Рішення № 79434475, 18.12.2018, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/1052/17

Провадження №2/472/26/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 року смт. Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

за участі секретаря

судового засідання - Крамарчук Л.Б.,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2017 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позовній заяві позивач зазначив, що між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 500427275 від 02 листопада 2013 року на суму 19944 грн.

30 вересня 2014 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Дата Майнінг Груп" було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ "Дата Майнінг Груп" перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 500427275 від 02 листопада 2013 року, що підтверджується витягом з договору факторингу від 30 вересня 2014 року.

10 жовтня 2016 року між ТОВ "Дата Майнінг Груп" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (далі - ТОВ "ФК "ЄАПБ") було укладено договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого ТОВ "Дата Майнінг Груп" відпустило ТОВ "ФК "ЄАПБ" належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають в себе суму заборгованості за основною сумою кредиту, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основним договором, право на одержання яких належить ТОВ "Дата Майнінг Груп", а ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло право вимоги грошових коштів до відповідача.

Відповідно до додатку № 1-1 до договору факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 44900,19 гривні, з яких: 19054,20 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 7264,08 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 12531,91 грн. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 6050 грн. - штраф.

На виконання умов договору факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року згідно зі ст. ст. 512-514, 516 ЦК України на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі, від імені ТОВ "Дата Майнінг Груп" відповідачу направлено повідомлення про відступлення прав вимоги до ТОВ "ФК "ЄАПБ", про що свідчить копія повідомлення.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник взяв зобов'язання на себе повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Незважаючи на це, відповідач не виконала свого обов'язку та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 та ч.2 ст. 1054 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини Кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 має непогашену заборгованість перед "ФК "ЄАПБ" за кредитним договором № 500427275 від 02 листопада 2013 року в сумі 44900,19 гривень, з яких: 19054,20 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 7264,08 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 12531,91 грн. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 6050 грн. - штраф.

Оскільки відповідач добровільно не погасив суму боргу, тому позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору в розмірі 44900 гривень 19 копійок та судові витрати в розмірі 1600 гривень.

29 січня 2018 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строку позовної давності, з посиланням на те, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зокрема, зазначила, що нею була здійснена остання плата 06 січня 2014 року, тому вважає, що строк позовної давності на момент подачі позову сплив.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, до суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача, підтримання позовних вимог в повному обсязі. В додаткових поясненнях від 20 лютого 2018 року представник позивача зазначив, що керуючись нормою ч. 1 ст. 261 ЦК України, строк позовної давності (як загальної, так і спеціальної) починає відраховуватись з моменту відступлення права вимоги, а саме: після підписання Договору факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року, адже тільки з цього моменту позивач довідався про порушення відповідачем кредитиних зобов'язань. Отже, загальний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитиним договором № 500427275 від 02 листопада 2013 року має часові рамки із 10 жовтня 2016 року по 10 жовтня 2019 року. В той же час спеціальний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості по пені та штрафним санкціям за кредитиним договором має часові рамки із 10 жовтня 2016 року по 10 жовтня 2017 року. Відтак, позивач, звернувшись до суду у жовтні 2017 року, застосував заходи щодо захисту своїх прав в межах строків загальної та спеціальної позовної давності. Тобто, підстави вважати, що строк пред'явлення позовних вимог був пропущений - відсутні.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 вказала, що визнає розмір нарахувань тіла кредиту, процентів та штрафів, але просить відмовити в позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" в зв'язку зі спливом строків позовної давності. Умови щодо стягнення з неї комісії за обслуговування кредиту вважає несправедливими та такими, що суперечать нормам законодавства, вказала, що ніяких послуг їй банк не надавав. Зважаючи на вищевикладене, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів".

Таким чином, суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 500427275 від 02 листопада 2013 року на суму 19944 грн.

В подальшому, 30 вересня 2014 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Дата Майнінг Груп" було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ "Дата Майнінг Груп" перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 500427275 від 02 листопада 2013 року, що підтверджується витягом з договору факторингу від 30 вересня 2014 року.

10 жовтня 2016 року між ТОВ "Дата Майнінг Груп" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було укладено договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого ТОВ "Дата Майнінг Груп" відпустило ТОВ "ФК "ЄАПБ" належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають в себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить ТОВ "Дата Майнінг Груп", а ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло право вимоги грошових коштів від відповідача.

