Рішення № 79432298, 25.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2019 року м. Київ Справа № 810/73/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1доГоловного управління Національної поліції в Київській областіпровизнання протиправним та скасування наказу в частині,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування наказу відповідача від 30.11.2017 № 730 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції (а.с. 19-21).

В обґрунтування позовних позивач посилається на те, що відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII проходить військову службу у Збройних Силах України, на яку призваний 20.06.2017.

Позивач зазначає, що на момент призову він займав посаду начальника сектору реагування патрульної поліції № 1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції та був звільнений з цієї посади наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 № 730 о/с на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.

Позивач стверджує, що частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України та частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII передбачено його право як призваного на військову службу за призовом осіб офіцерського складу на збереження місця роботи (посади), а відтак наказ про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, пунктом 8 частини першої статті 77 якого передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції у зв'язку з переходом на роботу до інших міністерств або відомств (організацій), а відтак Головне управління Національної поліції в Київській області, звільняючи позивача з займаної посади, діяло цілком обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Позивач у свою чергу подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що на роботу до інших організацій не переходив, оскільки був призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України в особливий період. Крім того, позивач наголошує, що у своїй заяві від 07.10.2017, якою, зокрема, повідомляв відповідача про призов на військову службу до Збройних Сил України, просив зберегти за ним місце роботи (посаду).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2018 відкрито провадження в адміністративній справі № 810/73/18, прийнято рішення про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.02.2018 о 16 год. 00 хв.

У судовому засіданні, призначеному на 27.02.2018, судовий розгляд справи було відкладено на підставі вимог пункту 2 частини другої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (протокольна ухвала Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2018).

Судове засідання, призначене на 27.03.2018, було відкладено на підставі вимог пункту 1 частини другої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (протокольна ухвала Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2018).

У чергове судове засідання, призначене на 06.07.2018, сторони не з`явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (а.с. 69, 71).

Матеріали справи містять клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності (а.с. 72).

Від відповідача клопотань про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надходило.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи по суті учасники справи повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з'явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами (протокольна ухвала Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2018).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з жовтня 2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Наказом Головного управління Національної поліції України в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с на підставі пункту 9 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII позивача прийнято на службу до поліції.

У червні 2017 року ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на 18 місяців, що підтверджується копією витягу з наказу Міністерства оборони України від 15.06.2017 № 402 (а.с. 8).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 № 730 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (у зв'язку з переходом на роботу до інших міністерств або відомств (організацій) (а.с. 48).

Прийнятий наказ про звільнення його зі служби в поліції у зв'язку з переходом на роботу до інших міністерств або відомств (організацій) позивач вважає протиправним та таким, що порушує його законні права та інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Статтею 58 Закону № 580-VIII передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Приписами частини першої статті 77 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

При цьому проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Так, в силу приписів статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Відповідно до частини сьомої статті 1 цього Закону виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону № 2232-XII).

Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону № 2232-XII).

Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина тринадцята статті 2 Закону № 2232-XII).

Для громадян України, які призвані на військову службу, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - до 18 місяців для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (частина сьома статті 23 Закону № 2232-XII).

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом встановлено, що особливий період почав діяти в Україні з 17 березня 2014 року після набрання чинності Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014. При цьому, оскільки Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав, вказане свідчить про продовження дії особливого періоду.

Аналогічна правова позиція висловлена касаційним судом, зокрема, у постанові Верховного суду від 25.04.2018 в цивільній справі № 205/1993/17 та 20.06.2018 в цивільній справі № 323/1252/17.

Як вже зазначалось судом вище, ОСОБА_1 був призваний на військову службу до Збройних Сил України строком на 18 місяців з 20.06.2017, тобто під час дії особливого періоду.

За таких обставин, вирішуючи питання стосовно обґрунтованості оскаржуваного наказу, суд виходить з наступного.

Відповідно частини другої статті 39 Закону № 2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Так, в силу приписів статті 119 Кодексу законів про працю України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що особа, призвана на військову службу під час дії особливого періоду, незалежно від попередньо займаної посади (місця роботи), не може бути звільнена з посади, незалежно від виникнення у подальшому (після мобілізації) підстав для звільнення, що належить до визначених Конституцією України додаткових конституційних гарантій та пільг, наданих таким особам при виконанні ними їхнього конституційного обов'язку.

Таким чином, на момент припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем положеннями чинного законодавства передбачалося надання працівникам, призваним на військову службу за призовом до Збройних Сил України, гарантій та пільг відповідно до Закону № 2232-XII, а саме: збереження за такими особами місця роботи (посади) та середнього заробітку.

Враховуючи викладене, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення у період знаходження позивача на військовій службі, а відтак наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 № 730 о/с в частині звільнення позивача з посади начальника сектору реагування патрульної поліції № 1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 № 730 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Суддя Харченко С.В.