Рішення № 79464322, 29.01.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року справа № 2340/4670/18

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гарань С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо зменшення розміру його заробітної плати;

- зобов’язати ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок, а також доплату недоотриманої заробітної плати починаючи з травня 2018 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 2000 року він працює в органах Пенсійного фонду України. 12.03.2015, під час мобілізації був призваний до лав ЗСУ де і проходить службу в даний час. З травня 2018 року ГУ ПФУ в Черкаській області зменшило йому середній заробіток з посиланням на відсутність заробітку в Головному управлінні, оскільки позивач 28.12.2018 був звільнений з Городищенського об’єднаного УПФУ Черкаської області за переведенням до ГУ ПФУ в Черкаській області та на підставі роз’яснення управління держпраці у Черкаській області та Міністерства соціальної політики України. Вказані дії на думку позивача є протиправними, оскільки він був прийнятий на роботу до ГУ ПФУ в Черкаській області у зв’язку з реорганізацією Городищенського об’єднаного УПФУ Черкаської області шляхом його припинення, тобто відповідач є правонаступником реорганізованого органу Пенсійного фонду України, а отже трудові відносини ОСОБА_1 не припинялись, що є наслідком для розрахунку його середнього заробітку саме на підставі абз.3 п.2 Порядку № 100 від 08.02.1995, яким визначено, що для такого обчислення має використовуватись 2-х місячний календарний період, який передує місяцю в якому відбулась мобілізація, а не на підставі посадового окладу згідно із штатним розписом. Додатково зазначено, що заробітна плата – це істотна умова трудового договору, а отже про її зміну ГУ ПФУ в Черкаській області в обов’язковому порядку мало повідомити позивача, чого в даному випадку зроблено не було.

Ухвалою від 03.12.2018 позовну заяву прийнято до провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою судді від 28.12.2018 на підставі ч.5 ст.262 КАС України та з урахуванням клопотання представника відповідача, розгляд справи за позовом ОСОБА_1 призначено в порядку строщеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.01.2019 о 10год. 00хв.

Позивач до зали судового засідання не прибув, натомість 09.01.2019 подав заяву в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності, на підставі наявних матеріалів.

Представник відповідача 11.01.2019 до зали судового засідання прибув, позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, надав суду письмовий відзив на позов у якому зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати ОСОБА_1, який звільнений від виконання обов’язків на період проходження військової служби, у зв’язку з частковою мобілізацією, враховуючи умови праці, що встановлені після переведення останнього до ГУ ПФУ в Черкаській області, середній заробіток був розрахований відповідно до абз.3 п.4 Порядку № 100 від 08.02.1995, тобто з посадового окладу згідно штатного розпису.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що позивач з 2000 року працює в органах Пенсійного фонду України.

12.03.2015, під час мобілізації, ОСОБА_1 був призваний до лав ЗСУ де і проходить службу в даний час.

У відповідності до наказу № 116-ОС від 28.12.2017, позивач з вказаної дати був звільнений з посади головного спеціаліста відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації Городищенського об’єднаного УПФУ Черкаської області за переведенням до ГУ ПФУ в Черкаській області, а по наказу відповідача № 266 з 29.12.2017 був призначений на посаду провідного спеціаліста відділу адміністрування інформаційних систем та захисту інформації управління інформаційних систем та електронних реєстрів ГУ ПФУ в Черкаській області.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що з січня по квітень 2018 року відповідач нараховував та виплачував йому заробітну плату в розмірі 7100,00грн., а з травня 2018 – 4400,00грн.

07.09.2018 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою, в якій просив надати відповідні роз’яснення щодо зменшення розміру його заробітної плати.

Відповідач листом від 04.10.2018 № 1096/Я-10 повідомив позивача, що останнього було звільнено з Городищенського об’єднаного УПФУ Черкаської області за переведенням до ГУ ПФУ в Черкаській області, що є підставою для припинення трудового договору з попереднім роботодавцем, а тому розрахунковий період для обчислення його середньої заробітної плати має визначатися за новим місцем роботи. Також зазначено, що оскільки ОСОБА_1 не мав трудового стажу в ГУ ПФУ в Черкаській області, то середній заробіток був розрахований відповідно до абз.3 п.4 Порядку № 100 від 08.02.1995, тобто з посадового окладу згідно штатного розпису.

Вважаючи вищевказані дії відповідача неправомірними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушених прав та інтересів з боку суб’єкта владних повноважень.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (у тому числі під час мобілізації).

За загальним правилом, час проходження військової служби зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю або до стажу державної служби.

Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків встановлені ст.119 Кодексу Законів про працю України.

Так, вказаною статтею передбачено, що працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 затверджено «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (надалі – Порядок № 100).

У відповідності до п.1 вказаної постанови, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, залучення працівників до виконання військових обов'язків.

Абзацом 3 п.2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 наголосив, що розрахунок його середньої заробітної платин відповідач проводить не правильно (у меншому розмірі), оскільки він був прийнятий на роботу до ГУ ПФУ в Черкаській області у зв’язку з реорганізацією Городищенського об’єднаного УПФУ Черкаської області шляхом його припинення, тобто відповідач є правонаступником реорганізованого органу Пенсійного фонду України, а отже трудові відносини ОСОБА_1 не припинялись, що є наслідком для розрахунку його середнього заробітку на підставі саме абз.3 п.2 Порядку № 100 від 08.02.1995, а не на підставі посадового окладу згідно із штатним розписом.

Вказане твердження на думку суду є безпідставним, оскільки, як встановлено матеріалами справи, наказом Городищенського об’єднаного УПФУ Черкаської області від 28.12.2017 № 116-ОС позивача було звільнено за переведенням до ГУ ПФУ в Черкаській області на підставі п.5 ст.36 Кодексу Законів про працю України, яка визначає, що підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Тобто, трудовий договір між ОСОБА_1 та Городищенським об’єднаним УПФУ Черкаської області в даному випадку був припинений з 28.12.2017.

До ГУ ПФУ в Черкаській області позивач був призначений з 29.12.2017, що є підставою для висновку, що до 29.12.2017 ОСОБА_1 не мав трудових взаємовідносин з ГУ ПФУ в Черкаській області.

У відповідності до абз.3 п.4 Порядку № 100 від 08.02.1995, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Тож, дослідження матеріалів справи, а також аналіз положень чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, у їх сукупності, дають суду підстави зробити висновок, що середній заробіток ОСОБА_1 (як працівникові звільненому від виконання обов’язків на період проходження військової служби, у зв’язку з частковою мобілізацією, враховуючи умови праці, що встановлені після переведення його до ГУ ПФУ в Черкаській області) був правомірно розрахований на підставі абз.3 п.4 Порядку № 100 від 08.02.1995, тобто з посадового окладу згідно штатного розпису.

Крім цього суд наголошує, що Порядок № 100 від 08.02.1995 не містить умов та підстав за яких можливе збереження того ж розміру середнього заробітку, який обрахований працівнику за попереднім місцем роботи у іншого роботодавця.

Твердження ОСОБА_1 відносно того, що ГУ ПФУ в Черкаській області в обов’язковому порядку мало повідомити його про зміну істотних умов праці, а саме про зміну його середнього заробітку в сторону зменшення, чого в даному випадку зроблено не було не береться судом до уваги, оскільки позивачем не надано жодного доказу, що з 29.12.2017 в ГУ ПФУ в Черкаській області відбулись зміни істотних умов праці.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.М. Гарань