Як встановлено в судовому засідані укладений договір № 500427275 від 02 листопада 2013 року не оскаржений і є чинним.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до повідомлення про відступлення права грошової вимоги № 001476566-1 від 24 жовтня 2016 року ТОВ "ФК "ЄАПБ" повідомило відповідача про відступлення йому права вимоги заборгованості.

Відповідач ОСОБА_2 вимоги листа проігнорувала та не погасила заборгованість по кредитному договору.

Відповідно до акта приймання-передачі реєстру боржників від 10 жовтня 2016 року ТОВ "Фінасова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" прийняло реєстр боржників, в тому числі заборгованість по кредитному договору № 500427275 від 02 листопада 2013 року на загальну суму 44900 грн. 19 коп. - (а.с.24).

Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору № 500427275 від 02 листопада 2013 року відповідачу було нараховано заборгованість за основною сумою боргу в сумі 19054,20 грн.

Відповідно до 2.2. кредитного договору № 500427275 від 02 листопада 2013 року відповідачу було нараховано заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 7264,08 грн.

Відповідно до 2.8. кредитного договору № 500427275 від 02 листопада 2013 року відповідачу було нараховано заборгованість за комісією за обслуговування кредиту в сумі 12531,91 грн.

Відповідно до 4. кредитного договору № 500427275 від 02 листопада 2013 року відповідачу було нараховано 6050 гривень штрафу.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюється договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 і ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та у порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно із положеннями статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, з дотриманням строку (терміну) його виконання, якщо такий встановлено зобов'язанням.

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язувалась здійснювати повернення кредиту, сплачувати проценти за користування кредитними коштами та інші обов'язкові платежі відповідно до графіка платежів та розрахунків сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості усіх супутніх послуг (далі - Графік).

Як вбачається з Графіку до кредитного договору № 500427275 від 02 листопада 2013 року відповідач мав здійснювати повернення кредиту, сплату процентів та інших платежів за договором з 04 грудня 2013 р. по 04 листопада 2016 р. частинами до 04 числа (включно) кожного місяця.

Таким чином, поряд з установленням строку дії договорів сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язань, що виникли на основі кредитних договорів.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та після 04 лютого 2014 року припинила сплачувати щомісячні платежі за кредитним договором № 500427275 від 02 листопада 2013 року, то в неї виникла заборгованість станом на 10 жовтня 2016 року в сумі 44900,19 гривень, з яких: 19054,20 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 7264,08 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 12531,91 грн. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 6050 грн. - штраф.

Порядок та розмір нарахованої заборгованості відповідачем не оспорюється.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за наданими кредитами на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 04 листопада 2016 р. включно.

Відтак, у межах строків кредитування (04 листопада 2016 р.) відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредитні кошти і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 04 листопада 2016 р. відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договорами, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 р. у справі № 444/9519/12 висловила позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

За такого позовні вимоги про стягнення процентів за кредитним договором, які нараховані після спливу визначених договором строків кредитування, не підлягають задоволенню.

Відповідач звернулася до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

З матеріалів справи (а.с. - 15) вбачається, що відповідач востаннє здійснювала погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором 06 січня 2014 року.

Позивач звернувся із даним позовом 18 жовтня 2017 р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В силу вимог ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1); позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2); після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 256 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця 04 числа, визначеного Графіком до договору, впродовж строків кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Так, звернувшись з позовом 18 жовтня 2017 р., позивач має право на стягнення заборгованості за щомісячними платежами в межах строків кредитування відповідно до договору та в межах строків давності: заборгованості за кредитом, процентами та комісією в межах трьох років (з 17 жовтня 2014 р. по 04 листопада 2016 р.), заборгованості зі штрафу в межах року (з 17 жовтня 2016 р. по 17 жовтня 2017 р.).

За такого на користь позивача з відповідача слід стягнути заборгованість: за договором № 500427275 від 02 листопада 2013 року - 19698 грн. 02 коп., з яких: 14379 грн. 70 коп. - заборгованість за основною сумою боргу; 5318 грн. 32 коп. - заборгованість за процентами.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу), то тут суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається від дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 р. у справі N 6-160цс14).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відстотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати одного року.

Позивач звернувся до суду з позовом 18 жовтня 2017 року, а тому неустойка (штраф), яка підлягає стягненню з відповідача, має нараховуватися з 17 жовтня 2016 р. по 17 жовтня 2017 р., проте у розрахунку заборгованості, наданому позивачем, на підтвердження заявлених позовних вимог, відсутні відомості про нарахування штрафу за зазначений період, позивачем вказано нарахування штрафу станом на 10.10.2016 року.

Оскільки позивач заявив позов про стягнення штрафу поза межами одного року - нарахована станом на 10 жовтня 2016 року і в подальшому її нарахування не проводилось, а відповідач просив про застосування строку давності, то за такого суд вважає, що в задоволенні позову про стягнення штрафу слід відмовити. (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №314/7455/16-ц).

При вірішенні питання про стягнення щомісячної комісії за управління кредитом суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 2.8.1. пункту 2.8 кредитного договору №500427275 від 02 листопада 2013 року комісійна винагорода за управління кредитом за період з 1-го місяця користування кредитом по 36-й місяць користування кредитом складає - 2,05 % від суми кредиту. Комісійна винагорода, що вказана в цьому підпункті, розраховується від суми кредиту, зазначеної в п.2.1 Розділу №1 цього Договору, та сплачується позичальником щомісяця за кожний місяць користування кредитом відповідно до Графіку платежів, який є Додатком №1 до цього договору та є його невід`ємною частиною. Зазначена в цьому підпункті комісійна винагорода нараховується, починаючи з дня надання кредиту або першого дня періоду, який передбачає сплату комісії за управління кредитом, по дату остаточного повернення позичальником кредиту, що вказана в п.2.3 Розділу №1 цього Договору. В будь-якому випадку сплата позичальником комісійної винагороди за управління кредитними грошовими коштами за останній місяць користування позичальником кредитом здійснюється не пізніше дати остаточного повернення кредиту за цим Договором.

Як вбачається з Додатку №1 до Кредитного договору №500427275 від 02 листопада 2013 року, в графі "інші послуги банку (валютно-обмінні операції, юридичне оформлення тощо)" відповідачу нараховувалась кожного місяця з 04.12.2013 року по 04.11.2016 року комісія в сумі по 408,85 грн.

В судовому засіданні відповідач не визнала позовних вимог щодо стягнення з неї комісії за управління кредитом, крім того, зазначила, що не отримувала зі сторони банку ніяких послуг. Тому просила суд відмовити в даній вимозі.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору № 500427275 від 02 листопада 2013 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відстоки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінасовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1 в редакції, чинній на момент укладення договору) .

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (чинних на час укладення договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової устнови з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Свою власну позицію з даного приводу висловив Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746 цс16 та у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року № 6-2017 цс 16.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за управління кредитом, банк не зазначив в кредитному договорі, які саме конкретно послуги за вказану комісію надаються відповідачеві. Відповідач мав сплачувати кошти за послугу, яка не замовлялась і супроводжувала кредит, як компенсація витрат банку за рахунок позичальника, що є незаконним, тому позовні вимоги за позовом в частині стягнення з відповідача на користь позивача щомісячної комісії за управління кредитом в сумі 12531 грн. 91 коп. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 701 грн. 93 коп. (19698,02 х 1600 : 44900,19).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 14, 19, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, уродженки м. Котовськ Одеської області, яка має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, поверх 4, ЄДРПОУ 35625014, п/р № 26500000127001 в ПАТ "ТАСкомбанк", МФО 339500) заборгованість за кредитним договором № 500427275 від 02 листопада 2013 року в розмірі 19698 (дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто вісім) гривень 02 (дві) копійки станом на 10 жовтня 2016 року, з яких: 14379 грн. 70 коп. - заборгованість за основною сумою боргу; 5318 грн. 32 коп. - заборгованість за процентами.

В частині позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по комісії за обслуговування кредиту в сумі 12531 грн. 91 коп. та штрафу (за прострочення платежів) в сумі 6050 грн. 00 коп. - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, уродженки м. Котовськ Одеської області, яка має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, поверх 4, ЄДРПОУ 35625014, п/р № 26500000127001 в ПАТ "ТАСкомбанк", МФО 339500) судовий збір в розмірі 701 (сімсот одна) гривні 93 копійки.

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Веселинівський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення, а в разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 28 грудня 2018 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко