб визначення маси - на вагонних вагах (150 т).

Провізна плата за вагон № 95310660 згідно накладної № 37292240 становить 10946,00 грн.

При проходженні вагону через станцію Подільськ (Котовськ) Одеської залізниці на підставі ст. 24 Статуту залізницею проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вищезазначеному вагоні не відповідає масі, вказаній відправником у накладній.

За результатами перевірки маси вантажу позивачем було складено Комерційний акт №406802/28 від 08.04.2018 року про невідповідність у перевізному документі маси вантажу, згідно якого при комісійному переважуванні на вагонних електромеханічних вагах станції Подільськ ВВ 150 Э встановлено, що в накладній №37292240 у вагоні № 95310660 вантажопідйомністю 7,5 т, вказана маса вантажу складає 69650 кг, тара - 23050 кг, фактично ж маса вантажу складає брутто 97500 кг, нетто 74450 кг, тара 23050 кг що на 4800 кг більше, ніж вказано у накладній, та на 3950 кг більше вантажопідйомності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушення ст. 24 Статуту залізниць України та Закону України «Про залізничний транспорт» невірно зазначено масу вантажу в залізничній накладній №37292240, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 54730,00 грн. (п'ятикратний розмір вартості перевезення вантажу).

Окрім цього, враховуючи відчеплення спірного вагону, його переважування, вивантаження надлишку вантажу та понесені позивачем додаткові витрати в сумі 6318,50 грн., про що останнім складено акт загальної форми № 40 від 10.04.2018 року, позивач на підставі ст. 24 Статуту залізниць України просить суд стягнути з відповідача вказану суму.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Відповідно до п. а ст. 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно з ст. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

З наведених норм права вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничної накладної № 37292240 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею.

При цьому спір між сторонами справи виник, внаслідок допущення вантажовідправником, яким є відповідач, порушення, яке полягає у неправильному зазначені у залізничній накладній маси вантажу.

Зокрема, як стверджує позивач, перевіркою встановлено, що фактична маса вантажу у вагоні № 95310660 складає 74450 кг, тобто на 4800 кг більше, ніж вказано відповідачем у залізничній накладній.

Правилами перевезень вантажів, а саме п. 1.1. розділом 4 «Правила оформлення перевізних документів», зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №863/5084, а також ст. 23 Статуту передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). У відповідності до цих Правил, накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Як вбачається зі змісту ст. 37 Статуту залізниць та п. 5 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 861/5082, (далі - Правил приймання вантажів до перевезення), загальна маса вантажу визначається відправником зважуванням або розрахунковим способом.

Відповідно до п. 6.6 Правил оформлення перевізних документів заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил з урахуванням таких особливостей, зокрема, у графах 24 "Маса вантажу, визначена відправником" та 25 "Маса вантажу, визначена залізницею" зазначається загальна маса вантажу.

Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Правильність внесених у накладну відомостей, як це передбачено п. 2.3 Правил оформлення перевізних документів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 року за №863/5084, своїм підписом підтверджує представник відправника. Так, правильність внесених відомостей до вищевказаної накладної підтвердив своїм підписом представник відправника (відповідача) (графа 55, 56).

Відповідно до ст. 24 Статуту вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Упакування, пакетування, тара повинні відповідати вимогам нормативних документів. Відправник зобов'язаний на вимогу залізниці пред'явити стандарт або технічні умови, сертифікат на відвантажувану продукцію (якщо вона підлягає сертифікації), а також на її тару.

Відповідно до п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

За пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення (ст. 118 Статуту).

Відповідно до ст. 122 Статуту за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Як встановлено судом за матеріалами справи, у залізничній накладній № 37292240 маса вантажу визначена відправником, тобто відповідачем (п. 24 накладної), шляхом зважування на вагонних вагах 150 т (п. 26 накладної).

З пункту 28 вказаної залізничної накладної вбачається, що вантаж завантажувався у вагон №95310660 вантажовідправником, тобто відповідачем.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Аналогічну норму містить ст.129 Статуту, відповідно до якої обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. За правилами цієї статті комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах. Цією статтею передбачено також, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Згідно Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 08.07.2002 року за №567/6855, зокрема, п.2, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності маси наявного вантажу даним, зазначеним у перевізних документах.

Пунктом 5.5 Правил оформлення перевізних документів встановлено, що якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

Таким чином, обставина невідповідності маси вантажу з даними, зазначеними у накладній, належить до предмету доказування у справі і повинна бути підтверджена комерційним актом.

Наразі, по прибутті вагону № 95310660 на станцію Подільськ (Котовськ) Одеської залізниці, при переважуванні на вагонних електромеханічних вагах було виявлено, що зазначена у накладній № 37292240 маса вантажу не відповідає фактичній масі вантажу у вказаному вагоні, про що на підставі Акту загальної форми № 2491 від 07.04.2018 року було складено комерційний акт №406802/28 від 08.04.2018 року, який наявний в матеріалах справи.

Так, як вбачається з розділу «Д» комерційного акта №406802/28 від 08.04.2018 року, вагон № 95310660 було подано на комісійне переважування, згідно документів значиться вантаж пшениця, вагон вантажопідйомністю 7,5 т, маса вантажу складає 69650 кг, тара - 23050 кг; пр. комісійному переважуванні на вагонних електромеханічних вагах станції Подільськ ВВ 150 Э встановлено, що фактично маса вантажу складає брутто 97500 кг, нетто 74450 кг, тара 23050 кг, що на 4800 кг більше, ніж вказано у накладній, та на 3950 кг більше вантажопідйомності. Вагон технічно справний. Комісійне переважування вагону проводилось комерційним агентом ОСОБА_2 в присутності ДС ОСОБА_3, ДСКГ ОСОБА_4, бригадира ПКО ОСОБА_1

Відповідно до п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 567/6855, комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Судом встановлено за матеріалами справи, що комерційний акт №406802/28 від 08.04.2018 року підписано в присутності ДС ОСОБА_3, ДСКГ ОСОБА_4, бригадира ПКО ОСОБА_1 та комерційного агента ОСОБА_2

Таким чином п. 10 Правил складання актів чітко передбачає посади трьох осіб, які мають право підписувати комерційні акти. Однак судом встановлено, що тільки ДС ОСОБА_3 (начальник станції) мав право на підписання комерційного акту, інші особи таких повноважень не мають.

Докази на підтвердження наявності у вказаних осіб відповідних повноважень позивачем суду не надані. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази покладання на зазначених осіб виконання обов'язків начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), а також дані щодо штатного розпису станції Подільськ Одеської залізниці.

При цьому суд зазначає, що пункт 10 Правил складання актів дійсно передбачає, що у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці. Але залучені вони можуть бути поряд з трьома підписантами, що обов'язково повинні засвідчити акт, а не замість них. Залучення інших осіб для підписання комерційного акту не є обов'язком, проте не може замінити наявність обов'язкових підписів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2018 року у справі № 910/3930/17.

Тобто за висновками суду комерційний акт №406802/28 від 08.04.2018 року, покладений позивачем в основу матеріальної відповідальності відправника, в порушення вимог п. 10 Правил складання актів не містить підпису начальника вантажного району (завідувача вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), у зв'язку з чим не може бути належним та допустимим доказом щодо фактів, наявність яких підтверджується комерційним актом, складеним відповідно до встановлених вимог, не відповідає вимогам, що нього ставляться, а тому не є допустимим доказом і не може підтверджувати заявлені у позові вимоги.

Щодо заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням на здійснення перевірки ваги вантажу на станції Подільськ на тензометричних вагах, в той час як в залізничній накладній № 37292240 масу вантажу визначено за допомогою 150 тонних вагонних ваг суд зазначає, що згідно пункту 22 Правил видачі вантажів перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. При цьому, за змісту п.22 Правил не вбачається що ця норма містить імперативний характер.

Таким чином, норми діючого законодавства дозволяють залізниці здійснювати перевірку маси вантажу не тільки шляхом таким самим способом, як зазначено в накладній відправником вантажу.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що Публічним акціонерним товариством „Українська залізниця" в особі Регіональної філії „Одеська залізниця" ПАТ „Українська залізниця" не доведено належними та допустимими докази наявність підстав для покладення на відповідача матеріальної відповідальності у вигляді нарахованого штрафу та додаткових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «ГарсіяРуїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 25.01.2019 року.