Вирок № 79460193, 29.01.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/17420/17

Провадження №1-кп/127/652/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого - судді Романчук Р.В.,

секретарі судового засідання:

Гордієнко О.О., Алексюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.02.2017 р. за № 12017020020000422 за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, із середньою-спеціальною освітою, непрацюючого, одруженого, який має малолітню дитину, громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України, -

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів Серветника В.П., Солодкого С.Ю.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника обвинуваченого адвоката Стьоби Ю.М.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, при невстановлених обставинах, місця, дати та часу, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», незаконно придбав наркотичний засіб - канабіс, який зберігав при собі без мети збуту.

В подальшому, ОСОБА_3 08.02.2017 року близько 23 год. 30 хв., перебуваючи між 4 та 5 поверхом під'їзду будинку АДРЕСА_1, був зупинений працівниками поліції Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. ОСОБА_3, розуміючи, що його злочинні наміри, направлені на незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту, можуть бути викриті і він буде притягнутий до кримінальної відповідальності, з метою приховання слідів протиправної діяльності, з правої кишені куртки дістав два поліетиленові пакунки, в середині яких знаходилась речовина рослинного походження у подрібненому стані зеленого кольору, поклав їх на підвіконня. Після чого, 08.02.2017 року близько 23 год. 30 хв. під час огляду місця події, між 4 та 5 поверхами в під'їзді будинку АДРЕСА_1, було вилучено два поліетиленові пакунки з речовиною рослинного походження у подрібненому стані зеленого кольору. Згідно висновку експерта №646 від 24.03.2017 року надана на експертне дослідження речовина рослинного походження є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом загальною масою (у перерахунку на висушену речовину) 13, 67 г.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення визнав та показав, що дійсно вчинив дане кримінальне правопорушення, в подальшому він добровільно звернувся до лікувального закладу і пройшов лікування від наркоманії. Просить суд врахувати, що він перебуває в зареєстрованому шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, батьківських прав не позбавлений, проживає разом з дружиною та малолітньою дитиною. Просить суд застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2016 році», оскільки він має малолітню дитину.

Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України, врахувавши, що проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з'ясував, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає, судом також роз'яснено учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

А тому, крім допиту обвинуваченого, інші докази, за погодженням з учасниками судового провадження, не досліджувалися, за винятком документів, які стосуються особи обвинуваченого та проходження ним лікування від наркоманії, характеризуючих особу обвинуваченого даних, а також щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

Крім того, у даному кримінальному провадженні під час розгляду клопотання захисника Стьоби Ю.М. про звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 Кримінального кодексу України, у задоволенні якого відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2018 року було відмовлено, судом було допитано як свідка ОСОБА_6, який показав, що він працює лікарем-наркологом Комунального підприємства Вінницького обласного наркологічного диспансеру «Соціотерапія». Обвинувачений в 2017 році самостійно звернувся до лікувального закладу та був направлений з приймального відділення до відділення, де він працює лікарем-наркологом, на стаціонарне лікування. В серпні 2017 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в наркологічному диспансері «Соціотерапія» та пройшов лікування від наркоманії, про що йому видали відповідну довідку.

Крім того, залучена судом як спеціаліст ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона працює лікарем-наркологом Комунального підприємства Вінницького обласного наркологічного диспансеру «Соціотерапія», стаж роботи 30 років, експертом не являється, проводить судово-наркологічні експертизи в складі спеціальної медичної комісії як лікар-нарколог. ОСОБА_3 з 2000 року перебував на обліку та лікувався від опійної наркоманії. В 2012 році був знятий з обліку, оскільки повідомив, що припинив вживати опійні наркотики. В серпні 2017 року до лікарні працівниками поліції був доставлений ОСОБА_3 для проведення амбулаторної судово-наркологічної експертизи. Комісією було проведено відповідну експертизу та надано висновок від 08.08.2017 року, згідно якого ОСОБА_3 виявляє розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів в стані ремісії та вживання канабіноїдів 2 ступеня залежності, потребує примусового лікування. При проведенні експертизи тести не проводилися, оскільки їх в медичному закладі не було. З 14.08.2017 року по 01.09.2017 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в наркологічному диспансері «Соціотерапія», де пройшов лікування від наркоманії, про що йому видали відповідну довідку. При канабіноїдній наркоманії різниця між залежністю І та ІІ ступеня не дуже значна, залежність ІІ ступеня є більш важкою та із шкідливішими наслідками.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

А тому суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України, як незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно довідки Комунального підприємства Вінницького обласного наркологічного диспансеру «Соціотерапія» від 27.06.2017 року № 1665, ОСОБА_3 на диспансерному наркологічному обліку в установі перебував з 25.10.2000 року по 15.11.2012 року.

