Рішення № 79466906, 17.01.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/25145/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, у якому просить, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та залишення без розгляду частини позовних вимог, визнати недійсним договір дарування квартири від 28.04.2014 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 103,8 кв.м., який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 17.07.2014 року у справі № 522/8887/14-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладений 23.08.2002 рку, було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали намір поділити спільне майно подружжя в позасудовому порядку шляхом досягнення домовленості. Угодою, за якої відповідач погодилася здійснити поділ майна мирним шляхом, було переоформлення ОСОБА_1 на ОСОБА_2 квартири, яка перебувала у спільній власності подружжя, придбаної за договором купівлі-продажу № 4-4191 від 26.08.2005 року, та оформленої на позивача, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Таким чином, 28.04.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування вищевказаної квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Проте, 10.06.2014 року, на порушення домовленості, незважаючи на укладення договору дарування, ОСОБА_2 подала до Комінтернівського районного суду Одеської області позовну заяву про поділ майна подружжя, та на підставі договору купівлі-продажу № 2590 від 04.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, продала вказану квартиру ОСОБА_3. Отже, при укладенні договору дарування спірної квартири, як стверджує позивач, його було введено в оману відповідачем, яка звернулась для вирішення питання поділу майна до суду. Наміру безвідплатно передавати ОСОБА_2 вказану квартиру позивач не мав, таким чином договір дарування, на його думку, суперечить ч.ч. 1,3 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Тарасова А.В. від 03 березня 2017 року було відкрито провадження за вищевказаним позовом ОСОБА_1

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 02 травня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання договору недійсним, витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, прийнято до провадження та призначено до слухання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 09.07.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, в частині вимог про витребування у ОСОБА_3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, залишено без розгляду.

Ухвалою від 13.09.2018 року роз’єднано первісну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, про визнання договору недійсним, з зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, при цьому позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, виділено в самостійне провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, від його представника - адвоката ОСОБА_7, надійшла заява про підтримання позовних вимог у повному обсязі та проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, від її представника – адвоката ОСОБА_8Є, надійшла заява, у якій він позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та слухати справу за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, надала заяву про слухання справи за її відсутності.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надала заяву про слухання справи за її відсутності.

Суд, повно та всебічно з’ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва серії І-ЖД №327781, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції 23.08.2002 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23.08.2002 року уклали шлюб (т. 2, а.с.21).

За період шлюбу позивач, згідно з договором купівлі-продажу №4-4191 від 06.08.2005 року, посвідченим державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, купив квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, а.с.5).

28.04.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (т.2, а.с.2-4).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.07.2014 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Відповідач ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1, продала, та на теперішній час її власником, на підставі договору купівлі-продажу №2590 від 04.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, є ОСОБА_3 (т.1, а.с.54-55).

ОСОБА_2 звернулась до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що набуто подружжям під час шлюбу, та про визнання права власності.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.12.2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що набуто подружжям під час шлюбу, про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб - ОСОБА_4, ОСОБА_10, про поділ спільного сумісного майна подружжя передано на розгляд за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області, яка на теперішній час не розглянута по суті.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, однією з підстав для визнання правочину недійсним є вчинення його дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такий правочин може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).

Позивач посилається на те, що з ініціативи та за наполяганням його колишньої дружини, внаслідок введення останньою його в оману, погрожуючи залишити його без власності у разі поділу спільного майна в судовому порядку, запропонувавши йому мирним шляхом поділити майно за умови переоформлення на неї квартири за адресою: АДРЕСА_1, він 28.04.2014 року подарував відповідачу належну йому спірну квартиру.

Проте, 10.06.2014 року, на порушення домовленості, незважаючи на укладення договору дарування, ОСОБА_2 подала до Комінтернівського районного суду Одеської області позовну заяву про поділ майна подружжя.

Як на правову підставу для задоволення позовних вимог про визнання договору дарування недійсним позивач посилається на ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Ні в позовній заяві, ні в процесі розгляду справи стороною позивача не зазначено обставин, щодо яких відповідач ввела в оману ОСОБА_1 при укладанні договору дарування, не надано доказів існування обставин, які перешкоджали вчиненню вказаного правочину та про які відповідач не повідомила позивача.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили, що договір дарування спірної квартири, укладений позивачем шляхом введення в оману його колишньою дружиною.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що всупереч вимогам процесуального закону позивачем не надано суду доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про недійсність договору дарування, суд приходить до висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, в зв’язку з чим відмовляє у його задоволенні.

Керуючись статтями 4-7, 10-13, 19, 81, 89, 141, 258, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено та підписано 28 січня 2019 року.

Суддя Л.С. Єршова