Рішення № 79433899, 28.01.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 січня 2019 р. № 520/10555/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області (м.Харків. м. Свободи, 5, Держпром, 3 під, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив

Позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.11.2018 року заявлені до Головного Управління Пенсійного фонду України про: 1) визнання дій ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р., протиправними; 2) зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14099344) перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1) пенсію у розмірі 90% грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р.; 3) зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1) суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. однією сумою; 4) зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області подати протягом 15 днів з дня набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 382 КАС України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, на підставі частини 1 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21 лютого 2018 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" та у відповідності до ч.2 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", проведено перерахунок пенсії за вислугу років із зменшенням розміру процентної складової грошового забезпечення із 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення, що призвело до невірного визначення розміру пенсії позивача. Вважає такі дії відповідача неправомірними, такими, що суперечать нормам чинного законодавства і грубо порушують право позивача на пенсійне забезпечення в належному розмірі. Зазначив, що Кабінет Міністрів України, змінюючи при перерахунку пенсії розмір грошового забезпечення не уповноважений визначати (змінювати) розмір процентної складової грошового забезпечення, встановлений Законом в момент призначення пенсії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного (у письмовому провадженні).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 року заява про уточнення позовних вимог від 18.01.2019 року залишена без розгляду.

Відповідач надав суду відзив на адміністративний позов, у якому просив позовні вимоги залишити без задоволення з тих підстав, що при вчиненні оскаржуваних дій діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

У період з 13.12.2018 року по 26.12.2018 року головуюча по справі суддя перебувала у відпустці та з 27.10.2018 року по 21.01.2019 року на лікарняному.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивачеві, як колишньому військовому призначена та виплачується пенсія за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992, в розмірі 90 відсотків грошового забезпечення, що підтверджується розрахунком пенсії (а.с.11)

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" позивачу здійснено перерахунок пенсії, за результатом якого визначено основний розмір пенсії 70 % від грошового забезпечення (а.с.13)

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону №2262-XII (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року №3668-VI, який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до ч.2ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Таким чином, з 01 жовтня 2011 року положення частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років 90% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом №3668-VІ, замінивши такий граничний розмір на 80%.

В подальшому Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності 19.04.2014, внесено зміни у частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"(на підставі якої позивачеві обраховується пенсія), згідно яких цифрове значення "80" замінено цифрами "70" (максимальний розмір пенсії).

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим Законом №3668-VІ, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд вважає, що при перерахунку пенсії особам, які проходили службу має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені законами зміни до ч.2 ст.13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80%, а потім 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Крім того, слід зазначити, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 3 квітня 2018 року у справі №175/1665/17(2-а/175/41/17; провадження №К9901/9950/18), від 24 квітня 2018 року у справі №686/12623/17 (провадження №К/9901/849/17).

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем при здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років позивачеві відповідно до Постанови №103 протиправно зменшено розмір процентної складової грошового забезпечення із 90 % до 70% відповідних сум грошового забезпечення.

Водночас, суд акцентує увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( постанова ВС України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині, що стосується визнання дій відповідача, які полягають у зменшенні розміру пенсії з 90 % до 70% грошового забезпечення, зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати позивачеві з 01.03.2018 року пенсію у розмірі 90 % відсотків грошового забезпечення та виплатити пенсію, з урахуванням проведених виплат, оскільки вказане є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо встановлення судового контролю, то суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення.

Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Відповідно до ст.ст.7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 КАС України , суд, -

вирішив

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 (іпн.НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) з 90% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р.

Зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 (іпн.НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) пенсію у розмірі 90% грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р..

Зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) здійснити виплату ОСОБА_1 (іпн.НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. однією сумою.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п. 15.5 р. VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд

Суддя Зоркіна Ю.В.