Рішення № 79465995, 22.01.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року справа № 2340/4799/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді: Тимошенко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Пруднікової В.О.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2 (за ордером),

представника відповідача – ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в м. Черкаси адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови.

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2018 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа – підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Черкаській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.10.2018 за №ЧК-863/373/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-558.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 26 - 27 вересня 2018 року інспекторами праці Управління Держпраці у Черкаській області проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого був складений акт №ЧК-863/373/АВ від 27.09.2018. В акті інспекційного відвідування встановлено допуск працівника ОСОБА_4 до роботи майстра педикюру без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст.ст. 21, 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413.

Позивач не погоджується з висновками акта інспекційного відвідування та зазначає, що між нею та ОСОБА_4 укладений цивільно-правовий договір №1 від 25.09.2018, за яким передбачено надання послуг з обробки підошовної частини стопи. Праця за цим договором є юридично самостійною. Крім того, ОСОБА_4 виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, отримує оплату виключно за виконання послуг відповідно до акту надання послуг.

29 грудня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення підприємницької діяльності: м.Черкаси, вул. Верхня Горова, 1/1, Центр «Здорові стопи» ОСОБА_1, інспекторами праці виявлено, що у Центрі виконувала роботу майстра педикюру та обслуговувала клієнта ОСОБА_4. Інспекторами виявлено та зафіксовано засобом відеотехніки, що ОСОБА_4 26.09.2018 виконувала педикюрні роботи, після чого очистила та продезинфікувала інструменти, які використовувала, тобто фактично виконувала трудові функції професії педикюрника. Відповідач зазначає, що виконання певної роботи (певних функції) за конкретною професією, посадою є ознакою трудових відносин.

Під час інспекційного відвідування ОСОБА_4 надала письмові пояснення, в яких зазначила, що 26.09.2018 в Центрі ОСОБА_5 ФОП ОСОБА_1 вона знаходилась на стажуванні, для подальшого працевлаштування на роботу з 01.10.2018. Оскільки відсутні будь-які документи проходження ОСОБА_4 стажування, то фактично 26.09.2018 вона виконувала трудові обов’язки в Центрі «Здорові Стопи» ОСОБА_1 як найманий працівник позивача, без оформлення трудового договору.

17 січня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач зазначає, що з огляду на наявність належним чином оформленого цивільно-правового договору №1, актів прийому наданих послуг до цивільно-правового договору та доказів сплати податків за ним, відповідачем під час інспекційного відвідування невірно визначено характер правовідносин між позивачем та ОСОБА_4 Під час здійснення інспекційного відвідування інспектори не запитували про наявність цивільно-правових договорів. Згідно відеозапису інспекційного відвідування письмові пояснення ОСОБА_4 про проходження стажування написані зі слів інспекторів Управління Держпраці у Черкаській області.

В судовому засіданні 22 січня 2019 року позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 22 січня 2019 року заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В позовній заяві позивач просить викликати та допитати в якості свідка ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 11.12.2018 клопотання позивача про виклик свідка залишено без розгляду.

18.12.2018 представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яке вмотивоване необхідністю виклику свідка.

18.12.2018 представником позивача подано до суду клопотання про виклик свідка, а саме ОСОБА_4 для з?ясування ключових обставин справи.

Ухвалою суду від 20.12.2018 клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та виклик свідка задоволено; розгляд адміністративної справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 09 січня 2019 року о 15 год. 30 хв.; викликано в підготовче судове засідання в якості свідка ОСОБА_4.

Усною ухвалою суду від 09.01.2019 відкладено розгляд справи на 22 січня 2019 року о 09 год. 00 хв.

Усною ухвалою суду від 22.01.2019, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі.

Заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

Згідно з наказом Управління Держпраці у Черкаській області від 24.09.2018 №932-Н “Про проведення інспекційного відвідування” призначено у період з 26.09.2018 до 09.10.2018 позаплановий захід (інспекційне відвідування) з питань оформлення трудових відносин у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

На підставі вказаного наказу, відповідачем видано направлення від 24.09.2018 №2016 на проведення перевірки ФОП ОСОБА_1.

26 – 27 вересня 2018 року інспекторами праці Управління Держпраці у Черкаській області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за адресою: вул. Верхня Горова, 1/1, м. Черкаси. Під час інспекційного відвідування виявлено, що у Центрі виконувала роботу майстра педикюру, а саме: обслуговувала клієнта ОСОБА_4. Згідно письмового пояснення ОСОБА_4, у Центрі «Здорові стопи» 26.09.2018 остання проходила стажування з подальшим працевлаштуванням на роботу з 01.10.2018.

За наслідками інспекційного відвідування складено акт №ЧК-863/373/АВ від 27.09.2018 (далі – акт інспекційного відвідування), в якому встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допущено працівника ОСОБА_4 до роботи майстра педикюру без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст.ст. 21, 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413.

На підставі акта інспекційного відвідування, відповідачем складено:

- припис про усунення виявлених порушень №ЧК-863/373/АВ/П від 02.10.2018, яким зобов’язано ФОП ОСОБА_1 усунути порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, строк усунення порушень – 10.10.2018;

- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЧК-863/373/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-558 від 18.10.2018, якою за порушення законодавства про працю, керуючись ст. 259 КЗпП України, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 111690,00 грн.

Не погоджуючись з постановою відповідача про накладення штрафу, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пп. 5 п. 6 Положення №96 Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право: безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 “Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (далі - Порядок №295).

Відповідно до п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Пунктами 19, 20 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об’єкта відвідування або його уповноваженим представником.

У акті інспекційного відвідування №ЧК-863/373/АВ від 27.09.2018, складеному за результатами інспекційного відвідування позивача, зазначено, що ОСОБА_4 допущена до роботи майстра педикюру без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст.ст. 21, 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу” від 17.06.2015 №413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.

