Рішення № 79464369, 15.01.2019, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.01.2019

Справа № 497/880/18

Провадження № 2/497/18/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2019 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,

розглянувши за відсутністю сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, органу Міністерства юстиції України - відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, та до Управління Державної казначейської служби України у Луцькому районі Волинської області, - про стягнення коштів з державного бюджету,

ВСТАНОВИВ:

23.05.2018 року представник позивача звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, органу Міністерства юстиції України - відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, та до Управління Державної казначейської служби України у Луцькому районі Волинської області, - про стягнення коштів з державного бюджету.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 26.11.2007р. ОСОБА_1 уклав договір банківського вкладу в іноземній валюті №150 з Комерційним банком «Західінкомбанк» ТзОВ в особі Одеської філії (далі - Банк), згідно з п.п.1.1,1.2,1.5 яких позивач передав, а Банк прийняв на депозитний вклад грошові кошти в сумі 6575 ЄВРО строком на 6 місяців, з датою вимоги вкладником своїх коштів 26 травня 2008 року, зі сплатою 8 відсотків річних.

26.05.2008 р. між позивачем та Банком було укладено Додаткову угоду №1 до зазначеного договору про депозитний вклад в іноземній валюті №150, згідно якої строк дії договору було подовжено до 26.08.2008р.

26.08.2008 р. між позивачем та Банком було укладено Додаткову угоду №2 до договору про депозитний вклад в іноземній валюті №150, згідно якої строк дії договору було подовжено до 26.08.2009 р. зі сплатою 9 відсотків річних.

Оскільки п.6 Додаткової угоди №2 від 26.08.2008р. було передбачено, що вкладник має право поповнювати вклад, позивач здійснив таке поповнення та 26.08.2008р. - на його рахунок було додатково зараховано 500 ЄВРО.

18.08.2008р., керуючись ч.2 ст.1060 Цивільного кодексу України та п.4.4.3 вищевказаного Договору банківського вкладу в іноземній валюті №150, позивач звернувся до Банка із заявою, якою просив у зв'язку із закінченням строку дії договору повернути йому в повному обсязі його власні кошти з вказаного банківського вкладу, разом з нарахованими на нього відсотками, загальною сумою 7774,92 ЄВРО та зазначив, що він відмовляється подовжувати депозитний договір. Однак замість повернення вкладу Банк відповів позивачеві відмовою.

Позивач звернувся до Приморського районного суду м.Одеса з позовом до Банку, яким просив рішенням суду стягнути з відповідача на його користь грошові кошти за вказаним вище договором банківського вкладу в іноземній валюті №150 від 26.11.2007 року, - в сумі 64364,55 гривень та судові витрати зі сплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень, і рішенням Приморського районного суду м.Одеса від 27.10.2011 року (справа №2-335/11), ці позовні вимоги були задоволені в повному обсязі: стягнуто з ПАТ «Західінкомбанк» на користь позивача грошові кошти за договором банківського вкладу в іноземній валюті № 150 від 26.11.2007 року в сумі 64364,55 гривень, що еквівалентно 5844,92 ЄВРО та судові витрати. Що полягали у сплаті позивачем інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи - в розмірі 120 гривень, а разом, - 64484,55 гривень.

Постановою головного державного виконавця Першого ВДВС Луцького МУЮ, за виконавчим листом №2-335, що був виданий 11.10.2011року (рішення суду набрало чинності 07.11.2011р.), було відкрито виконавче провадження щодо стягнення на користь ОСОБА_1 64 484,55грн. за вказаним рішенням суду, з наданням боржнику ПАТ «Західінкомбанк» строку на добровільне виконання судового рішення до - 03.04.2012 року.

Проте, листом від 22.07.2016р. за №04-34/4026 Головним територіальним управлінням юстиції у Волинський області УДВС відділом примусового виконання рішень, позивачу було надіслано копію постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №31947007 від 26.01.2015 року.

Позивач з метою захисту своїх порушених прав звернувся з позовною заявою до Болградського районного суду Одеської області.

Заочним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 22.08.2017р. (цивільна справа №497/948/17, провадження №2/497/609/17), були задоволені в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Західінкомбанк» про стягнення коштів за депозитним вкладом, відсотків за користування, пені та інфляційних втрат: стягнуто на користь позивача з відповідача за період невиконання рішення Приморського районного суду м.Одеса від 27.10.2011року (справа № 2-335/11), з 27.03.2012р. по 26.07.2017р., кошти - всього 275077 (двісті сімдесят п'ять тисяч сімдесят сім гривень) 03коп.

Представником позивача Чаленко І.Д. у встановленому законом порядку, поштовим відправленням було направлено до Головного управління юстиції у Волинській області Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень м.Луцьк, на виконання виконавчий лист №497/948/17, що виданий Болградським районним судом Одеської області.

