Ухвала суду № 79489677, 24.01.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

24.01.2019 Справа № 905/1732/16

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Імперія Металів”, м. Харків

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м. Краматорськ, Донецька область

про оскарження дій приватного виконавця

Суддя Матюхін В.І.

Секретар судового засідання Вороніна О.С.

Представники:

позивача: не з’явився.;

відповідача: не з’явився;

приватного виконавця: не з’явився.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.06.2016р. позовні вимоги задоволено частково у сумі 47 129,78 грн., стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Імперія Металів”:

ь заборгованість у розмірі 22 688 грн. 40 коп.,

ь пеню у розмірі 1 651 грн. 72 коп.,

ь інфляційні втрати у розмірі 19 880 грн. 32 коп.,

ь 3% річних у розмірі 1 532 грн. 17 коп. та

ь на відшкодування витрат по оплаті судового збору 1 377 грн. 17 коп.

На виконання рішення видано відповідний наказ.

28.08.2018 на адресу господарського суду надійшла скарга на бездіяльність приватного виконавця, в якій скаржник (Публічне акціонерне товариство “ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ”) просить:

- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 в частині не передачі виконавчого провадження № 56990822 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/1732/16 від 25.07.2016р. до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для приєднання його до зведеного виконавчого провадження № 49554205;

- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 щодо списання з рахунку ПАТ «Енергомашспецсталь», відкритого в АТ «Альфа Банк» у м. Києві (р/р № 26006011377801, МФО 300346), боргу за виконавчим провадженням № 56990822 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/1732/16 від 25.07.2016р., а також основної винагороди приватного виконавця та витрат на проведення виконавчих дій, в загальній сумі 52 481,20 грн.;

- зобов’язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 повернути на рахунок ПАТ «Енергомашспецсталь» (р/р № 26006011377801, АТ «Альфа Банк» у м. Києві, МФО 300346) незаконно списану суму боргу за виконавчим провадженням № 56990822 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/1732/16 від 25.07.2016р., а також основну винагороду приватного виконавця та витрати на проведення виконавчих дій за зазначеним виконавчим провадженням, в загальній сумі 52 481,20 грн.;

- зобов’язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 усунути порушення відповідно до вимог ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом передачі виконавчого провадження № 56990822 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/1732/16 від 25.07.2016р. на виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для приєднання його до зведеного виконавчого провадження № 49554205.

Скарга мотивована тим, що 13.08.2018 приватним виконавцем ОСОБА_1, в порушення ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження №56990822 в м. Києві, в той час, як відповідач знаходиться в м. Краматорськ.

Скаржник зазначає, що оскільки приватним виконавцем не здійснювалося відкриття першого виконавчого провадження про стягнення коштів з відповідача, він повинен був передати відповідний наказ на виконання відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, який відкрив перше виконавче провадження відносно скаржника для приєднання його до зведеного виконавчого провадження.

21.08.2018 на адресу приватного виконавця відповідач направив заяву №17/870-2057 про негайну передачу відкритих приватним виконавцем проваджень для приєднання до зведеного виконавчого провадження №49554205, яке відкрито у відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МУЮ України.

На час подання скарги відповідач не отримав відповіді від приватного виконавця на зазначена заяву.

06.09.2018 на адресу суду від приватного виконавця ОСОБА_1 надійшли пояснення по суті скарги, в яких остання зазначила, зокрема, наступне.

1. Приватним виконавцем правомірно прийнято до виконання спірний наказ, так як банківський рахунок відповідача, який зазначений в заяві про примусове виконання рішення, відкрито в ПАТ «Альфа Банк», який в свою чергу знаходиться в м. Києві, а відповідно до приписів ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, зокрема, за місцезнаходженням майна боржника.

2. У ч.2 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» не зазначається про обов’язкову вимогу виконання рішення тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо боржника.

Ухвалою від 29.08.2018 розгляд скарги призначений на 06.09.2018р. о 09 год. 50 хв.

