Рішення № 79463356, 22.01.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 760/5848/18

2/0203/222/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого – судді Казака С.Ю.,

при секретарі – Ркоян Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, –

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана цивільна справа, в обґрунтування своїх вимог за якою сторона позивача послалась на те, що 19 вересня 2017 року о 20 годині 30 хвилин з вини відповідача сталася ДТП на 178 км автодороги Київ-Чоп за участю транспортних засобів «MAN» д/н НОМЕР_1 та «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_2, останній з яких належить відповідачу і цивільно-правова відповідальність якого перед третіми особами на той час була застрахована у позивача. 19 вересня 2017 року позивачем на підставі ремонтної калькуляції складено страховий акт, а 20 вересня 2017 року отримано від потерпілої сторони заяву про настання страхового випадку та всі необхідні документи. В подальшому позивачем на виконання умов страхового полісу, на підставі заяви потерпілої сторони, ремонтної калькуляції, страхового акту та розрахунку до нього було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 75677,47 гривень, яке перераховано на рахунок, визначений потерпілою стороною. Посилаючись на те, що в порушення вимог ст.ст.33, 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач так і не подав позивачу, тим більше у передбачений законом 3-х денний строк, заяву про настання страхового випадку, позивач просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу фактично виплачене ним потерпілій стороні страхове відшкодування в розмірі 75677,47 гривень, а також судові витрати по справі.

В судове засідання сторона позивача не з’явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, натомість надіслала до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у відзиві на позов сторона відповідача просила суд здійснити розгляд справи за своєї відсутності. У надісланому до суду відзиві на позов, з урахуванням його подальшого доповнення, сторона відповідача послалась на те, що відповідач вчасно за допомогою телефонного мобільного зв’язку повідомив позивача, як свого страховика, за номером гарячої лінії, вказаним у страховому полісі, про факт настання ДТП від 19 вересня 2017 року. Крім того, представника відповідача послався і на те, що позивачем не доведено належними доказами факт виплати страхового відшкодування, оскільки подана суду копія платіжного доручення не підтверджує факт зарахування коштів на рахунок отримувача платежу. З цих підстав сторона відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. (а.с.55-59)

В свою чергу, у відповіді на відзив сторона позивача, фактично визнаючи повідомлення її відповідачем про факт настання ДТП у встановлений законом строк, заперечувала належність форми такого повідомлення, вказуючи, що повідомлення мало б бути здійснено в письмовій формі, а не у вигляду дзвінка на гарячу лінію страховика.

За викладених обставин та з огляду на положення ст.ст.223, 240, 247, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд цивільної справи по суті за фактичної відсутності сторін, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що 15 червня 2017 року між позивачем, як страховиком, та відповідачем, як страхувальником, було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на підтвердження чого видано відповідний поліс №АК/6946149, за яким забезпеченим транспортним засобом є автомобіль НОМЕР_3. Строк дії договору з 16 червня 2017 року по 15 червня 2018 року, а розмір франшизи – 1000 гривень, страхова сум (ліміт відповідальності страховика) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 10 000 гривень. Викладені обставини підтверджуються копією відповідного полісу (а.с.9, 63).

19 вересня 2017 року сталася ДТП за участю відповідача. Так, відповідач у вказаний день о 20 годині 30 хвилин, керуючи автомобілем НОМЕР_3, в порушення вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України під час вибору в межах дозволеної безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку, щоб мати можливість постійно контролювати рух керованим транспортним засобом та безпечно ним керувати, внаслідок чого допустив зіткнення за автомобілем НОМЕР_4 з причепом «General Trailers» д/н НОМЕР_5, що спричинило механічні пошкодження вказаним транспортним засобам. Викладені фактичні обставини ДТП, а також вина відповідача в її скоєнні встановлені постановою судді Солом’янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року, якою відповідач був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. Оскільки дана постанова суду на даний час набрала законної сили, викладені в ній фактичні обставини спричинення майнової шкоди та вина відповідача у її спричиненні відповідно до ст.82 ч.6 ЦПК України є преюдиційно встановленими та не підлягають доказуванню. Наведені фактичні обставини підтверджуються копію відповідної постанови суду від 13 листопада 2017 року (а.с.11, 64).

Також судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України з наявних в матеріалах справи заяв по суті справи встановлено, що відповідач 19 вересня 2017 року за спливом кількох годин після ДТП шляхом здійснення дзвінку на вказаний у страховому полісі один із номерів номер позивача фактично повідомив останнього про факт настання ДТП від 19 вересня 2017 року як страхового випадку.

20 вересня 2017 року ТОВ «Транспортно-Логістична Компанія ОСОБА_2», як потерпілою стороною в ДТП і власником транспортного засобу «MAN» д/н НОМЕР_1 з причепом «General Trailers» д/н НОМЕР_5, була подана позивачу заява про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.6).

01 грудня 2017 року позивачем на підставі ремонтної калькуляції №ПССЦВ-973 від 19 жовтня 2017 року, розрахунку суми страхового відшкодування від 01 грудня 2017 року та страхового акту №ПССЦВ-973 від 01 грудня 2017 року, якими визначено розмір збитків потерпілої сторони в розмірі 76677,47 гривень, а розмір страхового відшкодування в розмірі 75677,47 гривень (вираховано розмір франшизи 1000 гривень), здійснено виплату страхового відшкодування на банківський рахунок потерпілої сторони – ТОВ «Транспортно-Логістична Компанія ОСОБА_2» в розмірі 75677,47 гривень. Дані обставини підтверджуються копіями згаданих документів страховика, а також копією платіжного доручення №33285 від 01 грудня 2017 року (а.с.6-10, 12).

21 грудня 2017 року позивачем на адресу відповідача направлено письмову претензію про відшкодування збитків в розмірі виплаченої суми страхового відшкодування з підстав неповідомлення відповідачем позивача в передбачений законом спосіб про настання страхового випадку – ДТП від 19 вересня 2017 року. 22 січня 2018 року відповідачем направлено позивачу відповідь на претензією із посиланням на в ній на повідомлення страховика про факт ДТП за допомогою телефонного дзвінка, що, за переконанням відповідача, є належним виконанням ним свого обов’язку. (а.с.61-62, )

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень зазначеного вище договору, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 09 липня 2010 року №566 (далі – Розпорядження).

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, акти цивільного законодавства, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Нормою ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є в тому числі діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності тощо) володіє транспортним засобом, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ст.1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної особи бути страхувальником майна або відповідальності перед іншими особами.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Положеннями ст.ст.3, 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.979, 980 ЦК України передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників (страхувальників) наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

За змістом ст.17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.981 ЦК України договір обов’язкового страхування, яким особа страхує свою цивільно-правову відповідальність, укладається у письмові формі, зокрема, шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва – поліса.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.9 Закону України «Про страхування» страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.

Пунктом 1 Розпорядження встановлено, що розміри страхових сум за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням (після 19 лютого 2016 року) за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 100000 гривень на одного потерпілого.

За змістом ст.ст.12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.9 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (страхове відшкодування). Різновидом шкоди, завданої майну, є шкода, пов’язана із пошкодженням транспортного засобу. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої не може перевищувати 2% від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Згідно ст.38 пункту 38.1 підпункту 38.1.1 підпункту «ґ» Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Відповідно до ст.33 пункту 33.1 підпункту 33.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову, керуючись наступним.

Так, як вказувалось вище, нормами підпункту 33.1.4 пункту 33.1 ст.33, підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка була підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), відповідно страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, причетний до такої пригоди, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, не подав письмово страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка.

Такий обов'язок встановлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. При цьому необґрунтована виплата страхового відшкодування має місце у разі, коли страховика не було повідомлено про страховий випадок жодним з учасників ДТП, що призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

В той же час, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик про настання страхового випадку був повідомлений іншим учасником ДТП і сам визнав ДТП страховим випадком, добровільно сплативши страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення суду про задоволення регресного позову страховика до свого страхувальника, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування шкоди у недоговірних зобов'язаннях. Таке обмеження щодо набуття страховиком завдавача шкоди безумовного права зворотної вимоги (регресу) зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило б меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Наведена правова позиція суду щодо права позивача на подання в порядку регресу позову до свого страхувальника і підстав для його задоволення повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 вересня 2015 року у справі №6-284цс15, від 22 березня 2017 року у справі №6-2011цс16, а також відповідає висновкам щодо застосування норм права, які містяться у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №752/9895/15-ц, від 10 жовтня 2018 року №371/1659/16-ц, від 24 жовтня 24 жовтня 2018 року у справі №300/847/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №753/16761/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі №208/7291/13, від 23 січня 2019 року у справі №756/5005/16-ц, а також у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №753/5293/16-ц.

Відтак, керуючись наведеною правовою позицією і висновками, враховуючи, що під час розгляду даної справи судом достеменно встановлено, що факт настання 19 вересня 2017 року ДТП, як страхового випадку, ніким не оспорюється, натомість він зафіксований належним чином правоохоронними органами, про що свідчить оформлення справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, у відношенні відповідача, який за наслідками розгляду такої справи притягнутий до адміністративної відповідальності як особа, винна в ДТП від 19 вересня 2017 року, сам позивач, як страхова компанія, визнав факт настання страхового випадку, будучи повідомленим про ДТП потерпілою особою письмово на наступний день, а відповідачем – в той же день за допомогою телефонного зв’язку, а також приймаючи до уваги, що страховик добровільно сплатив суму страхового відшкодування та не заявляв і не доводив перед судом факту необґрунтованості здійсненої ним страхової виплати за вказаних обставин, суд приходить до висновку, що неповідомлення відповідачем позивача у передбаченій законом письмовій формі про настання страхового випадку не є підставою для задоволення даного регресного позову. Оскільки ж інших підстав в обґрунтування свого позову позивачем не заявлено, у задоволенні позову має бути відмовлено в повному обсязі.

При цьому суд не погоджується із твердженнями сторони відповідача про неналежність наданої стороною позивача копії платіжного доручення як доказу виконання страховиком свого обов’язку із виплати страхового відшкодування потерпілій стороні, оскільки за умов відсутності заперечень отримувача платежу щодо отримання ним коштів, в суду немає жодних достатніх підстав вважати платіж таким, що не відбувся. Крім того копія платіжного доручення видана позивачу третьою, незацікавленою у спорі стороною – банком на підтвердження виконаної цим банком операції щодо переказу коштів з рахунку позивача на рахунок потерпілої від ДТП особи, і за своїм змістом є достатнім доказом виконання саме з боку позивача свого обов’язку, оскільки подальші дії щодо переказу коштів вже покладаються на банк, який видав таке платіжне доручення позивачу.

Судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із даним позовом до суду, враховуючи результат його розгляду, у відповідності до ст.141 ЦПК України відшкодуванню позивачу не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 979, 980, 981, 999, 1166, 1187, 1188 ЦК України, ст.ст.3, 5, 12, 17, 21, 22, 28, 29, 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.9 Закону України «Про страхування», п.1 Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 09 липня 2010 року №566, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 223, 24, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення оскаржуваного рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 25 січня 2019 року.

Суддя С.Ю. Казак