Рішення № 79461892, 28.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2019 року м.Київ справа № 810/2784/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга Імпекс» до Київської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліга Імпекс» з позовом до Київської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості №UA125000/2018/000022/2 від 14.03.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі №810/2784/18.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом – ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України, та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості.

Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв’язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що додані позивачем до митної декларації документи не містять всіх відомостей, що підтверджують задекларовані числові значення складових митної вартості.

Зокрема, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем під час імпорту товару не було дотримано вимог контракту, що стосуються порядку оплати товару, у зв’язку з чим неможливо однозначно з’ясувати умови поставки товару. Відповідач також стверджує, що подані позивачем документи, що стосувались оплати товару, не дозволяють ідентифікувати платіж по відношенню до поставки у зв’язку з розбіжностями у датах та відсутності необхідних відомостей про вантаж у інвойсі та платіжному дорученні.

Крім того відповідач зазначає, що позивачем до митного контролю не було надано документів, які б підверджували вартість понесених витрат на транспортування товару до кордону з Україною.

У зв’язку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте органом доходів і зборів з урахуванням вимог чинного законодавства, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У судовому засіданні 22.11.2018 представник позивача позов підтримав у повному обсязі, подальший розгляд справи просив здійснювати за його відсутності у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити, з приводу заяви представника позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження не заперечував.

Частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність визначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2018 року між ТОВ «Ліга Імпекс» (покупець) та компанією Toray Textiles Central Europe, s.r.o. (резидент Чехії) (продавець) був укладений контракт №ТТСЕ-2901/1, на умовах якого продавець продає, а покупець купує товари у відповідності з інвойсами, вантажними митними деклараціями або товарно-транспортними документами на кожну поставку окремо, які є невід’ємною частиною договору, і складаються відповідно до вимог контракту (т.1, а.с. 104-107).

09 березня 2018 року ТОВ «Ліга Імпекс» на підставі зовнішньоекономічного контракту від 29.01.2018 №ТТСЕ-2901/1 та інвойсу від 06.03.2018 увезено на територію України товари, а саме, поліестрові тканини у кількості 1778 рулонів.

14 березня 2018 року позивач подав до Київської митниці ДФС електронну митну декларацію (далі також ЕМД) за №UA125200/2018/683164, у якій для митного оформлення задекларовані товари, а саме, тканини з синтетичних комплексних ниток, з вмістом не текстурованих ниток з поліефіру, пофарбовані (тканина зі 100% поліестру типу «С») в асортименті (т.2, а.с. 31-33).

Митна вартість товару відповідно до графи 42 митної декларації від 14.03.2018 №UA125200/2018/683164 становить 14455,76 євро (463721,77 грн.) на умовах поставки FCA CZ Prostejov.

Митна вартість товару відповідно до графи 43 ЕМД визначена позивачем із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

Відповідно до графи 44 EМД від 14.03.2018 №UA125200/2018/683164, на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем митному органу були подані:

- зовнішньоекономічний контракт від 29.01.2018 №ТТСЕ-2901/1 (т.1, а.с. 104-107);

- інвойс від 06.03.2018 №20170458 на суму 14455,76 EUR (т.1, а.с. 109);

- сертифікат походження товару від 06.03.2018 №770247 (т.1, а.с. 101);

- міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR), складену 06.03.2018 (т.1, а.с 100).

- довідку про транспортні витрати від 09.03.2018 №1 (т.1, а.с. 113);

- договір про надання послуг митного брокера від 31.01.2018 №МБ-ТЛБГ-31/01-18 (т.1, а.с. 114-120)

За наслідками обробки ЕМД від 14.03.2018 №UA125200/2018/683164 програмним забезпеченням митного органу спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками за профілем ризику «контроль правильності визначення митної вартості».

Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої у ЕМД митної вартості, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, у якому зазначив, що під час контролю правильності визначення митної вартості було встановлено відсутність у документах, приєднаних до ЕМД, всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, а також виявлені у них розбіжності (т.2, а.с. 30).

Посилаючись на положення частини 2 статті 53 Митного кодексу України, митний орган запропонував надати додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованих товарів, а саме: виписку з бухгалтерської документації; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; договір з третіми особами, пов’язаний з договором на поставку; прайс-лист виробника; митну декларацію країни відправлення, де зазначена ціна товару та її переклад; біржові котирування вартості сировини для виготовлення заявленого товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

На вказаний запит декларант позивача повідомив митний орган про відсутність на момент митного оформлення товарів додаткових документів та просив митний орган достроково прийняти рішення про визначення митної вартості імпортованих товарів (т.2, а.с. 52).