19.11.2017 року позивачем було отримано листа від 13.11.2017р. №03-3-30/48507, в якому відповідач повідомляє, що прийняти до виконання вищевказаного виконавчого листа №497/948/17, виданого Болградським районним судом Одеської області, - не є можливим, оскільки 29 червня 2017р. Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалила рішення за №2767, яким було продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Західінкомбанк» на один рік - до 22 липня 2018 року.

29 листопада 2017 року позивачем було подано скаргу на дії Першого відділу Державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області та рішенням Болградського районного суду Одеської області (справа №497/1833/17) були визнані незаконними дії Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, та забов'язано Головне управління юстиції у Волинській області Управління державної виконавчої служби відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №497/948/17 і виконати рішення Болградського районного суду Одеської області від 22.08.2017року, а також виконати рішення Приморського районного суду м.Одеса від 27.10.2011року у справі №2-335/11, за яким видано виконавчий лист №2-335.

Відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головним територіальним управлінням юстиції у Волинській області, рішення суду в черговий раз виконано не було, що підтверджується повідомленням №04-35/1735 від 17.04.2018року за підписом головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Турчинського В.Є. - про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання з посиланням на п.3 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, яким зазначено, що, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень, управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень, районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Проте, в порушення цієї ж Інструкції, на твердження позивача маніпулятивним чином, ДВС в обґрунтування відмови виконати беззаперечний обов'язок, покладений судовим рішенням щодо виконання безпідставно невиконаних судових рішень, було застосовано пункт 4 зазначеної Інструкції, в частині сум, згідно яких суми, зазначені до стягнення в рішенні суду, виконано бути не може. При цьому, в переліку органів, зазначених в зазначеному пункті Інструкції, за якими Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, сума зобов'язання за якими становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, боржник (банк) за рішенням суду та виконавчими листами - не значиться, а тому він, позивач, знову змушений звернутися до суду.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, надали заяву, якою просили задовольнити позовні вимоги та розглянути справу без участі їхнього представника.

Представник відповідача - управління Державної казначейської служби України у Луцькому районі Волинської області - просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, він вважає, що підстав для задоволення позову не вбачається, виходячи з того, що вимоги позивача про стягнення з державного бюджету грошових коштів в розмірі 64484,55грн. - на виконання рішення Приморського районного суду м.Одеса від 27.10.2011р. (справа №2-335/11), а також в розмірі 275077,03грн. - на виконання рішення Болградського районного суду Одеської області від 22.08.2017р. (справа №497/948/17), - не відповідає встановленим нормам чинного законодавства, а саме, - способам захисту порушених прав, оскільки вищевказані рішення передбачають стягнення коштів з ПАТ "Західінкомбанк", як з юридичної особи, яка не має відкритих рахунків в органах Казначейства. Вимога позивача про зобов'язання управління Державної казначейської служби України у Луцькому районі Волинської області стягнути з Держави Україна (в особі державної виконавчої служби України) коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України , відкритого в установленому порядку в Державній казначейській служби України, по коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 3504030 - є необґрунтованою, та не відповідає встановленому нормам чинного законодавства способу захисту порушених прав.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України - просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, стверджуючи, що підстав для задоволення позову не вбачається, виходячи з того, що Державна казначейська служба України та управління Державної казначейської служби України у Луцькому районі Волинської області виконують в повному обсязі свої завдання у відповідності до чинного законодавства України, ніяких прав і законних інтересів позивача не порушували та у жодних правовідносинах з ним не перебували, і це знаходить своє підтвердження в самому позові, в якому не зазначено жодної протиправної дії з боку органів Казначейства.

Вивчивши позовні вимоги, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:

- відповідно до ч.5 статті 28 ЦПК України «Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача;

- ухвалою колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ще 11.11.2015 року визначено, що вкладник депозиту є споживачем фінансових послуг і має право на стягнення пені у розмірі 3-х відсотків за кожен день прострочення повернення вкладу (Ухвала ВССУ у справі №6-43516св14 від 11 листопада 2015р.): «Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежність надання цих послуг, передбачену ч.5ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- згідно рішення Приморського районного суду м.Одеса від 27.10.2011 року (справа №2-335/11), позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені в повному обсязі, стягнуто з ПАТ «Західінкомбанк»на користь позивача грошові кошти за договором банківського вкладу в іноземній валюті №150 від 26.11.2007року в сумі 64364,55гривень, що еквівалентно 5844,92 ЄВРО, а також судові витрати в розмірі оплаченого позивачем інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи - 120 гривень, а разом, всього - 64484,55 гривень, внаслідок задоволення позовних вимог судом був виданий виконавчий лист за №2-335/11 (а.с.18-19);