Ухвалою господарського суду від 29.08.2018 з посиланням на те, що:

- ухвалою від 13.07.2018 Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду передано на розгляд ОСОБА_2 Верховного Суду справу № 904/7326/17 за скаргою Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на дії Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3, в якій скаржник, зокрема просить визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 в частині не передачі до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчих проваджень: № 55418627, № 55418622, № 55418610 для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження;

- правовідносини, які є предметом розгляду скарги на дії приватного виконавця у справі справу № 904/7326/17 є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду скарги у даній справі,

провадження у справі було зупинене до розгляду ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду справи № 904/7326/17.

02.01.2019 на адресу господарського суду надійшло клопотання приватного виконавця ОСОБА_1 про поновлення провадження у спарві. Клопотання обґрунтоване тим, що 05.12.2018 ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду прийнято рішення у справі 904/7326/17.

Ухвалою від 14.01.2019 провадження у справі поновлене, розгляд заяви призначений на 24.01.2019р. о 10 год. 20 хв. Явка у судове засідання представників сторін і приватного виконавця визнана не обов’язковою.

В судове засіданні скаржник, приватний виконавець та позивач не з’явились.

Згідно з ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Вивчивши матеріали скарги, пояснення приватного виконавця, дослідивши надані сторонами письмові докази в їх сукупності та взаємозв’язку, суд встановив:

13.08.2018 приватним виконавцем ОСОБА_1 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56990822 на виконання наказу господарського суду по справі №905/1732/16 про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Імперія Металів” 47 129,78 грн.,у тому числі заборгованість у розмірі 22 688 грн 40 коп., пеню у розмірі 1 651 грн 72 коп., інфляційні втрати у розмірі 19 880 грн 32 коп., 3% річних у розмірі 1 532 грн 17 коп., а також 1 377 грн 17 коп. на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

На примусове виконання наказу господарського суду Донецької області №905/1732/16 від 25.07.2016р., приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 списано з рахунку ПАТ “Енергомашспецсталь”, відкритого у ПАТ “Альфа-Банк” у м. Києві (МФО 300346), кошти за виконавчим провадженням ВП №56990822, а також основна винагорода приватного виконавця та витрати на проведення виконавчих дій.

Водночас, на виконанні у Відділу примусового виконання рішень Департаенту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало зведене виконавче провадження № 49554205.

Не передання приватним виконавцем відкритого виконавчого провадження для приєднання до зведеного виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем, стало підставою для звернення відповідача із вказаною скаргою до суду.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

За приписами ст.129 Конституції України обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

За приписом ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” регулює відносини, що виникають у зв?язку з обов?язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини.

Статтею 17 вказаного закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004р. у справі “Півень проти України” вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов?язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (п.35 рішення).

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч.1 ст.5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У частині 3 цієї ж статті зазначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відповідно до ст.ст.19, 24 Закону України «Про виконавче провадження», право вибору пред’явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Згідно ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Як зазначено в ст.25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Відповідно до статті 190 Цивільного Кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. В статті 179 цього ж Кодексу зазначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Стягувачем приватному виконавцю було надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - банківського рахунку № 26006011377801, відкритого в ПАТ «Альфа Банк», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, буд. 4/6.

До системи банківських рахунків для гропового обороту належать такі рахунки: кореспондентські; поточні (поточний з овердрафтом, поточні рахунки типу «Н», «П», карткові рахунки, поточні рахунки виборчих фондів); вкладні (депозитні), кредитні (позичкові), розподільчі тощо.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь» є власником банківського рахунку № 26006011377801 та наявних на цьому рахунку грошових коштів.

Кошти, які були списані за виконавчим провадженням, знаходились на рахунку, який був відкритий боржником у Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, буд. 4/6; грошові кошти в розумінні глави 13 Цивільного кодексу України є майном і, як наслідок, господарський суд вважає:

- в даному випадку порушення Закону України «Про виконавче провадження» відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебувало у м. Києві, а відповідно до статті 24 цього Закону приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника;

- дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва щодо відкриття виконавчого провадження є правомірними.

У скарзі зазначено, що приватним виконавцем було порушено положення ст.30 Закону України «Про виконавче провадження», пункти 13 - 14 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, у зв’язку з чим скаржник просить визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця в частині передачі наказу господарського суду Донецької області № 905/1732/16 від 25.07.2016р. до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ для приєднання його до зведеного виконавчого провадження № 49554205 та зобов’язати приватного виконавця передати наказ для його приєднання до зведеного виконавчого провадження № 49554205.