14 березня 2018 року Київською митницею ДФС було прийняте спірне рішення про коригування митної вартості за №UA125000/2018/000022/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), заявлену позивачем митну вартість товару у митній декларації від 14.03.2018 №UA125200/2018/683164 (14455,76 євро/463721,77 грн.) скоригував до рівня 27799,12 євро (т.2, а.с. 34-36).

Обґрунтовуючи підстави не прийняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що надані позивачем документи не містять достовірних та об’єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, оскільки до митного оформлення позивачем не було надано банківських платіжних документів, які б свідчили про оплату задекларованого товару; а також не надано документів, які б підтверджували вартість перевезення.

Скоригована відповідачем митна вартість товару ґрунтується на інформації про вартість товару, що була раніше визнана (визначена) митним органом за митними деклараціями від 02.02.2018 № UA100010/2018/122702, від 06.06.2017 № UA100010/2017/266740, від 18.02.2018 № UA305200/2018/4582 та від 24.01.2018 № UA100120/2018/376209.

При цьому митний орган у спірному рішенні повідомив позивача, що митна вартість, відображена у ЕМД від 14.03.2018 №UA125200/2018/683164, може бути визнана за умови надання ним банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару та містять реквізити, достатні для ідентифікації товару; транспортних (перевізних документів), а також документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (договір транспортування, заявки на перевезення, рахунку тощо); прайс-листа виробника; копії митної декларації країни відправлення; висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, Київська митниця ДФС видала позивачу картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA125200/2018/00014 (а.с. 37-38).

Після здійснення коригування митної вартості, товари випущені у вільний обіг шляхом подання нової ЕМД від 14.03.2018 № UA125200/2018/683205 та надання гарантій відповідно до частини сьомої статті 55 Митного кодексу України (т. 1, а.с. 97-99).

26 березня 2018 позивач у порядку, визначеному частиною 8 статті 55 Митного кодексу України, звернувся до митного органу із заявою, в якій просив визнати митну вартість товару, що була зазначена позивачем. До вказаної заяви позивач приєднав додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, а саме:

- копію інвойсу від 08.03.2018 №20170458;

- копію договору міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом від 06.03.2018 №06032018;

- копію прайс-листа;

- копію банківської виписки від 05.03.2018;

- копію рахунку на оплату послуг з оцінки майна від 12.03.2018 №СФ-025;

- копію акту надання послуг з оцінки майна від 12.03.2018 №5221;

- копії пакувальних листів від 08.03.2018.

Розглянувши додатково подані документи, митний орган дійшов висновку про відсутність підстав для визнання митної вартості, задекларованої позивачем, оскільки подані ним документи містять розбіжності і не дозволяють встановити числові значення складових митної вартості товарів.

Залишаючи без змін скориговану митну вартість товарів, митний орган в листі від 30.03.2018 №2356/2/10-70-19-47 виходив з того, що:

- декларантом не було надано документів, що підтверджують факт надання послуг з перевезення та їх вартість: актів прийому-передачі, заявок, рахунків, складання яких передбачено умовами договору міжнародного перевезення від 06.03.2018 №06032018;

- прайс-лист виробника товару не містить інформації щодо артикулів тканин, що імпортуються за інвойсом, наданим позивачем до митного оформлення;

- подані декларантом документи, що свідчать про оплату товару, містять численні розбіжності: інвойс виставлений після відвантаження товару, що суперечить умовам контракту; датою оплати у ньому значиться дата, що передує його складанню та отриманню декларантом; оплата декларантом вартості товару була здійснена до моменту отримання інвойсу та після зазначеної у ньому дати оплати (due date); інвойс та платіжне доручення не містять інформації, які б давали можливість ідентифікувати партію товару, яких вони стосуються;

- звіт про оцінку майна складений з порушенням вимог пунктів 47, 49, 54 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі – МК) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, – це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п’ята статті 58 МК).

Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п’ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов’язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Згідно з частиною 8 статті 55 МК України протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

Частиною 9 статті 55 МК України передбачено, що у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Якщо орган доходів і зборів протягом строку, зазначеного у частині дев'ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку орган доходів і зборів скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом (частина десята статті 55 МК України).

Таким чином, подання декларантом у межах 80-ти денного строку з дня випуску товарів у вільний обіг додаткових документів, які усувають сумніви у достовірності числових значень складових митної вартості оцінюваних товарів, є підставою для скасування рішення про коригування митної вартості та визнання митної вартості, заявленої декларантом.