- заочним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 22.08.2017 року (цивільна справа №497/948/17, провадження №2/497/609/17), позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Західінкомбанк» про стягнення коштів за депозитним вкладом, відсотків за користування, пені та інфляційних втрат, - задоволені в повному обсязі: стягнуто на користь позивача з відповідача ПАТ «Західінкомбанк», за період невиконання рішення Приморського районного суду м.Одеса від 27.10.2011року (справа №2-335/11) - з 27.03.2012р. по 26.07.2017р. - кошти, всього, 275 077 (двісті сімдесят п'ять тисяч сімдесят сім) гривень 03коп. (а.с.20-33);

- виконавче провадження за виконавчим листом №2-335 від 11.10.2011року, що був виданий Приморським районним судом м.Одеси про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 64484,55грн. боргу та судових витрат, - було відкрито 27.03.2012р. на підставі ст.ст.17, 19, 20, 25 ЗУ «Про виконавче провадження» (редакція від 12.01.2012р.) майже за два з половиною роки до початку процедури ліквідації, яку було розпочато на підставі постанови НБУ від 22.07.2014р. №433 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк», і за цей час рішення суду безпідставно незаконно виконано не було, власні кошти позивача з відповідача незаконно не були стягнуті Державною виконавчою службою незважаючи на рішення суду про це.

Як зазначалось вище, стягнення сум за рішенням Болградського районного суду Одеської області у спраі №497/948/17, було наслідком невиконання ПАТ «Західінкомбанк» рішення Приморського районного суду м.Одеси у справі № 2-335/11 про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 64 484,55грн. боргу та судових витрат, тобто, ці зобов'язання боржника - ПАТ «Західінкомбанку» - взаємопов'язані, та підлягають виконанню.

Відповідно до постанови Державного виконавця від 26.01.2015р., виконавче провадження ВП №31947007 було безпідставно незаконно закінчено з посиланням як на підставу - на п.3-1 ч.1ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.26), згідно якої виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, в разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку - боржника. Проте, до теперішнього часу, згідно даних ЄДР юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, боржник - ПАТ «Західінкомбанк» перебуває у стані припинення, тобто, його ліцензія не відкликана, Банк не ліквідовано, і він продовжує функціонувати, а відтак - підстави для закінчення виконавчого провадження - відсутні.

В чинній на даний час редакції ЗУ «Про виконавче провадження» підстави закінчення виконавчого провадження передбачені п.3ч.1ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема: у випадку припинення юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, і лише за умови того, що виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

У даному випадку, з огляду на наявні дані про перебування Банку, як сторони виконавчого провадження в стані припинення, також відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи, що стягнення сум за рішенням Болградського районного суду Одеської області від 22.08.2017року (спр.№497/948/17), є наслідком невиконання рішення Приморського районного суду м.Одеса від 11.10.2011р. у справі № 2-335, та має похідний від нього характер, - порядок виконання цього судового рішення має визначатися чинним законодавством на момент відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа виданого Приморським районним судом м.Одеса №2-335 від 11.10.2011року, оскільки, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, «до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце» (Рішення КСУ N 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року).

Отже, з огляду на дату виникнення правовідносин, в якості підстав для закінчення вищевказаного виконавчого провадження державний виконавець мав застосувати положення ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на момент відкриття виконавчого провадження.

Крім того, неможна залишити поза увагою факт того, що до даних спірних правовідносин не може бути застосовано п.1ч.5ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де зазначено, що «Під час тимчасової адміністрації, зокрема, не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку…» АДЖЕ, п.1 ч.6 цієї ж ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що «Обмеження, встановлене п.1ч.5ст.36, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників».

Тобто, суми, що підлягали стягненню і були стягнені двома вищевказаними рішеннями суду виникли з деліктних правовідносин - з неповернення коштів вкладника (невиконання рішення Приморського районного суду м.Одеса) за період до введення тимчасової адміністрації за договором банківського вкладу, строк якого закінчився, а в подальшому - на підставі невиконання рішень суду.

Стягувачем до відома державного виконавця були доведені ці положення п.1ч.6ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - заявою про відкриття виконавчого провадження від 13.10.2017 року.

Основи організації та діяльності Державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів Державної виконавчої служби визначаються Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року №202/98-ВР (далі - Закон №202/98-ВР).

Згідно ст.ст.1,2 вказаного Закону, Державна виконавча служба є складовою системи органів Міністерства юстиції України і здійснює функції з виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до чинного законодавства України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ст.ст.3,4 Закону №202/98-ВР, виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, ухвалених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу - у порядку, передбаченому Законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, в разі невиконання їх у добровільному порядку, безпосередньо визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження - примусового виконання - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу та здійснюється державними виконавцями на підставі виконавчих документів, у тому числі й виконавчих листів, що видаються судами (ст.ст.2,17 Закону № 606-XIV).

