Рішення № 79438298, 23.01.2019, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/8478/18

Категорія 9

2-о/295/37/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2019 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

Головуючого судді Чішман Л.М.

за участю секретаря Білінської Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до суду та просить Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі міста Лисичанськ Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. В обгрунтування заяви зазначено, що від шлюбу заявника з громадянкою України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син - ОСОБА_2. 26.06.2013 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу до складу 2-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України (військова -істина А0281; військова частина польова пошта В1740, місто Житомир). Свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть та повідомленням про смерть був встановлений факт смерті ОСОБА_2 та її причини. Так, загибель сина заявника сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті множинних вогнепальних поранень голови та тулуба, отриманих під час виконання обов'язків військової служби у ході бою з проросійськими найманцями в районі міста Лисичанськ Луганської області. Витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця встановлено, що поранення та причина смерті ОСОБА_2 дійсно пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. В результаті загибелі, ОСОБА_2 було виключено зі списків особового складу військової частини польова пошта В1740 та удостоєно орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Заявник зазначив, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, ОСОБА_2, загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі міста Лисичанськ Луганської області та внаслідок чого було порушено невід'ємне право на життя його сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Заявник пояснив, що встановлення факту загибелі сина внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки в інший спосіб встановити такий факт чинним аконодавством України не передбачено.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в судове засідання не з'явились, пояснень щодо заяви не надавали, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. 108, 109).

На підставі ч. 3 ст. 211 ЦПК України, якою передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4, батьками якого є - ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 22).

Згідно довідки командира військової частини А0281 від 30.08.2017 року №674, ОСОБА_2 в період з 23.04.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях (а.с. 73).

Згідно свідоцтва серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 78).

Відповідно до повідомлення районного (міського) військового комісара, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув під час виконання обовязків військової служби в ході проведення антитерористичної операції у складі штурмової групи по знищенню бойовиків в районі м. Лисичанськ Луганської області (а.с. 80).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта В1740 від 25.07.2014 року №91, ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та Збройних сил України у зв'язку зі смертю. Смерть настала внаслідок ушкодження внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій та пов'язана з виконання обовязків внутрішньої служби. Причина смерті: множинні вогнепальні поранення голови і тулуба (а.с. 23).

Зі змісту лікарського свідоцтва про смерть №2298ДН14 від 22.07.2014 року, виданого Комунальним закладом охорони здоров'я Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначено - множинні вогнепальні поранення голови та тулуба. Місце смерті - Україна, Луганська обл., Лисичанський р-н, м. Лисичанськ (а.с. 79).

Відповідно до витягу із протоколу №2363 від 15.08.2014 року засідання Центрального військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, поранення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 «множинні вогнепальні поранення голови та тулуба» і причина смерті - так, пов'язані з виконанням обовязків військової служби (а.с. 81).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

У відповідності до ст. 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до абзацу другого Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 року №145-VІІІ, зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

27.04.2015 року постановою Верховної Ради України затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Верховною Радою України прийнято постанову від 17.03.2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Указом Президента України від 24.09.2015 року №555 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затверджено Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Крім того, Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року № 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні та на підставі ч. 3 ст. 82 ЦПК України не потребують доказуванню.

Конституція України визначає, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Співставивши встановлені судом обставини загибелі ОСОБА_2, період його участі у Антитерористичній операції, дослідивши нормативно-правові акти, які підтверджують факт збройної агресії Російської Федерації проти України, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 315-319, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі міста Лисичанськ Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Чішман