Рішення № 79489715, 30.01.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.01.2019р. Справа №905/2229/18

за позовом Приватного підприємства «Торговий будинок «Лейбл Пак», м.Харків

до відповідача Фізичної особи-підприємця Городецького Олександра Віталійовича,

м.Краматорськ

про стягнення заборгованості в сумі 50481,63 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: Волько К.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

В засіданні суду оголошувалась перерва

з 22.01.2019р. по 30.01.2019р.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Торговий будинок «Лейбл Пак», м.Харків, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця Городецького Олександра Віталійовича, м.Краматорськ, про стягнення заборгованості в сумі 50481,63 грн., у тому числі основний борг в сумі 28750,00 грн., три проценти річних в сумі 526,95 грн., пені в сумі 5051,92 грн., інфляції в сумі 1777,76 грн. та штрафу в сумі 14375,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №49/13 купівлі-продажу від 25.04.2013р. в частині сплати вартості отриманого товару.

Як встановлено, позивачем при визначенні ціни позову було припущено арифметичну помилку, зокрема, зазначено ціну позову 50481,63 грн. замість вірної 49557,63 грн. Дана помилка, за висновками суду, виникла внаслідок невірно зазначеної у позові суми інфляції 1777,76 грн., в той час як фактично нарахована позивачем інфляція дорівнює 853,76 грн. згідно доданого до позову розрахунку позовних вимог.

Таким чином, фактично позивачем заявлені та судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 28750,00 грн., трьох процентів річних в сумі 526,95 грн., пені в сумі 5051,92 грн., інфляції в сумі 853,76 грн. та штрафу в сумі 14375,00 грн.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно позовної заяви та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Фізична особа-підприємець Городецький Олександр Віталійович зареєстрований (проживає) за адресою: 84301, АДРЕСА_1, за якою і здійснювалось направлення поштової кореспонденції судом.

Відповідно до ст.120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

За таких обставин, враховуючи достатність зібраних по справі доказів, згідно ст.165 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

25.04.2013р. між сторонами був підписаний договір №49/13 купівлі-продажу, за умовами якого відповідач (замовник) доручає та оплачує, а позивач (виконавець) приймає на себе зобов'язання поставити друкарську продукцію, іменовану в поданому продукція, перераховану в рахунках-фактурах, на умовах та в строки, вказані в даному договорі (п.1.1 договору).

Згідно п.п.1.2, 1.3 договору замовник надає виконавцю форму-замовлення (заявку), в якій зазначається: форма, розмір, колір продукції (у відповідності з діючим PANTONE), матеріал для її виготовлення, кількість та інші параметри. Виконавець надає замовнику дизайн-макет продукції (у випадку нового замовлення) на затвердження, розроблений у відповідності з технічними умовами виконавця та вимог замовника. Якщо замовник надає виконавцю електрону версію дизайн-макету продукції, виконавець проводить адаптацію електронної версії до своїх технічних умов і погоджує дизайн-макет із замовником.

Відповідно до п.2.1 договору погоджена виконавцем і замовником ціна продукції вказується в рахунках-фактурах і видаткових накладних виконавцем на кожну партію продукції. В ціну продукції включається вартість упаковки, маркування і податку на додану вартість.

За умовами п.8.2 договору договір вступає в силу з моменту його підписання і діє:

- в частині зобов'язань виконавця до 31 грудня 2013р.;

- в частині зобов'язань замовника до повного здійснення розрахунків.

У випадку, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку договору не виявить бажання в письмовій формі його розірвати, договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік.

Як вбачається з матеріалів справи, ані позивачем, ані відповідачем доказів припинення дії договору не надано.

Оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні заяви сторін про припинення дії договору, суд приходить до висновку, що строк дії договору неодноразово було продовжено на наступний термін та у заявлений до стягнення період договір був чинним.

Як встановлено судом, на виконання договору позивач поставив відповідачу продукцію на суму 38750,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні №795 від 23.03.2018р. на суму 25000,00 грн., №1019 від 12.04.2018р. на суму 13750,00 грн., які підписані відповідачем без будь-яких зауважень.

Відповідач частково сплатив кошти за поставлену продукцію у сумі 10000,00грн.

Факт отримання від позивача продукції за договором на вказану суму з боку відповідача не спростований.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Згідно п.2.3 договору замовник проводить оплату поставленої продукції в розмірі 50% її вартості згідно п.п.2.2 договору шляхом перерахування грошових коштів на указаних в договорі або інший розрахунковий рахунок виконавця, а інші 50% протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження (дати виписки видаткової накладної).