Під час виконання певних категорій рішень стягувачі мають право вибору - звертатися за примусовим виконанням рішення до державних або до приватних виконавців.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, шо у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника в органах державної виконавчої служби формується своє зведене виконавче провадження, враховуючи правило «першого державного виконавця, який відкрив виконавче провадження», а у приватних виконавців - свої зведені провадження, які фактично «не перетинаються», незважаючи на те, що мова може йти про одного й того ж боржника.

В ч.2 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження», яка стосується саме приватних виконавців, не зазначається про обов’язкову вимогу виконання рішення тим приватним виконавцем, який відкрив перше виконавче цровадження щодо боржника. З аналізу положень зазначеної правової норми, на думку суду, правило «першого виконавця, який відкрив виконавче провадження», яке стосується державних виконавців, не відноситься до приватних виконавців.

Щодо Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), на пункти 13 - 14 розділу 3 якої посилається скаржник, то Інструкція з організації примусового виконання рішень не може суперечити нормам Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до ч.7 ст.11 Господарського процесуального кодексу України «у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили».

Також суд констатує, що ні Інструкцією з організації примусового виконання рішень, ні Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено, що приватний виконавець зобов’язаний передавати своє виконавче провадження державному виконавцю, державний виконавець зобов’язаний передавати своє виконавче провадження (виконавчий документ) приватному виконавцю для приєднання до зведеного, так само як і не передбачено, що приватний виконавець зобов’язаний передавати своє виконавче провадження (виконавчий документ) іншому приватному виконавцю для приєднання до зведеного виконавчого провадження. Частина п'ята статті 5 України «Про виконавче провадження» допускає передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої приватному виконавцю, але лише за заявою стягувача.

Суд погоджується і з твердженням приватного виеонавця про те, що відповідно до ст.4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» одним із принципів, на основі яких здійснюють свою діяльність органи державної виконавчої служби та приватні виконавці, є принцип незалежності. Зобов’язанням передати наказ господарського суду Донецької області, виданий по даній справі, до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для приєднання його до зведеного виконавчого провадження, буде порушено принцип незалежності здійснення приватним виконавцем своєї діяльності, так само як і будуть порушені інтереси стягувачів, яким чинним законодавством надано право вибору звернення або до органів державної виконавчої служби (державних виконавців), або у передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках до приватних виконавців.

Ухвалою від 13.07.2018 Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду передано на розгляд ОСОБА_2 Верховного Суду справу № 904/7326/17 за скаргою Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на дії Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3, в якій скаржник, зокрема просить визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 в частині не передачі до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчих проваджень: № 55418627, № 55418622, № 55418610 для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження. Пправовідносини, які є предметом розгляду скарги на дії приватного виконавця у справі справу № 904/7326/17 є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду скарги у даній справ

05.12.2018 ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду прийнято постанову по справі №904/7326/17, якою касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 задоволено.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року у справі № 904/7326/17 скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 відмовлено повністю.

Постанова ОСОБА_2 Верховного Суду мотивована наступним.

Стосовно дотримання принципу диспозитивності виконавчого провадження

26. У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом № 1403-VIII.

27. Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3)

28. Пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 1403-VIIIта пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов'язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

29. Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред'явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону № 1404-VIII віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

30. Частина перша статті 27 Закону № 1403-VIII і частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом № 1404-VIII. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

31. Залежно від вибору стягувача та після пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону № 1404-VIII права й обов'язки, зокрема обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

32. Застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

33. На підтвердження цього висновку ОСОБА_2 Верховного Суду вважає за необхідне додатково зазначити таке. Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними. Так, для стягувача має значення звертатися до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями:

- обов'язкове страхування цивільної відповідальності приватного виконавця;

- можливість фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (тоді як орган державної виконавчої служби у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем);

- можливість встановлення в договорі з приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов'язаних зі здійсненням виконавчих дій, тобто можливість передбаченим законом способом вплинути на ефективність примусового виконання важливого для нього рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця. Наведена мотивація є неможливою у разі здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби.

34. Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.

35. Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів державної виконавчої служби позбавить стягувача вищенаведених прав та гарантій, установлених законодавством.

36. Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який перший відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат на виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника.

37. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 Верховного Суду погоджується з доводами приватного виконавця ОСОБА_4 щодо права стягувача вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення - державну виконавчу службу або приватного виконавця.

Стосовно дотримання порядку виконання декількох виконавчих документів щодо одного боржника (формування зведеного провадження)

38. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом другим частини першої цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

39. За висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норми зазначеної вище статті слід розглядати нерозривно, і положення другого абзацу частини першої статті 30 Закону 1404-VIII, можливо застосувати лише при відкритті приватним виконавцем першого виконавчого провадження стосовно відповідного боржника.

40. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується із наведеним вище висновком суду, виходячи з таких міркувань.

41. Положення, викладені у двох абзацах частини першої статті 30 Закону №1404-VIII, по суті становлять два логічно завершених автономних аспекти регулювання, що відносяться до предмета цієї статті, яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника.

42. Разом з тим установлене абзацом першим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абзацу другого частини першої цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

43. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 Верховного Суду погоджується з аргументами скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема неправильне застосування статті 30 Закону № 1404-VIII, предметом регулювання якої є лише порядок виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника у зведеному виконавчому провадженні державним або приватним виконавцем незалежно один від одного.

Щодо обов'язку приватного виконавця передавати матеріали виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби для приєднання до зведеного виконавчого провадження

44. Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

45. Пункт 14 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця у випадках, якщо відкрито декілька виконавчих проваджень відносно одного боржника, та встановлює обов'язок перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.

46. У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції. У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або ВДВС, виконавче провадження передається на виконання до цих відділів.

47. Згідно із пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному пунктом 14 цього розділу.

48. Виходячи із змісту наведених вище норм Інструкції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі зведеного виконавчого провадження приватний виконавець, на якого розповсюджується дія цієї Інструкції, повинен діяти відповідно до положень пункту 14 розділу ІІІ, тобто приєднати виконавче провадження до зведеного, зокрема до того, яке першим відкрите чи перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

49. ВеликаПалата Верховного Суду вважає такий висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

50. Згідно із пунктом 1 розділу І Інструкції вона розроблена відповідно до законів № 1403-VIII та №1404-VIII, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

51. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог цих законів, та такі, що не можуть їм суперечити, в тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

52. Так, положення Закону № 1404-VIII не зобов'язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, державному виконавцю з тієї підстави, що державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника.

53. Натомість частина п'ята статті 5 цього Закону допускає передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої приватному виконавцю лише за заявою стягувача.

54. Системний аналіз норм законів № 1403-VIII і 1404-VIII свідчить про те, що закодавством визначено неоднаковий порядок дій для державних та приватних виконавців у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника; допустив можливість одночасного виконання судових рішень щодо одного боржника різними виконавцями у випадку обрання стягувачем приватного виконавця для примусового виконання виконавчого документа, тоді як Інструкція не може визначати такого обов'язку.

55. Окрім того, за змістом положень законодавства, яким визначено порядок здійснення виконавчого провадження, будь-яка передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від одного виконавця до іншого здійснюється лише за згодою стягувача. Такого висновку ОСОБА_2 Верховного Суду дійшла з огляду на таке.

56. Закони № 404-VIII, № 1403-VIII та Інструкція фактично визначають три ключові процедури (механізми), пов'язані з рухом виконавчого документа та виконавчого провадження між приватними виконавцями та/або органами державної виконавчої служби, а саме «об'єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження», «передача виконавчого документа» та «передача виконавчого провадження».

57. Так, механізм об'єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження передбачений статтею 30 Закону № 1404-VIII та після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом може здійснюватися:

- органом державної виконавчої служби згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII, пунктом 14 розділу ІІІ Інструкції (державна виконавча служба має визначений законом та підзаконними нормативними актами порядок взаємодії своїх органів: державний виконавець може сам сформувати зведене провадження за наявності у нього декількох виконавчих документів або формування такого провадження може відбуватися у межах державної виконавчої служби шляхом передачі всіх виконавчих проваджень щодо одного боржника державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження);

- приватним виконавцем згідно з абзацом другим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII, пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції (формування зведеного виконавчого провадження та приєднання до нього наступних проваджень у випадку звернення до цього ж приватного виконавця стягувача чи стягувачів з виконавчими документами щодо одного й того ж боржника).

При цьому в обох зазначених цих випадках згоди стягувача на формування зведеного виконавчого провадження чи приєднання до нього інших проваджень не потрібно, оскільки не йдеться про зміну виконавця.

58. Передача виконавчого документа визначається, зокрема, частиною п'ятою статті 5 Закону № 1404-VIII та розділом V Інструкції та може здійснюватися:

- від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця;

- від приватного виконавця до органу державної виконавчої служби;

- від одного приватного виконавця до іншого.

Причому в усіх наведених випадках передача виконавчого документа здійснюється лише за заявою стягувача (принцип диспозитивності).

59. Порядок передачі виконавчого провадження визначається статтями 42 і 44 Закону № 1403-VIII. Така передача відбувається лише у прямо передбачених законом випадках, зокрема в разі зупинення діяльності сам приватний виконавець або Міністерство юстиції України (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення такого приватного виконавця іншим приватним виконавцем. Така передача здійснюється за погодженням із стягувачем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення останнього передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю.

60. Принцип передачі виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців, оскільки вони мають низку обмежень у своїй діяльності, зокрема:

- щодо змісту рішень (частина друга статті 5 Закону № 1404-VIII містить перелік рішень, які можуть виконуватися лише державними виконавцями. За змістом цієї норми до таких рішень фактично відносяться рішення, де боржником чи стягувачем є держава, або здійснюється виконання рішень адміністративних судів, рішень Європейського суду з прав людини, рішень про виселення та вселення фізичних осіб, рішень про конфіскацію майна, рішень, де боржники - діти або недієздатні особи та інші);

- щодо кількості виконавчих документів (згідно з пунктом 1 частини третьої статті 5 Закону № 1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу, якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця);

- щодо суми стягнення (протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті (абзац тринадцятий частини другої статті 5 Закону № 1404-VIII).

61. Таким чином, поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень - дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.

62. Виходячи з наведеного, ОСОБА_2 Верховного Суду дійшла висновку про те, що передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача. Розглядаючи скаргу боржника на дії та бездіяльність приватного виконавця, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування положень законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження, що призвело до помилкових висновків стосовно виникнення у приватного виконавця ОСОБА_3 обов'язку передати виконавче провадження до ВДВС, який відкрив перше виконавче провадження щодо ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», натомість такі дії вчиняються лише за заявою стягувача.

Щодо черговості задоволення вимог стягувача

63. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що, виходячи із системного аналізу норм Закону № 1404-VIII, наявність двох або більше зведених виконавчих проваджень щодо одного і того самого боржника є недопустимим, оскільки порушується принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів.

64. ОСОБА_2 Верховного Суду не погоджується із наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій та зауважує на тому, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті 46 Закону № 1404-VIII, визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон № 1404-VIII прямо цього не передбачає. Такий висновок випливає також із положень інших чинних нормативно-правових актів:

- виконання виконавчих документів банком шляхом списання коштів з рахунку за датою надходження (банк не виконує їх відповідно до черговості, передбаченої статтею 46 Закону № 1404-VIII, а виконує відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, згідно зі статтею 1072 Цивільного кодексу України, пунктом 10.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин);

- звернення стягнення на майно здійснюється відповідно до черговості накладення арешту (закони № 1404-VIII, «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV, від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не визначають обмеження щодо можливості звернення стягнення на майно, обтяжене (арештоване) іншими виконавцями).

65. Окрім того, якщо виконавець чи стягувач, отримавши інформацію про наявність декількох виконавчих проваджень чи арештів одного і того ж майна, виявить, що майна боржника не вистачає на покриття всіх вимог, має бути ініційована процедура банкрутства. Поширення дії статті 46 Закону № 1404-VIII на всю систему примусового виконання означатиме, що створюється друга конкурсна черговість задоволення вимог кредиторів, аналогічна тій, яка вже запроваджена законодавством про банкрутство.