При цьому, цивільно-правовий договір це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

В свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд враховує, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений належними доказами.

В ході розгляду справи встановлено, що 25 вересня 2018 року між позивачем (Замовник) та ОСОБА_4 (Виконавець) укладено Договір про надання послуг №1 (далі – Договір №1), відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з обробки підошовної частини стопи інструментами Замовника (надалі – послуги), в обсязі та на умовах, передбачених Договором. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору №1 за кожну послугу з обробки підошовної частини Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі 200,00 грн. Розрахунок з Виконавцем за надані послуги здійснюється на підставі актів про надані послуги в останній день дії договору. Згідно з п. 3.2 Договору №1 договір діє з моменту укладання протягом 14 днів.

Договір №1 за змістом є цивільно-правовим та таким, що укладений відповідно до положень гл.61 Цивільного кодексу України, предмет та умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними. За цим Договором Виконавець взяв на себе зобов'язання виконати конкретну роботу з визначеним об'ємом за певний час, з отриманням винагороди у розмірі, встановленої договором, а Замовник зобов'язався своєчасно виплачувати Виконавцю належну йому грошову допомогу. Результати роботи оформляються актами виконаних робіт. Розмір винагороди для вказаних осіб залежав від факту виконання обумовленої в договорі роботи. Тому така винагорода не може вважатися заробітною платою в розумінні Закону України «Про оплату праці».

В матеріалах справи містяться: акт прийому наданої послуги до цивільно-правового договору №1 від 26.09.2018, за яким послуга, передбачена Договором №1 від 25.09.2018 Виконавцем надана, а Замовником прийнята, а саме: обробка підошовної частини стопи інструментами Замовника клієнту ОСОБА_6 26 вересня 2018 року з 10 год. 30 хв. по 13 год. 00 хв.; акт прийому наданої послуги до цивільно-правового договору №1 від 27.09.2018, за яким послуга, передбачена Договором №1 від 25.09.2018 Виконавцем надана, а Замовником прийнята, а саме: обробка підошовної частини стопи інструментами Замовника клієнту ОСОБА_7 27 вересня 2018 року з 11 год. 00 хв. по 14 год. 00 хв.

Наявність цивільно-правових відносин між позивачем і ОСОБА_4, виплата, на користь останньої доходу в сумі 400,00 грн, та утримання з нього податку, також підтверджується податковою звітністю. Так, 19 жовтня 2018 року позивачем до ДПІ у м.Черкасах подано:

- податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку ОСОБА_1 за 3 квартал 2018 року (форма 1 ДФ), згідно з яким за цивільно-правовим договором працювала 1 особа; сума доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб складає 400,00 грн, сума утриманого податку 72,00 грн;

- звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за вересень 2018 року (форма №Д4), в т.ч. із Таблицею 5 «Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби», Таблицею 6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам». Згідно з вказаною звітністю позивачем на користь ОСОБА_4 за договором №1 від 25.09.2018 сплачено дохід в сумі 400,00 грн, сума нарахованого єдиного внеску за звітний місяць 88,00 грн.

Позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 72,00 грн, та єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в сумі 88,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями від 18.10.2018.

Крім того, в судовому засіданні 09.01.2019 допитана в якості свідка ОСОБА_4 надала покази, що під час проведення інспекційного відвідування вона надавала послуги з обробки підошовної частини стопи згідно договору про надання послуг №1 від 25.09.2018, укладеного з ФОП ОСОБА_1 Надання послуг оформлялось актами прийому наданої послуги до цивільно-правового договору №1. Під час інспекційного відвідування вона помилково інформувала перевіряючих під відеофіксацію про проходження стажування; письмові пояснення про стажування в Центрі ОСОБА_5 ОСОБА_1 написані виключно зі слів інспекторів Управління Держпраці у Черкаській області.

Дослідивши акт інспекційного відвідування №ЧК-863/373/АВ від 27.09.2018 суд встановив, що у вказаному акті не зазначено, які саме функції майстра педикюру виконувала ОСОБА_4.

Згідно національного класифікатора України «Класифікатор професій ДК 003:2010», затвердженого наказом Держспоживстандарту України 28.07.2010 № 327, до професій належить педикюрник, що є тотожним поняттю «майстер педикюру». Завданнями та обов’язками професії педикюрника є, зокрема, виконання педикюрних робіт; гігієнічне чищення нігтів на пальцях ніг; обпилювання їх для надання їм потрібної форми; очищення наростів на ступнях і п’ятках, зняття мозолів; покриття нігтів лаком, гель-лаком; підбір лаків різних видів кольорів та відтінків; очищення, дезінфікування інструментів.

Натомість, під час судового розгляду справи встановлено надання ОСОБА_4 інших послуг відмінних від функцій майстра педикюру, а саме: послуг з обробки підошовної частини стопи. Вказані обставини спростовують доводи відповідача про виконання роботи за конкретною професією, що є ознакою трудового договору.

Інші докази у справі, в тому числі відеозапис інспекційного відвідування 26 вересня 2018 року, також не підтверджують порушення позивачем трудового законодавства.

Таким чином, враховуючи матеріали справи, суд вважає, що між позивачем та ОСОБА_4 існували цивільно-правові відносини.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено, порушення позивачем ст. 24 КЗпП України, а саме: факту допуску ОСОБА_4 до роботи майстра педикюру без укладення трудового договору.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних причин.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судові витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Черкаській області від 18.10.2018 за №ЧК-863/373/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-558.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Шевченка, 205, код ЄДРПОУ 39881228) на користь фізичної особи – підприємеця ОСОБА_1 (18005, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1116 (одна тисяча сто шістнадцять) грн 91 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.01.2019.

Суддя В.П. Тимошенко