Рішення № 79485139, 17.01.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17892/16-ц

пр. № 2/759/285/19

17 січня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва у складі суду : суддя Величко Т.О. при секретарі: Забела А.В., представника позивача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за основним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про вселення в житлове приміщення, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про вселення в житлове приміщення

Свої вимоги обгрунтовує тим, що починаючи з 2010 року ОСОБА_2 з дозволу власника квартири почала постійно проживати разом з ОСОБА_4 (власник) в квартирі АДРЕСА_1, як сім'я без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання в сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, яких встановленому законом порядку зареєстрували постійне місце проживання квартирі АДРЕСА_1 До укладення шлюбу 24.06.2014 року ОСОБА_2 у відповідності до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року, N 1382-IV зі згоди власника житла ОСОБА_4 у встановленому законом порядку зареєструвала своє постійне місце проживання у вищевказанії квартирі, про що свідчить відмітка в паспорті та довідка вих. N2 02108/2 - 5532 від 05.11.2016 року видана центром комунального сервісу м. Києва. 27 травня 2014 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 (надалі по справі - Відповідач), в відділі реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції ум. Києві, актовий запис № 656. 24 лютого 2017 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва шлюб було розірвано.

Позивач за основним позовом зазначила, що 25 травня 2017 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва стягнуто з Відповідача по справі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 на її користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6. 15 жовтня 2016 року Відповідач по справі безпідставно в супереч ч. 1 ст. 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння під погрозою забрав ключі від вхідних дверей, та вигнав з вказаної квартири позивача з неповнолітніми дітьми. Без дозволу викидав з вікна квартири особисті речі позивача, дозволив забрати лише деякі речі дітей (одяг), та на сьогоднішній день не впускає позивача та спільних дітей в квартиру АДРЕСА_1 - для проживання. Добровільно позивач не покидала житлового приміщення, про це свідчить заява Позивача по справі від 15 жовтня 2016 року до Святошинського управління поліції ГУ НП у місті Києві, на незаконні дії Відповідачем по справі. Складений висновок дільничним офіцером поліції Святошинського управління поліції ГУ НП у місті Києві від 14.11.2016 року. Протокол про адміністративне правопорушення від 11.11.2016 року складеного на Відповідача по справі за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Крім того в травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, посилаючись на те, що ОСОБА_4 являється власником квартири АДРЕСА_1, квартира належить йому на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видного 18 липня 2003 року Святошинською районною у місті Києві радою згідно з розпорядженням № 1233 від 18.07.2003 року. 27 травня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено шлюб. 24 лютого 2017 року Святошинським районним судом м. Києва по справі № 759/15523/16-ц за позовом Позивача до Відповідача про розірвання шлюбу, було прийнято рішення яким позовні вимоги були задоволені, а шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу Позивач та Відповідач стали фактично чужими людьми. За нараховані комунальні послуги (електроенергію, опалення) Відповідач не сплачує взагалі. Всі витрати пов'язані із утриманням квартири Позивач несе особисто. Проживання Відповідача у квартирі Позивача, фактично порушує його право власності на квартиру, а саме користуватися, розпоряджатися своєю квартирою на власний розсуд.

Відповідач не погодившись із основним позовом подав зустрічний прзов ( а.с.24-26) та зазначив, що відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом частини першої статті ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Тобто, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71. 72. 116. 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України). Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів

Ухвалою судді від 05 січня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду. Ухвалою судді від 26 грудня 2017 року позов залишено без руху.

Позивач та представник позивача за основним позовом в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити, надавали до суду заперечення на зустрічний позов, посилаючись на те, що вважає дії відповідача незаконними.

Представник Відповідача за основним, позивача за зустрічним позовом в судове засідання з'явився, підтримав зустрічний позов, посилаючись на викладені обставини в ньому, та просив відмовити у задоволенні основного позову.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що починаючи з 2010 року ОСОБА_2 з дозволу власника квартири почала постійно проживати разом з ОСОБА_4 (власник) в квартирі АДРЕСА_1, як сім'я без реєстрації шлюбу.

Судом встановлено, щопід час спільного проживання в сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, яких встановленому законом порядку зареєстрували постійне місце проживання квартирі АДРЕСА_1

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем за основним позовом пояснено, що відповідач чинить перешкоди у користуванні майном, у зв'язку з чим вона змушена була звернутися до суду, на що суд зазначає наступне.

За правилами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

У відповідності з ч. 1 ст. 405 ЦК України, ч. 4 ст. 156 ЖК України, член сім'ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону, і припинення сімейних відносин не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом враховано, що відповідачем визнано позов, а відповідно до положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є тим допустимим та законним способом захисту порушених прав та інтересів, та усунення відповідачем перешкод у користуванні майном, які полягають в обмеженні останнім права позивача до доступу та користування належною йому на праві власності частиною квартири.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 391,296,405 ЦК України, ст.ст. статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 206, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України -

УХВАЛИВ :

Основний позов задовольнити.

Вселити ОСОБА_2, код платинка податків НОМЕР_1, та неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованих за адресою АДРЕСА_1, до квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4.

У задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, код платника податків НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою :АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2, код платинка податків НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 судовий збвр у розмірі 551 грн.21 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з часу проголошення.

Суддя Т.О. Величко