66. Отже, передбачені статтями 45, 46 Закону № 1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого цими порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника, до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

67. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 Верховного Суду вважає такими, що відповідають вимогам закону, посилання скаржника у касаційній скарзі на відсутність обов'язку у приватного виконавця ОСОБА_3, який не здійснював відкриття першого виконавчого провадження щодо боржника - ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», передати відповідні накази органу державної виконавчої служби, що відкрив перше виконавче провадження відносно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження, тоді як висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є помилковими.

Щодо порушення прав боржника під час виконання судового рішення

68. Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

69. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував помилковий висновок суду першої інстанції про порушення прав ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», яке, на думку суду, полягало у накладенні приватним виконавцем арешту на кошти на рахунку зі спеціальним режимом використання. При цьому апеляційний суд не встановив порушення виконавцем пункту 11 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII щодо здійснення виконання рішень, за якими сума стягнення перевищила передбачений законом розмір.

70. Разом з тим необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», яке апеляційний господарський суд вбачав у законних сподіваннях боржника на вчинення дій щодо нього державним чи приватним виконавцем відповідно до законодавства та погашення заборгованості в порядку черговості її виникнення.

71. Так, виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника (частина друга стаття 15 Закону № 1404-VIII), а розподіл грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) відповідно до положень статей 45, 46 цього Закону здійснюється у встановленій черговості вже після їх стягнення з боржника.

72 .Суд апеляційної інстанції не навів правової підстави свого висновку виконання судових рішень щодо стягнення з боржника коштів саме в порядку черговості виникнення заборгованості та не обґрунтував порушення його прав з огляду на обов'язковість виконання судових рішень.

73. Звертаючись до суду на підставі статті 339 ГПК України, боржник не довів наявності порушень своїх прав рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі. Крім того, у поданих приватним виконавцем ОСОБА_3 додаткових поясненнях до касаційної скарги він обґрунтував наявність достатніх коштів у боржника для задоволення всіх виконавчих проваджень, що перебували (та перебувають) на той час у ВДВС, що також свідчить про відсутність порушень прав боржника.

74. Викладене свідчить про те, що, розглядаючи скаргу ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на дії та бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_3 в частині виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року № 904/7326/17, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування положень статті 4 Закону № 1403-VIII, статей 2, 30 Закону № 1404-VIII, пунктів 14, 15 розділу ІІІ Інструкції, та порушили статтю 339 ГПК України, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.

75. Додатково слід зазначити, що це провадження стосується здійснення господарськими судами судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у справі № 904/7326/17, у частині виконання приватним виконавцем ОСОБА_3 наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року.

76. Аналіз правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, дає підстави для висновку про те, що якщо скаргу подано на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення.

77. У постанові від 14 березня2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) ВеликаПалата Верховного Суду розглянула питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця та зробила висновок про те, що вказані справи мають розглядатися в порядку того судочинства, у якому постановлено судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, і це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції.

78. Пред'явлення ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» у скарзі на дії та бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_3 вимог у частині виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року № 904/7325/17, від 11 грудня 2017 року № 904/7327/17 здійснено поза межами цих справ, а тому судовий контроль за виконанням цих судових рішень не підлягає здійсненню в межах справи № 904/7326/17.

Відступ від правового висновку ОСОБА_2 Верховного Суду

79. У постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) ОСОБА_2 Верховного Суду зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Такий висновок зроблено також у постановах ОСОБА_2 Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18); від 17 жовтня 2018 року у справах № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18) та № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18).

80. Ураховуючи викладені вище аргументи, ОСОБА_2 Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у згаданих постановах, шляхом його уточнення. Стаття 30 Закону № 1404-VIII передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи встановлені конкретні обставини по справі, оцінивши надані сторонами докази і їх сукупності та взаємозв’язку, зважаючи на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені в постанові від 05.12.2018 по справі №904/7326/17, суд вважає, що законні підстави для задоволення скарги Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь» відсутні.

На підставі викладеного, Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII) і керуючись ст.343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» на бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_1.

Відповідно до ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (у разі неявки всіх учасників справи - з моменту її підписання).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення (складення повного тексту ухвали).

Повний текст судового рішення складено 28.01.2019р.

Суддя В.І. Матюхін