Рішення № 79461366, 21.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року Справа № 160/8061/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_2 з дати припинення, оформлене листом від 08.08.2018 року № С 12032-18;

- зобов’язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 01 березня 2014 року, як не працюючому пенсіонеру, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до вересня 2013 року позивач проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та отримувала пенсію за вислугу років, в подальшому виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв’язку з чим виплату пенсії їй було припинено. 23.07.2018 року позивач особисто звернулась із заявою до пенсійного органу про перерахунок та поновлення виплати пенсії з 01.03.2014 року, проте листом № С 12032-18 від 08.08.2018 року відповідачем на підставі п. 2.9 Порядку № 22-1 їй відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв’язку із не наданням документу, що підтверджує попередню адресу реєстрації або проживання в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська. Позивач не погоджується із такою відмовою та вважає, що вона суперечить обставинам справи та положенням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року.

Ухвалою суду від 31.10.2018 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

10.12.2018 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що управління проти заявлених позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивачем порушено строк для звернення до суду, передбачений статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Також, зазначили, що позивачем при зверненні з питанням поновлення пенсії як громадянці України, яка оформила виїзд на постійне місце проживання до держави Ізраїль, порушено приписи п. 2.9, п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Враховуючи викладене, у відповідача відсутні законні підстави для поновлення виплати пенсії на території України, оскільки не надано документів, підтверджуючих постійне місце проживання (реєстрації) в Україні. На підставі викладеного у задоволенні позову просили відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України (номер паспорта ЕЕ867013 від 15.01.2009 року) та з 26.11.2010 року перебуває на пенсійному обліку, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 02.11.2010 року, серія ААЕ № 882220.

У вересні 2013 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату призначеної позивачу пенсії було припинено.

23.07.2018 року позивач особисто звернулася до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії з 01.03.2014 року, як не працюючому пенсіонеру.

Проте, листом № С 12032-18 від 08.08.2018 року відповідач повідомив про відмову у поновленні виплати пенсії, посилаючись на порушення вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачем не надані документи, що підтверджують попередню адресу реєстрацій проживання в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, а тому звернення до управління є безпідставним.

Отже, спір між сторонами виник з підстав відмови відповідача у поновленні виплати пенсії за віком, яку позивач отримувала до виїзду в державу Ізраїль.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі Рішення № 25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 20.09.2018 року у зразковій справі № 754/3047/17.

За змістом ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що є необґрунтованими посилання представника відповідача щодо не дотримання позивачем строку для звернення до суду, передбаченого статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки після прийняття та опублікування рішення № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак відлік строку звернення до суду розпочався у 2014 році з моменту припинення виплати пенсії.

При цьому, той факт, що із заявою про поновлення пенсії позивач звернулася до відповідача 23.07.2018 року не змінює моменту, з якого вона повинна була дізнатись про порушення прав. Вказана дата, свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №127/15035/17.

Щодо вимоги позивача про поновлення виплати пенсії за віком позивачу, починаючи з 01.03.2014 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Таким чином, норма вказаної статті пов'язує час поновлення пенсії не з датою звернення до органів Пенсійного фонду України, а з настанням обставин для відновлення її виплати.

Відповідно до положень частини 2 статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Оскільки після виїзду позивача з України пенсія йому не нараховувалась, то зазначені положення частини 2 статті 46 Закону щодо спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

З 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

Отже, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплату якою було припинено на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі № 263/3644/17.

Водночас, є безпідставними посилання представника відповідача на п. 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як підставу для відмови у поновленні виплати пенсії, оскільки із змісту вказаної норми вбачається, що вона застосовується виключно при звернення особи за призначенням пенсії.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні виплати пенсії, оформлене листом № С 12032-18 від 08.08.2018 року.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 01.03.2014 року, як непрацюючому пенсіонеру, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, суд виходить з наступного.

Зазначена позовна вимога фактично спрямована на поновлення порушених прав позивача.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості.

За приписами ч. 2 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де:П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Тобто, відповідач при розрахунку пенсії повинен враховувати страховий стаж та заробітну плату позивача та прийняти до уваги, що пенсія позивачеві повинна обраховуватись у розмірі, не нижчому рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Абзацом 3 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

За змістом ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за кожний повний рік страхового стажу пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком.

Суд зазначає, що взагалі, норми ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є імперативними та свідчать, що підставою для перерахунку пенсії є становлення нового розміру прожиткового мінімуму, а перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

При цьому, в силу ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Крім того, відповідно до п. 2.21 Порядку 22-1 документом, що підтверджує, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є, зокрема, трудова книжка, а з трудової книжки позивача вбачається, що позивач є непрацюючим пенсіонером з наявним стажем.

Крім того, суд зазначає, що з 01.10.17 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII розпочато осучаснення (підвищення) пенсій в автоматичному режимі, без звернення пенсіонерів, за матеріалами пенсійних справ.

Розглядаючи дану справу, суд звертає увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі 826/4418/14).

Таким чином, враховуючи, що розглядом справи доведено протиправність оскаржуваного у справі рішення відповідача, суд, поновлюючи права позивача, зобов'язує Головне об'єднане управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 01.03.2014 року, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням стажу та заробітної плати для обчислення пенсії відповідно до матеріалів пенсійної справи, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до статей 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення про відмову у поновленні раніше призначеної пенсії, оформлене листом № С 12032-18 від 08.08.2018 року, відповідач діяв всупереч Конституції України та чинному законодавству України.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 584593 від 04.10.2018 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 72 - 77, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2, оформлене листом № С 12032-18 від 08.08.2018 року.

3обов'язати Головне об'єднане управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 01.03.2014 року, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням стажу та заробітної плати для обчислення пенсії відповідно до матеріалів пенсійної справи, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до статей 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, Ізраїль, 8050328) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49001) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський