Рішення № 79458678, 28.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2019Справа № 910/15416/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літівінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Соверен"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова"

про стягнення 4 524, 75 грн.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Соверен" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" (далі - відповідач) про стягнення 4 524, 75 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як страховик, за договором добровільного страхування наземного транспорту, виплатив страхувальнику страхове відшкодування і з моменту здійснення такої виплати на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2018 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.11.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 11, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.11.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на 28.01.2019 від відповідача не отримано відзив на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2016 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено Договір страхування транспортного засобу № 1-388-005\16 (далі - Договір) щодо автомобіля «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Географічні межі страхового покриття: територія України (крім зони АТО та АРК) (пункт 2.7. Договору).

Відповідно до пункту 6.1. Договору цей Договір набуває чинності з 15.12.2016 року і закінчує дію 14.12.2017 року.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що страховими випадками в розумінні цього Договору є нанесення майнових збитків Страхувальнику, пов'язаних з втратою вартості транспортного засобу, що сталася в результаті, зокрема, пошкодження чи знищення застрахованого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

01.02.2017 у м. Києві по вул. Кіквідзе сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Toyota Camry", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, та автомобіля "ВАЗ 21099", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, внаслідок порушення останнім п.п. 2.3 (б), 13.1 Правил дорожнього руху України, а саме: вчасно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення із застрахованим відповідачем автомобілем.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 13.04.2017 у справі № 757/8912/17-п водія автомобіля "ВАЗ 21099", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно з Довідкою № 3017037568867179 автомобіль "Toyota Camry", реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП отримав механічні пошкодження передньої центральної частини.

Згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/8228457 відповідальність водія автомобіля "ВАЗ 21099", реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована відповідачем на строк з 31.03.2016 року по 30.03.2017 року, розмір франшизи - 500, 00 грн.

07.02.2017 року Страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Згідно з Рахунок-фактурою № СФ-0000007 від 14.02.2017, складеним ФОП ОСОБА_3, вартість відновлювального ремонту автомобіля "Toyota Camry", реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 5 024, 75 грн.

Згідно із страховим актом № 03\17-02 Т від 10.03.2017 за вищевказаним страховим випадком позивачем визначено, що до виплати підлягає страхове відшкодування у розмірі 5 024, 75 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 1418 від 10.03.2017 позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 5 024, 75 грн.

16.06.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 273 про виплату страхового відшкодування в сумі 5 024, 75 грн., яка відповідачем задоволена не була.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 13.04.2017 у справі № 757/8912/17-п особою, винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є водій автомобіля «ВАЗ 21099", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем згідно з Полісом АЕ/8228457.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

При цьому, страховим ризиком, за вимогами частини 1 статті 8 Закону України "Про страхування" визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до частини 2 статті 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частиною 2 статті 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 Цивільного кодексу України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Пунктом 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідач, як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Згідно із Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, під фізичним зносом КТЗ (його складників) розуміється утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

При цьому, абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Ураховуючи наведене, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.

Таким чином,

Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, відповідач повинен був відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (100 000, 00 грн.), у межах суми, що перейшла до позивача з урахуванням того, що франшиза за полісом № АЕ/08228457 дорівнює 500, 00 грн.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 524, 75 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" (02066, місто Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 11, код ЄДРПОУ 31241449) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Соверен" (01054, місто Київ, провулок Чеховський, будинок 4, офіс 8, код ЄДРПОУ 25264645) суму відшкодування в розмірі 4 524 грн. 75 коп. (чотири тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні 75 копійок) та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762 грн. 00 коп. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 28.01.2019 року.

Суддя М. Є. Літвінова