Рішення № 79444053, 17.01.2019, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/20009/18

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

17 січня 2019 року м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі

головуючого судді Скрипника С.М.,

за участю секретаря судового засідання Брайловської М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сватове Луганської області цивільну справу за позовною заявою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до ОСОБА_1, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, -

В С Т А Н О В И В :

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області /далі Фонд/ 04 вересня 2018 року звернулося до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого посилається на наступне. Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округа 27 вересня 2017 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1210, згідно з яким приватний нотаріус посвідчує, що на підставі ст.. 1261 УК України спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна гр.. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 06 травня 2016 року, є його дружина – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. До складу спадщини згідно свідоцтва, зокрема, входять недоодержані щомісячні страхові виплати за липень – листопад 2014 року у сумі 88302,29 грн., в тому числі: 5478,29 грн. – щомісячна страхова виплата та 82 824,00 грн. – одноразова страхова виплата, правомірність якої повинно бути підтверджено комісією з розгляду правомірності призначення одноразових страхових виплат при управлінні Фонду соціального страхування України у Луганській області, донарахованих щомісячних страхових виплат з 01.12.2014 по 06.05.2016 у сумі 20 137,43 грн., що складають загальну суму недоодержаних страхових виплат у сумі 108 439,72 грн. та підтверджується довідкою, виданою управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 06 вересня 2017 року.

ОСОБА_3 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Брянка Луганської області, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій території. Відділенням в м. Брянка не здійснено переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження в повному обсязі, тому нарахування та виплату страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у відділенні м. Брянка припинено з 01.12.2014. Справи потерпілих, які знаходились на обліку у даному відділенні, та всі інші документи залишились у приміщенні даного відділення у м. Брянка. У Управління відсутня можливість доступу до цих документів.

ОСОБА_3 за період з 01 грудня 2014 року до дня смерті не звертався до робочих органів Фонду, що знаходяться на підконтрольній Україні території, про виплату йому страхових виплат, будь-якої інформації не запитував, доказів переміщення з окупованої території не надавав. У зв’язку з чим потерпілому ОСОБА_3 фактично нараховані та залишились невиплаченими щомісячні страхові виплати лише за липень – листопад 2014 року на загальну суму 5478,29 грн.

Разом з тим, одноразова страхова виплата могла бути виплачена потерпілому ОСОБА_3 лише за умови його звернення до комісії з розгляду правомірності призначення одноразових страхових виплат при управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області з копіями документів, що підтверджують призначення одноразової виплати. При цьому право на отримання виплати виникне у потерпілого лише за умови підтвердження комісією правомірності одноразової страхової виплати, про що складається відповідний протокол засідання комісії.

Так, потерпілий ОСОБА_3 не звертався до комісії з розгляду правомірності призначення одноразових страхових виплат при управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та не надавав документів, підтверджуючих призначення одноразової страхової виплати. З огляду на це,одноразова страхова виплата потерпілому ОСОБА_3 не може бути нарахована та виплачена.

Стосовно щомісячних страхових виплат за період з 01.12.2014 по 06.05.2016 зазначає, що останні могли бути нараховані ОСОБА_3 лише на підставі його заяви робочим органом Фонду за фактичним місцем його проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Проте потерпілий за життя не звертався до робочих органів Фонду, розташованих на території підконтрольній владі України та не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат, відповідно до чинного законодавства України, тому в Управлінні щомісячні страхові виплати з 01.12.2014 року і по день смерті потерпілому ОСОБА_3 не нараховувались.

Просить суд визнати свідоцтво про право а спадщину за законом від 27.09.2017 № 1210, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 недійсним в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманої її чоловіком ОСОБА_3 суми страхової виплати в розмірі 102 961,43 грн. в тому числі: одноразової страхової виплати в сумі 82 824,00 грн. та щомісячної страхової виплати в сумі 20 137,43 грн. за період з 01.12.2014 по 06.05.2016 та стягнути з відповідача судовий збір.

У судове засідання представник позивача не з’явився, надавши суду клопотання про розгляд справи без участі представника Управління, позовні вимоги підтримав (а.с.40).

Відповідач ОСОБА_1 до суду не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до ст.. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України.

Представник відповідача ОСОБА_5 до суду засобами електронного зв’язку надіслав до суду письмові пояснення, в яких позов не визнає (а.с.61-69).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Харівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи містяться поштові повідомлення (а.с.36,53,58).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 27 вересня 2017 року, спадщина, на яку видано це свідоцтво складається, зокрема, з: недоодержаних щомісячних страхових виплат за липень – листопад 2014 року у сумі 88302,29 грн., в тому числі: 5478,29 грн. – щомісячна страхова виплата та 82824,00 – одноразова страхова виплата, правомірність якої повинно бути підтверджено комісією з розгляду правомірності призначення одноразових страхових виплат при правлінні Фонду соціального страхування України у Луганській області, донарахованих щомісячних страхових виплат з 01.12.2014 року по 06.05.2016 року у сумі 20137,43 грн. (а.с.6).

Суд вважає, що нотаріус відповідно до вимог ст. 1227 ЦК України 27 вересня 2017 року правомірно видав відповідачу свідоцтво про право на спадщину за законом, виходячи з наступних підстав.

Стаття 1227 ЦК України передбачає, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Згідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частина 1 ст.1269 вказаного Кодексу передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно до п.п. 23, 27 Постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Позивач не надав суду жодних правових та фактичних підстав, при наявності яких свідоцтво про право власності на спадщину за законом необхідно визнати недійсним. Крім того, ним не надано рішення щодо припинення нарахування страхових платежів, тому суд позбавлений можливості проаналізувати дії позивача щодо припинення нарахування ОСОБА_3 цих платежів.

Підстави та випадки припинення страхових виплат передбачені ст. 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 16/98-ВР), а також ст. 38 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105 XIY «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105- XIY). Представник позивача не зміг надати суду правову підставу щодо припинення застрахованій особі виплати страхових платежів і не вказав випадок з цього приводу.

За положеннями пункту 3розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV(у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VIII) КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»(далі - Закон №1706-VII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених ОСОБА_6 та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_7 України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної, на що посилається позивач.

У постанові КМУ від 01 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якою (у редакції постанови КМУ від 08 липня 2015 року № 471) відсутня заборона виплачувати соціальні виплати особам, які перебувають на тимчасово окупованій території, району проведення АТО або зони надзвичайної ситуації.

Крім того, 05 листопада 2014 року КМУ прийнято постанову № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», згідно з якою (з урахуванням змін і доповнень, внесених постановами КМУ від 12 грудня 2014 року № 715, від 12 серпня 2015 року №615, від 26 серпня 2015 року № 636, від 30 вересня 2015 року № 788) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509.

Розпорядженням КМУ від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. У цьому переліку зазначено і м. Брянка Луганської області.

Відповідно до пункту 3 постанови КМУ від 07 листопада 2014 року № 595(зі змінами, внесеними згідно з постановами КМУ від 11 березня 2015 року №109, від 08 квітня 2015 року № 239) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації мали забезпечити до 01 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що в разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Представник позивача стверджує, що відділення Фонду у м. Брянка Луганської області не перемістилося з неконтрольованої української владою території.

Згідно з пунктом 2 Тимчасового порядку (зі змінами, внесеними згідно з постановами КМУ від 11березня 2015року №109 тавід 08 квітня 2015 року № 239) у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.

Також за пунктом 8 Тимчасового порядку (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ від 08 квітня 2015 року № 239, від 26 серпня 2015 року № 636) особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Саме положення пункту 2 Тимчасового порядку щодо припинення фінансування і стало причиною недорахування страхових виплат.

Проте постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11лютого 2015 року у справі № 826/18826/14, яка набрала законної сили, пункт 2 Тимчасового порядку визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття. Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, пункт 2 Тимчасового порядку порушує право позивачів на отримання належної їм пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги.

Посилання представника позивача на підзаконні нормативні акти, які дають підстави не нараховувати страхові виплати, є безпідставними, оскільки вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Ці підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено на законодавчому рівні і мають вищу юридичну силу.

Статтею 24 Коституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Коституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_6 України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, який обмежує права людей, не запроваджено.

Статтею 2 Закону України від 18 січня 2018 року №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»(далі - Закон № 2268-VIII) передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Цей закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Це знаходить своє підтвердження і в п. 2 ст. 4 цього Закону, де зазначено, що цілями державної політики є, зокрема,захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; та п.п. 1, 3, 4 статті 6 вказаного Закону, де вказано, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є: захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб.

Відповідно до ст.92 ОСОБА_6 України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Згідно зі ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України» право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено також право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Україна від зобов'язань, визначених статями1,14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної ОСОБА_7 України № 462-УІІІвід 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної ОСОБА_7 України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Відсутність у померлого ОСОБА_3 довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для не нарахування йому належних страхових виплат.

Водночас відповідно до частини першої ст. 7 Закону України від 15 квітня 2014№ 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з положеннями ст. 3 ОСОБА_6 України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією ОСОБА_6 межах і відповідно до законів України. ОСОБА_6 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_6 України повинні відповідати їй. ОСОБА_6 України є нормами прямої дії (стаття 8 ОСОБА_6 України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_6 та законами України (частина друга статті 19 ОСОБА_6 України).

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 ОСОБА_6 України).

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 ОСОБА_6 України).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 ОСОБА_6 України).

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_6 України.

Верховна ОСОБА_7 України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (ст. 75 ОСОБА_6 України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (ст.ст.5, 38, 69, 72 ОСОБА_6 України), належить виключно ОСОБА_7 України (пункт 3 частини першої статті 85 ОСОБА_6 України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_6 України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 ОСОБА_6 України). З наведеного випливає, що Верховна ОСОБА_7 України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.

Посилання позивача на правовий висновок ВСУ від 12 квітня 2017 року є помилковим, оскільки ОСОБА_8 Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, провадження № 14-271цс18 відступила від висновку цього суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та надала висновок про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

З огляду на викладене суд вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 вересня 2017 року, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на підставі діючого законодавства, отже у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 12,13,77-81, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до ОСОБА_1, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.09.2017 № 1210, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 недійсним в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманої її чоловіком ОСОБА_3 суми страхової виплати в розмірі 102 961,43 гривень – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Сватівським районним судом Луганської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду через Сватівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 28 січня 2019 р.

Суддя: С.М. Скрипник