Беручи до уваги, що позивач скористався передбаченим частиною 8 статті 55 МК України правом подати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості, правову оцінку спірному рішенню суд надає з урахуванням додатково поданих документів, а також виходячи з висновків митного органу, викладених у рішенні за наслідками розгляду додаткових документів, що викладені у листі від 30.03.2018 №2356/2/10-70-19-47.

Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, зазначену ним у ЕМД від 14.03.2018 №UA125200/2018/683164, відповідач виходив з того, що обставини оплати позивачем оцінюваного товару суттєво відрізняються від умов зовнішньоекономічного контракту. Крім того, подані позивачем платіжні документи не дають змоги встановити товар та відповідну поставку, що був оплачений.

Митний орган зауважує, що умовами контракту від 29.01.2018 №ТТСЕ-2901/1 передбачено, що товар оплачується на умовах повної передоплати після виставлення рахунку та до моменту відправлення вантажу. У той же час подані позивачем документи свідчать, що товар ТОВ «Ліга Імпекс» був оплачений напередодні отримання інвойсу. При цьому платіжне доручення в іноземній валюті не містить посилання на інвойс, що унеможливлює ідентифікацію платежу та товару, за який його здійснено.

З’ясовуючи умови і обставини оплати за товар в аспекті викладених зауважень митного органу, суд зазначає, що відповідно до пунктів 3.1, 4.2 контракту від 29.01.2018 №ТТСЕ-2901/1 оплата за товар здійснюється шляхом повної передоплати після виставлення рахунку та до відправки товару. Датою відправки товару вважається дата товарно-транспортної накладної.

Судом встановлено, що 05.03.2018 позивач перерахував Toray Textiles Central Europe, s.r.o. кошти у розмірі 14455,76 євро, що підтверджується банківською випискою (т.1, а.с. 110).

06 березня 2018 року компанією Toray Textiles Central Europe, s.r.o. був виставлений інвойс за №20170458 на суму 14455,76 євро (т.1, а.с. 109).

Цього ж дня, 06.03.2018, Toray Textiles Central Europe, s.r.o. був відвантажений оцінюваний товар, що підтверджується CMR №б/н від 06.03.2018 (т.1, а.с. 100).

Досліджуючи вказаний інвойс судом встановлено, що він містить найменування та реквізити продавця Toray Textiles Central Europe, s.r.o. і покупця ТОВ «Ліга Імпекс», умови поставки (FCA CZ Prostejov), найменування товарних позицій (C-grade linings in various types), їх кількість (1778 рулонів 90348,50 метрів), одиницю виміру, ціну (0,160 євро/метр), загальну вартість рахунку (14455,76 євро), валюту, в якій визначено грошове зобов'язання. Наявність та вичерпність перелічених відомостей дає можливість безпомилково ідентифікувати інвойс №20170458 від 06.03.2018 з поставкою оцінюваного товару та експортною декларацією країни відправлення.

Суд також відхиляє зауваження відповідача з приводу неможливості ідентифікації платежу з поставкою оцінюваного товару з огляду на відсутність у платіжному документі посилання на інвойс.

Відсутність в платіжному документі вказівки на інвойс сама собою не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації платежу з поставкою товару, якщо така ідентифікація може бути проведена на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару.

Як вбачається з банківської виписки, банківські платіжні документи в іноземній валюті містили відомості про призначення платежу, а саме: «prepayment for C-grade linings to contract ТТСЕ-2901/1 from 29.01.2018» або «передоплата за тканини типу «С» згідно з контрактом від 29.01.2018 №ТТСЕ-2901/1».

Загальні вимоги до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами, порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.08.2008 № 216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за № 910/15601 (надалі – Порядок №216).

Пунктом 2.2 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Отже, законодавцем не встановлено обов'язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Суд зазначає, що сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцюнюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Надаючи оцінку розбіжностям між умовами поставки та умовами оплати, що полягали у здійсненні оплати до виставлення інвойсу, суд зазначає, що оцінюючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості докази митний орган повинен оцінювати і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

У зв’язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Підсумовуючи викладене суд вважає, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв’язку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.

Надаючи оцінку доводам відповідача про не підтвердження такої складової митної вартості як транспортні витрати, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру транспортних витрат позивач приєднав до митної декларації міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) від 06.03.2018 та довідку про транспортні витрати від 09.03.2018 №1, складену перевізником – ФОП ОСОБА_1, відповідно до якої транспортні витрати по перевезенню вантажу автомобілем НОМЕР_1 становлять 1200,00 євро, у тому числі за маршрутом Простейов (Чехія) – митний пункт «Краківець» (Україна) – 500 євро та митний пункт «Краківець» (Україна) – м. Харків (Україна) – 700 євро (т.1, а.с. 113).