Відповідно до п.2.2 договору оплату поставленої кожної конкретної партії продукції і при необхідності оплати додаткових витрат (до друкарської підготовки) замовник проводить на основі наданих виконавцем рахунків-фактур і видаткових накладних.

Таким чином, за умовами укладеного сторонами договору узгоджено проведення оплат частинами по 50%. При цьому, щодо останніх 50% сторонами визначено строк проведення оплати - протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження (дати виписки видаткової накладної). Щодо перших 50% вартості продукції, строк проведення відповідачем оплати на користь позивача сторонами не визначено.

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач зазначає, що відповідачем свої зобов'язання щодо сплати першої частини вартості товару мали бути виконані згідно приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, а саме, у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги - у даному випадку рахунку.

Проте, суд з даними твердженнями позивача не погоджується, виходячи з того, що відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, загальні положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (на які посилається позивач у позовній заяві) не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

З урахуванням викладеного, за висновками суду, відповідач мав сплатити перші 50% вартості отриманого від позивача товару в день його прийняття.

За таких обставин, відповідач мав сплатити вартість отриманої від позивача продукції:

- за видатковою накладною №795 від 23.03.2018р. в розмірі 50% вартості продукції - 12500,00 грн. в строк до 23.03.2018р. (оплачено частково в суму 10000,00 грн.) та інші 50% вартості продукції - 12500,00 грн. в строк до 23.04.2018р. (оскільки 30-й календарний день з дати виписки видаткової накладної припадає на вихідний день неділю 22.04.2018р., а перший наступний робочий день це 23.04.2018р.);

- за видатковою накладною №1019 від 12.04.2018р. в розмірі 50% вартості продукції - 6875,00 грн. в строк до 12.04.2018р. та інші 50% вартості продукції - 6875,00 грн. в строк до 14.05.2018р. (оскільки 30-й календарний день з дати виписки видаткової накладної припадає на вихідний день суботу 12.05.2018р., а перший наступний робочий день це 14.05.2018р.).

За висновками суду, всупереч вимог ст.ст.526, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідачем свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості товару в сумі 28750,00 грн. не виконані.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень частини 1 статті 216, частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.3.5 договору у випадку порушення замовником строків оплати, встановлений в п.п.2.3 даного договору, замовник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен прострочений календарний день, згідно вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Сплата пені не звільняє замовника від виконання зобов'язань по даному договору і не є причиною для його розірвання.

За приписом п.3.8 договору при порушенні зобов'язань по договору замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 50% вартості продукції, не сплаченої згідно п.п.2.3 даного договору.

Таким чином, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 та від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

На підставі п.3.5 договору позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в загальній сумі 5051,92 грн., зокрема:

- за видатковою накладною №795 від 23.03.2018р. на суму 2500,00 грн. за період з 20.03.2018р. по 20.09.2018р. в сумі 436,58 грн.;

- за видатковою накладною №795 від 23.03.2018р. на суму 12500,00 грн. за період з 23.04.2018р. по 23.10.2018р. в сумі 2193,83 грн.;

- за видатковою накладною №1019 від 12.04.2018р. на суму 6875,00 грн. за період з 06.04.2018р. по 06.10.2018р. в сумі 1200,20 грн.;

- за видатковою накладною №1019 від 12.04.2018р. на суму 6875,00 грн. за період з 14.05.2018р. по 14.11.2018р. в сумі 1221,31 грн.

Крім того, згідно п.3.8 договору позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафу в сумі 14375,00 грн. - 50% вартості не сплаченої продукції.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача інфляцію за період з квітня по жовтень 2018р. в сумі 853,76 грн. та три проценти річних в загальній сумі 526,95 грн., зокрема:

- за видатковою накладною №795 від 23.03.2018р. на суму 2500,00 грн. за період з 20.03.2018р. по 29.11.2018р. в сумі 52,40 грн.;

- за видатковою накладною №795 від 23.03.2018р. на суму 12500,00 грн. за період з 23.04.2018р. по 29.11.2018р. в сумі 227,05 грн.;

- за видатковою накладною №1019 від 12.04.2018р. на суму 6875,00 грн. за період з 06.04.2018р. по 29.11.2018р. в сумі 134,49 грн.;

- за видатковою накладною №1019 від 12.04.2018р. на суму 6875,00 грн. за період з 14.05.2018р. по 29.11.2018р. в сумі 113,01 грн.

Перевіривши, здійснений позивачем розрахунок пені та трьох процентів річних, суд визнає його невірним у зв'язку з невірним визначенням настання у відповідача строку платежу за поставлену продукцію.

Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку пені та трьох процентів річних стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 4979,72 грн. та три проценти річних в сумі 520,59 грн., а решта вимог про стягнення пені в сумі 72,20 грн. та трьох процентів річних в сумі 6,36 грн. є неправомірними.

Розрахунок штрафу є арифметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

В свою чергу, перевіривши розрахунок інфляції наданий позивачем, суд дійшов висновку, що фактично розмір інфляції є більшим, ніж заявлений позивачем до стягнення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, вимоги в частині стягнення інфляції в сумі 853,76 грн. підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення пені в сумі 72,20 грн. та трьох процентів річних в сумі 06,36 грн. є неправомірним, позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 49479,07 грн., у тому числі основний борг в сумі 28750,00 грн., три проценти річних в сумі 520,59 грн., пеня в сумі 4979,72 грн., інфляція в сумі 853,76 грн. та штраф в сумі 14375,00 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Щодо віднесення на відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Так, позивач на виконання вимог ст.162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, до яких позивачем включено: судовий збір в сумі 1762,00 грн.; витрати пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу, які орієнтовно становить 8500,00 грн., з розрахунку 1000,00 грн. за 1 годину.

У резолютивній частині позовної заяви позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.

29.01.2019р. до суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження судових витрат, а саме: копію договору про надання правової допомоги №ЛП від 03.09.2018р., копію акту приймання-передачі наданих послуг від 28.01.2019р. до договору про надання правової допомоги №ЛП від 03.09.2018р. на суму 9300,00 грн., копію рахунку-фактури №б/н від 28.12.2018р. на суму 9300,00 грн., копію платіжного доручення №1711 від 28.12.2018р. на суму 9300,00 грн.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2018р. між позивачем (замовник) та адвокатським об'єднанням «Корт Райдер» був укладений договір про надання правової допомоги №ЛП, за умовами якого замовник доручає виконавцю, а останній приймає на себе зобов'язання по наданню правової допомоги (юридичних послуг) на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п.1.2 договору клієнт взяв на себе зобов'язання на умовах, визначних договором прийняти від бюро правову допомогу, оплатити та відшкодувати понесені витрати.

Згідно п.5.1 договору вартість послуг за цим договором вказується в актах виконаних робіт (наданих послуг), які складаються сторонами по мірі необхідності за результатами наданих послуг.

Відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено, згідно наданого до матеріалів справи платіжного доручення №1711 від 28.12.2018р. позивач сплатив на користь адвокатського бюро «Корт Райдер» грошові кошти за юридичний супровід справи №905/2229/18 згідно рахунку від 28.12.2018р.

При цьому, до справи позивачем додано копію приймання-передачі наданих послуг від 28.01.2019р. до договору про надання правової допомоги №ЛП від 03.09.2018р., зокрема, на суму 8300,00 грн. за супровід справи.

Таким чином, враховуючи наявність в матеріалах справи розрахунку послуг на професійну правничу допомогу, а також доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат позивачем, вимоги щодо стягання з відповідача витрат на правничу допомогу у даній справі в сумі 8300,00 грн. підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 46, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Торговий будинок «Лейбл Пак», м.Харків до Фізичної особи-підприємця Городецького Олександра Віталійовича, м.Краматорськ про стягнення заборгованості в сумі 49557,63 грн., у тому числі основний борг в сумі 28750,00 грн., три проценти річних в сумі 526,95 грн., пеня в сумі 5051,92 грн., інфляція в сумі 853,76 грн. та штраф в сумі 14375,00 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Городецького Олександра Віталійовича (84301, АДРЕСА_2, п/р НОМЕР_2 в ПАТ НБ «Приватбанк», м. Краматорськ, МФО 335548, ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Торговий будинок «Лейбл Пак» (61070, м. Харків, пров. 2-ий Лісопарківський , б.8, кв. 9, п/р №26005210399117 в АТ «ПроКредит Банк», м. Київ, МФО 320984, ЄДРПОУ 35588198; адреса для листування: 61007, м. Харків, вул. Миру, б. 26а.) основний борг в сумі 28750,00 грн., три проценти річних в сумі 520,59 грн., пеню в сумі 4979,72 грн., інфляцію в сумі 853,76 грн. та штраф в сумі 14375,00 грн., всього заборгованість в сумі 49479,07 грн., судовий збір в сумі 1759,21 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 8300,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 30.01.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 30.01.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина