Рішення № 79464652, 29.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 січня 2019 року № 826/9633/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 7203-17 від 12.06.2015 та № 0048341305 від 23.11.2016 (штрафні санкції за несвоєчасну сплату транспортного податку 20%).

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що транспортний податок за 2015 рік нею сплачено та перераховано помилково, за відсутності підстав для його сплати.

16.07.2018 до суду від Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому наголошено на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з дотриманням норм податкового законодавства, з огляду на що, вони не підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Надалі, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2018 призначено справу до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін за правилами спрощеного позовного провадження. Крім того, даною ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Ураховуючи те, що до суду від усіх учасників справи надійшло клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, в квітні 2016 року позивач надіслала заяву до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві стосовно наявності заборгованості.

Листом Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 6740/Б/26-51-13-05-17 від 16.05.2016 повідомлено, що на адресу позивача направлено податкове повідомлення-рішення № 7203-17 від 12.06.2015 про сплату грошового зобов'язання із транспортного податку за 2015 рік у сумі 25000 грн., однак лист повернувся 03.08.2015 до відправника з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання». Додатково повідомлено, що за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання з транспортного податку в сумі 25000,00 грн. застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 20% від суми основного платежу та згідно ст. ст. 129, 131 ПК України, та попереджено, що за несвоєчасне виконання податкового зобов'язання буде нараховано пеню. (а. с. 12-13)

30.05.2016 позивачем сплачено транспортний податок за 2015 рік в розмірі 25000 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією № 0.0.560245625.1 від 30.05.2016. (а. с. 14)

Крім того, 07.07.2016 позивачем також здійснено сплату по штрафних санкцій за несвоєчасну сплату транспортного податку 20% в розмірі 7831,49 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 07.07.2016. (а. с. 16-17)

Вважаючи, що транспортний податок за 2015 рік сплачений помилково та за відсутності підстав для його сплати, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі ст. 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.

Відповідно до п. п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п. п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення п. п. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до п. п. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до п. п. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Так, п. п. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно п. п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 Податкового кодексу України).

Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст. 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п. п.10.1.1), який складається із 3 різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до положень ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з приписами Податкового кодексу України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до положень п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до положень п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п. п. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст.7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п. п. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п. п. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п. п. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податкового кодексу України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Виходячи з наведених вище норм ПК України, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати у 2015 році.

У той же час, п. п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, визначені у ст. 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Слід зазначити, що серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у п. п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Ураховуючи те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, у зв'язку з чим застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, оскільки у іншому випадку застосування контролюючим органом положень вказаного Закону у 2015 році при прийнятті податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням ст. 58 Конституції України.

Таким чином, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Крім того, податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Суд враховує у спірних правовідносинах рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. Даним рішенням було встановлено порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.11.2018 у справі № 821/1617/16, від 28.12.2018 у справі № 826/9949/16, від 15.01.2019 у справі № 826/16686/16

Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутнє податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0048341305 від 23.11.2016, проте судом достовірно встановлено та підтверджено сторонами, що дане податкове повідомлення-рішення, яким визначено штрафні санкції за несвоєчасну сплату транспортного податку в розмірі 20% у суб'єкта владних повноважень відсутнє та не може бути надано на вимогу суду, проте грошове зобов'язання за ним позивачем сплачено.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. (ч. 1 ст. 78 КАС України)

Ураховуючи те, що судом установлено протиправність податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу грошове зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, то й податкове повідомлення рішення про нарахування штрафної санкції за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання підлягає скасуванню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Керуючись статтями 72 - 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295 - 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, АДРЕСА_2) Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39468461, вул. Кошиця, 3, м. Київ, 02068) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 7203-17 від 12.06.2015 та № 0048341305 від 23.11.2016.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, АДРЕСА_2) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39468461, вул. Кошиця, 3, м. Київ, 02068)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко