Рішення № 79431893, 28.01.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2019 р. Справа№200/14622/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2) до Часовоярської міської ради (вул. Цілинників, б. 1, м. Часів Яр, Донецька область) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20 грудня 2018 року на адресу суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 з позовними вимогами до Часовоярської Міської Ради про:

- визнання протиправними дії Часовоярської міської ради щодо відмови у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3;

- зобов'язання Часовоярську міську раду зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 серпня 2004 року є співвласником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1,. Іншими частинами квартири володіють на праві сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, який з 18.03.1998 зареєстрований за даною адресою. На даний час ОСОБА_3 не проживає за вказаною адресою у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Російської Федерації. 14.11.2018 позивач на підставі довіреності 36АВ2420978 звернулася до відповідача із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3, на яку отримала відмову у зв'язку з тим, що подані документи є недійсними. Вважає таку відмову незаконною, оскільки вона прийнята з порушенням вимог чинного законодавства.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивачеві відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_3, відповідно до довіреності 36АВ2420978, має подвійне громадянство, а інформації про припинення громадянства України з територіального підрозділу ДМС, на території якого зареєстроване його місце проживання до відділу реєстрації Часовоярської міської ради не надходило. Отже позовна заява не підлягає задоволенню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1), є громадянкою України, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні справа та обов'язки.

14.11.2018 позивач на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.09.2018 № 36АВ2420978 звернулася в інтересах ОСОБА_3 до відповідача із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4.

До заяви додано такі документи: оригінал паспорту громадянина України ОСОБА_3 серії НОМЕР_2, виданого Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 10 грудня 1997 року, тимчасове посвідчення НОМЕР_3 (замість військового квитка) ОСОБА_3 та довіреність Російської Федерації серії 36 АВ 2420978 від 11 вересня 2018 року.

Відповідачем у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 відмовлено на підставі п. 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року. Зазначено що подані документи є недійсними.

Позивач вказує, що відповідачем не зазначено, які саме документи є недійсними та вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у знятті з реєстрації ОСОБА_3

Як вбачається з відзиву відповідача на позовну заяву, підставою для відмови у знятті з реєстрації стало те, що при зверненні позивачем надано довіреність, в якій зазначено, що ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації та документований паспортом громадянина Російської Федерації. Відповідач зазначив, що ОСОБА_3 має подвійне громадянство, а інформації про припинення громадянства України з територіального підрозділу ДМС, на території якого зареєстроване його місце проживання до відділу реєстрації Часовоярської міської ради не надходило. Таким чином, вважає відмову обґрунтованою.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року (далі - Правила № 207).

За визначенням частини першої статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні":

місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради;

документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;

зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до частини першої статті 7 цього Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:

- заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;

- судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

- свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

- інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Частиною четвертою цієї статті встановлено, що разом із заявою особа подає також документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до приписів п. 8 ст. 3 зазначеного Закону, документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Вказані приписи п. 8 ст. 3 Закону дублюються у пункті 9 Порядку № 207, відповідно до якого відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Згідно з пунктом 27 Порядку № 207, працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання, особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про зняття з реєстрації місця проживання та наявність документів, необхідних для зняття з реєстрації місця проживання, про що зазначений працівник робить відповідний запис у цій заяві.

Працівник органу реєстрації у день звернення особи (її представника) або в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг, представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, посадової особи виконавців послуг з управління (утримання) багатоквартирного будинку (гуртожитку), об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного кооперативу, управителя багатоквартирного будинку: приймає рішення про зняття з реєстрації або про відмову у знятті з реєстрації місця проживання особи; вносить відомості про зняття з реєстрації місця проживання у документ, до якого вносяться відомості про місце проживання.

Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

- особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;

- у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;

- для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Наведеним положенням Закону кореспондують положення пунктів 11 та 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02 березня 2016 року.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що реалізація права особи на зняття з реєстрації її місця проживання можлива лише за умови подання особою (її представником) всіх необхідних документів. Якщо у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, це є підставою для відмови у знятті з реєстрації місця проживання. Підстави для зняття з реєстрації місця проживання є вичерпними.

Відповідачем у заяві про зняття з реєстрації місця проживання зазначено, що подані документи є недійсними. Які саме документи є недійсними, відповідачем у заяві не зазначено.

Також відповідачем у відзиві на адміністративний позов не зазначено, які саме документи, надані позивачем разом із заявою про зняття з реєстрації місця проживання, є недійсними.

Посилання відповідача на відсутність інформації про припинення громадянства України ОСОБА_3 з територіального підрозділу ДМС, на території якого зареєстроване його місце проживання, як підставу для відмови у знятті з реєстрації, суд вважає необґрунтованою, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про громадянство України», громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Згідно ст. 19 Закону України «Про громадянство України», підставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів припинення громадянства України ОСОБА_3.

Щодо зобов'язання відповідача зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 Правил реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207 Реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, оскільки суд не може підміняти виконавчий орган, в даному випадку - Часовоярівську міську раду, уповноважену на виконання функцій з реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування, та на свій розсуд зобов'язати відповідача зняти ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, приходить до висновку, що слід прийняти рішення про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з серпня 2014 року.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 від 14 листопада 2018 року з урахуванням висновків суду.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові або службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки, позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття з реєстрації місця проживання та надав всі необхідні документи, передбачені Правилами реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 352,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2, РНОКПП: НОМЕР_1) до Часовоярської міської ради (вул. Цілинників, б. 1, м. Часів Яр, Донецька область, код ЄДРПОУ: 04052867) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Часовоярської міської ради щодо відмови у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3.

Зобов'язати Часовоярську міську раду повторно розглянути заяву про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 від 14 листопада 2018 року з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог- відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Часовоярської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 352 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту його підписання суддею.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 28.01.2019 року.

Суддя Христофоров А.Б.