Таким чином, виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, тобто заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи, слід враховувати період з дня надходження до суду позовної заяви й до виконання рішення суду. Наведене узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд, що викладені у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece), де вказаний Великий суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Захист прав сторін у виконавчій стадії судового провадження врегульовано ст.87 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 2 цієї коментованої правової норми, збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня ухвалення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Згідно ч.3ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу», якою регламентована відповідальність державних виконавців, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Як роз'яснено в п.28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди мають виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України, і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України, автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Вказані статті цивільно-процесуального Закону України є спеціальними, тобто, ними передбачені особливості, які відрізняють їх від загальних правил деліктної відповідальності, а саме, до таких особливостей відносяться: а) суб'єктний склад завдавачів шкоди (органи державної влади, які відповідно до ст.6 Конституції України здійснюють функції державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові чи службові особи, та б) завдання шкоди (при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними організаційно-розпорядчих функцій, покладених на них законами або іншими нормативними актами). Такі діяння, згідно теорії права, можуть мати різноманітні види та форми - ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Поряд з діями, тобто активною поведінкою державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, шкода у зазначеній сфері може бути заподіяна і шляхом протиправної бездіяльності, оскільки в області владно-адміністративних відносин та організаційно-розпорядчих функцій вимагається активність, але невжиття необхідних мір чи заходів, передбачених законами або іншими правовими актами, теж може призвести до завдання шкоди (наприклад, як в даному випадку, бездіяльність державних органів влади та їх посадових осіб, тобто невиконання покладених на них службових, посадових обов'язків).

Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування, адже шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування.

Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, настає незалежно від вини цих органів та осіб, тобто і при випадковому завданні.

Згідно ст.8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

За приписами ч.3ст.208, ч.1ст.209, ч.1ст.218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України, прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.14 ЦПК України).

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

При цьому затримка у виконанні судового рішення не має бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається ст.6 Конвенції (рішення у справі «Іммобільяре Саффі», заява №22774/93, п.74, ЄСПЛ 1999-V), у зв'язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані цією Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно ст.3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Така сама правова позиція висловлена правовим висновком ВСУ у справі № 6-99цс17: «Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Здійснивши аналіз, указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної, рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України».

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (бюджетних установ) визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ від 3 серпня 2011 року №845, у редакції постанови КМУ №45 від 30 січня 2013 р., згідно п.3 якого стягнення виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до пунктів 36-38 Порядку №845 виконання зазначених судових рішень здійснюється Казначейством України.

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок за бюджетною програмою.

Так, додатком №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено розподіл видатків Державного бюджету України на 2017 рік, які закріплені за Державною казначейською службою України, в тому числі по коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030 - відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Отже, стягнення зазначеної шкоди здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030.

У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.2 ст.3 ЗУ «Про судовий збір», ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів», що додатково підтверджується правовим висновком ВП-ВС викладеним під час розгляду справи №761/24881/16-ц від 21.03.2018 року - судові витрати у даній справі відсутні.

Керуючись ст.ст.19,56, 124 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), ст. 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, статтями 1-4,15,16,20,22,23, 1173,1174 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272, 280-289 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, органу Міністерства юстиції України - відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, та до Управління Державної казначейської служби України у Луцькому районі Волинської області, - про стягнення коштів з державного бюджету - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного бюджету на користь позивача грошові кошти в сумі 64484,55 (шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят чотири гривні) 55коп. - в якості відшкодування шкоди, завданої діями/бездіяльністю органу державної влади, що полягає у невиконанні рішення Приморського районного суду м.Одеса від 27.10.2011 року у справі № 2-335/11.

Стягнути з Державного бюджету на користь позивача грошові кошти в розмірі 275 077 (двісті сімдесят п'ять тисяч сімдесят сім гривень) 03коп., - в якості відшкодування шкоди, завданої діями/бездіяльністю органу державної влади, що полягає у невиконанні рішення Болградського районного суду Одеської області від 22.08.2017 року у цивільній справі № 497/948/17.

Загальна сума, що підлягає стягненню, - складає 339 561 (триста тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят одна гривня) 58 копійок.

Зобов'язати Державну казначейську службу України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, стягнути з Держава Україна, в особі Державної виконавчої служби України, шляхом безспірного списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України, відкритого в установленому порядку в Державній казначейській службі України, по коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 3504030 згідно Додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рахунок стягувача ОСОБА_1, Громадянина України, що зареєстрований за адресою: 68702, Одеська обл., м.Болград, пров.Заводський, 8, Паспорт: КМ 480767, РНОКПП: НОМЕР_1.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково, - шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного тексту рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua. Відповідно до п.п.15.5п.15ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст судового рішення буде виготовлений протягом десяти днів - до 25.01.2019 року.

Суддя А.В. Кравцова