Судом також встановлено, що разом з заявою про визнання заявленої декларантом митної вартості товару позивачем митному органу додатково було надано договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом від 06.03.2018 №06032018, у порядку та на умовах якого перевізник (ФОП ОСОБА_1М.) зобов’язувався прийняти і доставити ввірений йому замовником (ТОВ «ОСОБА_2) вантаж до пункту призначення і передати його вантажоодержувачу (т.1 а.с. 111-112).

Таким чином, матеріали справи спростовують доводи відповідача про не підтвердження позивачем транспортних витрат.

Доводи відповідача, що транспорті витрати обов’язково повинні підтверджуватись актами приймання-передачі виконаних послуг, заявками та платіжними документами суд відхиляє.

Пунктом 6 частини 2 статті 53 МК передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Отже, Митний кодекс України не містить переліку документів, які зобов’язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

Подібну правову позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 31.01.2018 у справі №810/2839/17, у якій він зазначив про помилковість доводів митного органу про необхідність підтвердження транспортних витрат виключно фінансовими та/або бухгалтерськими документами, і дійшов висновку про те, що довідка про транспортні витрати в даних правовідносинах є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Суд зазначає, що у даному випадку інформація про маршрут руху вантажу та автомобільний транспорт, яким здійснювалось перевезення оцінюваного товару, зазначена у довідці про транспортні витрати, узгоджується з інформацією, що зазначена у товарно-транспортній накладній (CMR) від 06.03.2018. Маршрут руху, умови перевезення відповідають умовам поставки, що були передбачені контрактом.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що розмір транспортних витрат, понесених позивачем під час перевезення оцінюваного товару, підтверджується документально.

Суд зауважує, що виходячи із згаданої правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним у постанові від 30.06.2015 (справа 21-591а15), неподання декларантом документів, зазначених у частині другій статті 53 МК, у тому числі тих, про які стверджує відповідач, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили, що подані позивачем документи щодо транспортних витрат містять розбіжності або містять недостовірні відомості про вартість транспортних послуг, не надав.

З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач не мав обґрунтованих підстав вважати не підтвердженими числові значення складових митної вартості в частині транспортних витрат.

Доводи відповідача про те, що наданий позивачем прайс-лист не містить інформації про товар, зокрема його артикул, що не дозволяє використовувати його для порівняння з вартістю оцінюваного товару, суд відхиляє, оскільки зазначені обставини жодним чином не свідчать про заниження позивачем митної вартості товарів.

Чинним національним законодавством та у міжнародному комерційному праві не передбачено виключного переліку інформації, яку повинен містити прайс-лист.

У той же час у міжнародному комерційному праві діє принцип свободи підприємницької діяльності, з чого випливає, що учасники таких відносин вільні у виборі способів ініціювання та досягнення домовленостей про поставку товарів і послуг, у тому числі шляхом обрання форми і змісту прайс-листа.

Суд також не бере до уваги доводи відповідача про невідповідність звіту про оцінку майна вимогам Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, оскільки зазначені недоліки не впливають на правильність визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом з огляду на підтвердження позивачем заявленої митної вартості документами, передбаченими частиною другою статті 53 МК України.

Послідовно проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари.

Зі змісту спірного рішення та листа відповідача від 30.03.2018 №2356/2/10-70-19-47 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідних митних деклараціях митна вартість товару базується на об'єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Отже, висновки відповідача щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі відомостей про ціну товару, що імпортувались за митними деклараціями від 02.02.2018 № UA100010/2018/122702, від 06.06.2017 № UA100010/2017/266740, від 18.02.2018 № UA305200/2018/4582 та від 24.01.2018 № UA100120/2018/376209 є протиправним.

За викладених обставин суд дійшов висновку, що рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 14.03.2018 №UA125000/2018/000022/2 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду сплачений судовий збір у розмірі 1762,00 грн., що підтверджується квитанцією від 06.06.2018 №982/з1.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв’язку з чим їх розподіл на момент ухвалення судом рішення у справі не здійснюється.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 14.03.2018 №UA125000/2018/000022/2.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга Імпекс» (ідентифікаційний код 34271723, місцезнаходження: 08633, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Лісова, 2А) за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – Київської митниці ДФС (ідентифікаційний код 39470947, місцезнаходження: 08307, Київська область, м. Бориспіль, міжнародний аеропорт «Бориспіль») судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 28.01.2019.

Суддя Кушнова А.О.