З висновку амбулаторної судово-наркологічної експертизи №188 від 08.08.2017 року, вбачається, що ОСОБА_3 виявляє розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів 2 ступеня залежності, потребує примусового лікування.

Як вбачається з довідки Комунального підприємства Вінницького обласного наркологічного диспансеру «Соціотерапія» від 01 вересня 2017 року №52 ОСОБА_3 перебував на лікуванні з 14.08.2017 року по 01.09.2017 року, з діагнозом - розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів 1 ступеня залежності.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд, відповідно до вимог ст. ст. 50, 65-67 Кримінального кодексу України щодо загальних засад призначення покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України є злочином середньої тяжкості, фактичні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який одружений, має на утриманні малолітню дитину, раніше відповідно до ст. 89 КК України не судимий, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обставин, які, згідно ст. 66 Кримінального кодексу України, пом'якшують покарання судом не встановлено.

Обставин, які, згідно ст. 67 Кримінального кодексу України, обтяжують покарання судом не встановлено.

Приймаючи рішення про міру покарання, суд також враховує досудову доповідь, складену 20.08.2018 року на виконання ухвали суду Вінницьким міськрайонним відділом філії Державної установи "Центр пробації" у Вінницькій області, з якої вбачається, що орган пробації вважає, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як середній, виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства (у т.ч. окремих осіб).

Суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Враховуючи викладене, керуючись принципами гуманності, необхідності і достатності покарання для виправлення обвинуваченого та запобігання новим кримінальним правопорушенням, суд дійшов висновку, що покаранням справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 85, ч. ч. 1, 2 ст. 86 Кримінального кодексу України на підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань. Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Згідно ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» № 392/96-ВР від 01.10.1996 р., амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та цього Закону.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Статтею 5 вказаного Закону встановлено, що дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання законом про амністію чинності.

07 вересня 2017 року набрав чинності Закон України «Про амністію у 2016 році» № 1810-VІІІ від 22.12.2016 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили згідно переліку, вказаному в даній статті.

Зокрема, відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільняються від відбування покарання особи, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Згідно ст. 13 Закону України «Про амністію у 2016 році» дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

Крім того суд зазначає, що відповідно до положень ч. ч. 1, 8, 9 ст. 10 Закону України «Про амністію у 2016 році» питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього. Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначенням цього в журналі судового засідання.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 просив суд застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2016 році», оскільки він має малолітню дитину.

Прокурор Серветник В.П. не заперечував проти застосування щодо обвинуваченого Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки обвинувачений має малолітню дитину.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, злочин припинено 08.02.2017 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» 07.09.2017 року.

Як вбачається із оглянутого в судовому засіданні свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 02.06.2009 року обвинувачений ОСОБА_3 є батьком дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на обвинуваченого поширюється дія Закону України «Про амністію у 2016 році», зокрема п. "в" ст. 1 вказаного закону, оскільки він вчинив умисний злочин середньої тяжкості та на день набрання чинності цим Законом мав дитину, якій не виповнилося 18 років і щодо якої він не позбавлений батьківських прав, а отже обвинувачений підлягає звільненню від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження доказів до суду не надано.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не застосовувався.

На підставі ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України слід стягнути з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати, а саме, документально підтверджені витрати на залучення експерта: висновок експерта від 24.03.2017 року № 646 в розмірі 880 грн. 40 коп., висновок експерта від 24.03.2017 року № 627 в розмірі 880 грн. 40 коп. та висновок експерта від 30.03.2017 року № 644 в розмірі 1 323 грн. 10 коп., всього в розмірі в розмірі 3 083 грн. 90 коп.

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 100, 124, 369-371, 373-374, 376, 395 КПК України, п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання, на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати, а саме, документально підтверджені витрати на залучення експерта в розмірі 3 083 (три тисячі вісімдесят три) грн. 90 коп.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

- канабіс загальною масою (у перерахунку на висушену речовину) 13,67 г, що знаходиться в пакеті еспертної служби №2450556, який відповідно до квитанції №155, передано до камери зберігання речових доказів Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, знищити після набрання вироком законної сили;

- канабіс загальною масою (у перерахунку на висушену речовину) 0,04 г, що знаходиться в опечатаному поліетиленовому пакеті, який відповідно до квитанції №101, передано до камери зберігання речових доказів Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, знищити після набрання вироком законної сили;

- бинт, яким зроблено змив з рук ОСОБА_3, що знаходиться в пакеті еспертної служби №2450554, який відповідно до квитанції №156, передано до камери зберігання речових доказів Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, знищити після набрання вироком законної сили;

- куртку, яку відповідно до постанови слідчого Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 20.07.2017 року було визнано речовим доказом та передано до камери зберігання речових доказів Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, повернути власнику - ОСОБА_3.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя