Ухвала суду № 79458313, 24.01.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

24.01.2019 Справа № 905/420/17

Позивач: Державне підприємство “Енергоринок”, м.Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”

про оскарження дій виконавчої служби

Суддя Матюхін В.І.

Секретар судового засідання Вороніна О.С.

Представники:

позивача:

відповідача:

ВДВС:

Господарським судом Донецької області здійснювалося провадження у справі №905/420/17 за позовом Державного підприємства "Енергоринок" до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про стягнення суми грошових коштів в розмірі 970 863 140, 18 грн., з яких: 839 490 441, 05 грн. - сума основного боргу, 78 945 867, 28 грн. - пеня, 666 863, 07 грн. - штраф, 42 301 115, 71 грн. - інфляційні втрати, 9 458 853, 07 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.05.2017 позов задоволено частково, стягнено з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 839 490 441, 05 грн. основного боргу, 9 446 113, 44 грн. - 3% річних, 42 224 600, 97 грн. інфляційних втрат, 3 937 464,38 грн. пені, 33 343,15 грн. штрафу, 239 929, 34 грн. судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2017 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 33 343, 15 грн. та пені в розмірі 3 937 464, 38 грн., викладено абзац 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:

"Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 839 490 441, 05 грн. суми основного боргу, 42 224 600, 97 грн. інфляційних втрат, 9 446 113,44 грн. - 3% річних, а також судовий збір на суму 220 297,45 грн.".

В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2017 залишено без змін.

Стягнено з Державного підприємства "Енергоринок" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" судовий збір за подання апеляційної скарги на суму 21 672, 80 грн.

Постановою Верховного Суду від 29.05.2018 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, ОСОБА_1, ОСОБА_2 касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" задоволено, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №905/420/17 скасовано в частині відмови у стягненні з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 33 343, 15 грн. штрафу та 3 937 464, 38 грн. пені; рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2017 у справі №905/420/17 залишено в силі.

Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року:

- постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №905/420/17 в частині стягнення з Державного підприємства "Енергоринок" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" судового збору за подання апеляційної скарги на суму 21 672, 80 грн. скасовано;

- стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" (84302, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Островського, будинок 8, код ЄДРПОУ 00169845) на користь Державного підприємства "Енергоринок" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27, код ЄДРПОУ 21515381) 119 124 (сто дев'ятнадцять тисяч сто двадцять чотири) грн. 22 (двадцять дві) коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

На виконання рішення і постанов 09.10.2018 видано відповідні накази.

04.01.2019 на адресу господарського суду надійшла скарга на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, в якій скаржник (ДП “Енергоринок”) просить:

1) визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі старшого державного виконавця Башілова Валентина Олександровича щодо повернення наказу господарського суду Донецької області від 09.10.2018 № 905/420/17 ДП “Енергоринок” без прийняття до виконання, вчинені у формі Повідомлення від 06.12.2018 № 36660-33-18/21 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання;

2) визнати незаконним Повідомлення від 06.12.2018 №36660-33-18/21 старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання;

3) зобов’язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути здійснені порушення та поновити порушене право ДП “Енергоринок” на примусове виконання наказу господарського суду Донецької області від 09.10.2018 № 905/420/17 шляхом відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

В обґрунтування скарги заявник посилався на те, що державним виконавцем без достатньої правової повернуто скаржнику виконавчий документ без виконання. Так, позивач зазначає, що на виконання приписів ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» ним було направлено на адресу виконавчої служби заяву про примусове виконання рішення за підписом директора підприємства. Також, до заяви було додано оригінал наказу, платіжне доручення про сплату авансового внеску, розпорядження КМУ «Про призначення ОСОБА_4 директором ДП «Енергоринок» та завірену належним чином копію наказу про виконання обов’язків директора «ДП «Енергоринок». Проте, державним виконавцем встановлено недостатність зазначеного переліку документів для відкриття виконавчого провадження. Зокрема, у повідомленні зазначено, що позивач мав подати статут підприємства для підтвердження повноважень директора.

Ухвалою господарського суду від 04.01.2019 розгляд скарги призначено на 14.01.2019.

У судове засідання 14.01.2019 з’явився тільки представник позивача, скаргу підтримав у повному обсязі. Відповідач та представник виконавчої служби не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні, відзив на скаргу не подали.

З огляду на те, що вимоги заявника потребували додаткового роз’яснення, виконавча служба мала надати відзив на скаргу, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України), основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом (п.7 ч.1 ст.129 Конституції України), ухвалою від 14.01.2019:

- розгляд справи було відкладено поза межами строку, встановленого ч.1 ст.342 Господарського процесуального кодексу України, а саме – на 24.01.2019 року о 13:00 год.;

- Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надане право до дня розгляду справи надати відзив на скаргу;

- явка в судове засідання представника виконавчої служби з документами на підтвердження своїх повноважень визнана обов’язковою.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відзив на скаргу не надав, у судове засідання свого представника не направив.

Згідно з ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Розглянувши матеріали справи, господарським судом встановлено наступне:

На виконання рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2017, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 29.05.2018, позивач направив на адресу Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України заяву №01/44-14947 від 15.11.2018 про примусове виконання рішення суду, підписану директором підприємства.

До заяви позивачем були додані наступні документи:

- оригінал наказу від 09.10.2018 № 905/420/17,

- платіжне доручення про сплату авансового внеску,

- розпорядження КМУ «Про призначення ОСОБА_4 директором ДП «Енергоринок» №154-р від 12.03.2014р. та

- завірену копію наказу про виконання обов’язків директора «ДП «Енергоринок».

06.12.2018 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_3 винесено повідомлення №36660-33-18/21 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Вказане повідомлення вмотивоване тим, що «заяву про відкриття виконавчого провадження подано директором ОСОБА_4, повноваження якого не підтверджено належним чином, а саме: статут юридичної особи, де зазначено право подавати від імені юридичної особи виконавчі документи до виконання».

При цьому, як зазначено в повідомленні, старший державний виконавець керувався (послався на) п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

Тобто, єдиною підставою повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття його до виконання було ненадання позивачем документу на підтвердження повноважень директора Державного підприємства “Енергоринок” ОСОБА_4, а саме – копії статуту юридичної особи, де зазначене право подавати від імені юридичної особи виконавчі документи до виконання.

Вказані дії державного виконавця стали підставою для звернення позивача до суду із означеною скаргою.

Згідно ст.339 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) «сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права».

Відповідно до ч.1 ст.340 Господарського процесуального кодексу України «скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції».

Приписами ч.1 ст.341 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що «скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права».

Частиною 4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» визначені випадки, коли органом державної виконавчої служби чи приватним виконавцем виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття його до виконання, а саме:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов’язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред’явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до приписів ст.16 Закону України «Про виконавче провадження» сторони можуть реалізувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов’язаний вчинити певні дії особисто. Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.

Серед документів, доданих позивачем до заяви про примусове виконання рішення суду, були документи, які підтверджували, що директором ДП «Енергоринок» є ОСОБА_4, а саме:

- розпорядження КМУ «Про призначення ОСОБА_4 директором ДП «Енергоринок» №154-р від 12.03.2014р. та

- завірену належним чином копію наказу про виконання обов’язків директора «ДП «Енергоринок».

За приписами ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України «юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону».

Згідно ч.5 ст.65 Господарського кодексу України «керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами».

Відповідно до ч.6 ст.73 Господарського кодексу України «органами управління державного унітарного підприємства є:

керівник підприємства, який призначається (обирається) суб’єктом управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);

наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства.

Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України "Про управління об’єктами державної власності"».

Згідно п.6 ч.2 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України.

Як зазначено у п. 7 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.13 ч.2 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно ч.1, 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Таким чином, державний виконавець при отриманні заяви про примусове виконання рішення суду, підписаної директором підприємства, не був позбавлений права перевірити його повноваження в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як видно з витягу з Єдиного державного реєстру, наданого заявником, жодних обмежень повноважень директор ДП «Енергоринок» не має.

Разом з тим, господарський суд зазначає, що посилання державного виконавця у повідомленні про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання на відсутність статуту юридичної особи, де зазначено право подавати від імені юридичної особи виконавчі документи до виконання, суперечить чинному законодавству, оскільки ані Закон України «Про виконавче провадження», ані Інструкція з організації примусового виконання рішень не містять такої вимоги.

Відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає, що вимоги Державного підприємства «Енергоринок» щодо визнання неправомірними дій державного виконавця та визнати незаконним Повідомлення обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В той же час вимога про зобов’язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути здійснені порушення та поновити порушене право шляхом відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду не може бути задоволена, оскільки:

- згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення, а не за судовим рішенням;.

- виконавчий документ виконавчою службою разом з заявою і доданими до неї документами були повернуті стягувачу.

Також суд констатує, що відповідно до ч.1 ст.234 Господарського процесуального кодексу України ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням висновку суду, який (висновок) згідно приписів ч.5 ст.238 та ст.11 Господарського процесуального кодексу України не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

На підставі викладеного, Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII) і керуючись ст.ст.234, 235, 256, 342-344, п.25 ч.1 ст.255 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу Державного підприємства “Енергоринок ” задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі старшого державного виконавця Башілова Валентина Олександровича про повернення наказу господарського суду Донецької області від 09.10.2018 № 905/420/17 ДП «Енергоринок» без прийняття до виконання, вчинені у формі Повідомлення від 06.12.2018 №36660-33-18/21 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття виконання.

Визнати незаконним Повідомлення від 06.12.2018 №36660-33-18/21 старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання.

Зобов’язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути порушення та вжити заходи для фактичного повного виконання рішення суду.

В іншій частині скарги відмовити.

Відповідно до ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (у разі неявки всіх учасників справи - з моменту її підписання).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення (складення повного тексту ухвали).

Повний текст судового рішення складено 28.01.2019р.

Суддя В.І. Матюхін

Надруковано примірників:

1 - до справи;

1 - позивачу;

1 – відповідачу;

1 - ВДВС