Рішення № 79465484, 28.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 січня 2019 року № 640/18303/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації, у якому просить:

- визнати дії Київської обласної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 в прийнятті документів для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 протиправними;

- зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію встановити ОСОБА_1 статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видати відповідне посвідчення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (4 категорія), має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю. Також, позивач є інвалідом 2 групи, причина інвалідності захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зазначив, що Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII жодним чином не позбавляє його статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи і не може бути підставою для відмови у встановленні відповідного статусу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2018 замінено первісного відповідача - Київську обласну державну адміністрацію на належного відповідача - Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації та надано строк для надання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк від Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації відзив на позовну заяву не надходив, хоча ухвалу суду від 17.12.2018 отримав представник відповідача 21.12.2018.

Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю № в-п № НОМЕР_2 від 15.05.1998.

Внаслідок проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю позивач отримав захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС. Так, Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, наданий експертний висновок № 7833 від 19.02.2018 про те, що захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено другу групу інвалідності з 02.03.2018 довічно.

Надалі, позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради із заявою про видачу йому посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

З листа Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації № 1398/02-59 від 04.06.2018 убачається, що 17.05.2018 до відповідача надійшло подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, яке було розглянуто Департаментом соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, як структурним підрозділом Київської облдержадміністрації, однак у встановленні статусу особи віднесеної до категорії 1 та видачі відповідного посвідчення було відмовлено.

Підставою для відмови став той факт, що відповідно до ст. 11, 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися в цій зоні не менше чотирьох років.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (набрав чинності з 01.01.2015) виключено абзац 5 частини 2 ст. 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.

Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок № 51) регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно пункту 2 Порядку № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

Пунктами 6 та 10 Порядку № 51 визначено, що особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Згідно пункту 2 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до приписів статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: 1) евакуйовані із зони відчуження та відселені із зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення; 2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; 3) особи, які постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; 4) особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років; 5) особи, які тимчасово працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років на території зони безумовного (обов'язкового) відселення, за умови, що їх було направлено в цю зону за розпорядженнями міністерств, відомств, виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів.

Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать діти, у яких доза опромінення щитовидної залози перевищує рівні, встановлені Міністерством охорони здоров'я України.

Статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: 4) особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Згідно статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, міри перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших соціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих і соціально-побутових відносин, територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Пунктом 4 частини другої статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що такими зонами є, зокрема, зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Судом установлено, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності (довічно) внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0770795 від 06.03.2018, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, а, отже, слід дійти висновку, що позивач реалізує свої права, що випливають із статусу особи, яка постійно проживала або постійно працює на території посиленого радіоекологічного контролю, що виникло у 1998 році.

Отже, причинний зв'язок наявного у позивача захворювання з наслідками Чорнобильської катастрофи було встановлено експертною комісією. У свою чергу, посвідчення четвертої категорії є чинним та не скасовано, з огляду на що, у суду відсутні підстави повторно надавати оцінку підставам надання позивачу відповідного статусу.

Важливо зазначити, що присвоєння позивачу 4 категорії свідчить про те, що він є особою, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що він станом на 1 січня 1993 року проживав або відпрацював у цій зоні не менше чотирьох років.

Суд звертає увагу на те, що обставина, щодо виключення Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VII статті 2, в тому числі, абзацу 5 частини другої статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме, виключено поняття «зона посиленого радіоекологічного контролю» з переліку зон, на які поділяється територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не впливає на статус позивача як громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю, та на обсяг прав, які з цього випливають.

Положеннями ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, оскільки статус особи, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю, позивачу присвоєно у 1998 році, то останній не може втратити такого статусу, в зв'язку з новими приписами Законів України, прийнятими пізніше, тим більше, що Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VII таких наслідків і не містить.

Указані законодавчі зміни мають враховуватися відповідачем та іншими уповноваженими органами у випадку надходження на їх розгляд заяв про надання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи після 01.01.2015, оскільки саме для надання статусу потерпілого застосовувалася скасована стаття 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Варто наголосити, що у відповідача під час розгляду заяви ОСОБА_1 були відсутні підстави для неврахування того факту, що позивач є особою, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1998 року.

Проте, стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача встановити відповідний статус та видати посвідчення, суд враховує наступне.

У випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У разі, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Важливо розуміти, що дискреційні повноваження - це, насамперед, сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за органом виконавчої влади, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши орган виконавчої влади дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу певну свободу розсуду при прийнятті рішення.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб'єкт владних повноважень при прийнятті певного рішення та не може втручатись у дискреційні повноваження такого суб'єкта.

Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Оскільки прийняття рішення про встановлення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення є дискреційним обов'язком відповідача, та ураховуючи ту обставину, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача лише з тієї підстави, що відбулись відповідні зміни у законодавстві, та не розглядав наявність/відсутність інших підстав для наявності підстав для встановлення такого статусу позивачу, зокрема відповідності всіх поданих документів встановленим вимогам, суд позбавлений можливості встановити чи виконав позивач всі приписи законодавства.

За таких обставин вимога позивача про зобов'язання Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видати відповідне посвідчення є втручанням у дискреційні повноваження компетентного суб'єкта владних повноважень та не підлягає задоволенню.

У свою чергу, приписи ч. 2 ст. 5 КАС України передбачають, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, з огляду на що, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача зобов'язати відповідача розглянути питання щодо встановлення ОСОБА_1 статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності та пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача та наявність підстав для часткового задоволення позову, з урахуванням того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та прийнятого рішення.

Керуючись статтями 72 - 77, 90, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03193459, площа Лесі Українки, 1, м. Київ, 01196) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати дії Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 в прийнятті документів для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 протиправними.

Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації розглянути питання щодо встановлення ОСОБА_1 статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко