Рішення № 79431888, 17.12.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2018 року м.Київ № 320/5457/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Росич» про стягнення штрафних (фінансових) санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Росич» про стягнення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 40 333,83 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції, передбачені ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв'язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі - 40 333,83 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила у його задоволенні відмовити.

В обґрунтування своїх заперечень вказала, що відповідачем протягом 2017 року здійснювались заходи, спрямовані на недопущення порушення права осіб з інвалідністю на працевлаштування, зокрема, щомісячно подавалася інформація про вакансії робочих місць для осіб з інвалідністю до міськрайонного центру зайнятості, а тому вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача заявили клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Крім того, відповідно до вищезазначеної ухвали до Київського обласного центру зайнятості було направлено судовий запит щодо надання інформації про наявність вільних робочих місць у відповідача та витребування звітів про виконання роботи з працевлаштування осіб з інвалідністю.

На виконання вимог ухвали від 18.10.2018 Київський обласний центр зайнятості надіслав до суду лист № 2946/13/9-18, в якому зазначив, що у 2017-2018 роках звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування людей з інвалідністю» від ГТОВ «Росич» надходила до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості Київської області, також вказав, що звіти з виконаної роботи з працевлаштування осіб з інвалідністю згідно чинного законодавства до служби зайнятості не подаються.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Господарське товариство з обмеженою відповідальністю «Росич» (далі - ГТОВ «Росич») зареєстроване за адресою: 09111, Київська область, м. Біла Церква, вул. Коцюбинського, буд. 51, з 11.10.1993 є юридичною особою, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

24 січня 2018 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, затвердженої Мінпраці України від 10.02.2007 № 42, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Господарського ТОВ «Росич» становила - 96 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 4 особи; фонд оплати праці штатних працівників - 3 572,00 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 37 208,00 грн.

На думку позивача, відповідач в порушення норм ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштував однієї особи з інвалідністю, а тому, відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен був самостійно до 15.04.2018 включно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі - 37 208, 33 грн., однак у зв'язку з несплатою відповідачем таких санкцій, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі - 40 333,83 грн., з яких - 3 125,50 грн. складає пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875).

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 17 Закону № 875 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

З огляду на норми ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 18 Закону № 875 передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

В п. 4.4 рекомендацій Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» зазначено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875 відповідач подавав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складає - 96 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 3 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинна складати 4 особи, але в період 2017 року до відповідача особи з інвалідністю не працевлаштовувалися.

Судом встановлено, що на підприємстві в різний період часу працювали особи з інвалідністю:

ОСОБА_1 - призначений на посаду вахтера з 01.10.2013, працює по теперішній час, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 12.06.2013 серії КИО-1 № 0417081 та наказом про призначення на роботу № 48 ОС від 01.10.2013;

ОСОБА_2 - призначений на посаду чергового з 22.03.2016, звільнений за власним бажанням з 28.02.2017, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 12.02.2005 серії АВ № 0202233, наказом про призначення на роботу № 12-ОС від 21.03.2016 та наказом про звільнення № 14-ос від 28.02.2017;

ОСОБА_3 - призначена на посаду продавця продуктових товарів з 05.07.20013, звільнена по переводу з 06.08.2018, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 17.12.2013 серії КИО-1 № 0427067, наказом про призначення на роботу № 28-ОС від 05.07.2013 та наказом про звільнення № 64-ос від 06.08.2018;

ОСОБА_4 - призначена на посаду продавця продовольчих товарів з 17.05.2017, звільнена за угодою сторін з 12.01.2018, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 16.06.2011 серії КИО-1 № 0395501, наказом про призначення на роботу № 42-ос від 17.05.2017 та наказом про звільнення № 05-ОС від 12.01.2018.

Крім того, під час медичного огляду працівників товариства у 2018 році було встановлено, що на підприємстві на посаді продавця продовольчих товарів з 04.11.2014 працює особа з інвалідністю ОСОБА_5, що підтверджується наказом про призначенні на роботу від 04.11.2014 № 62-ОС, яка не була направлена центром зайнятості, а влаштувалась на підприємство самостійно та під час прийняття на роботу приховала той факт, що їй встановлено довічно групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 10.06.2014 серії КИО-1 № 0403880. З моменту, коли підприємство дізналось про те, що ОСОБА_5 має статус особи з інвалідністю, відділом кадрів було приведено у відповідність усі документи відповідно до законодавства, що регулює правовідносини осіб з інвалідністю, та забезпечено усі права та гарантії для відповідної категорії громадян.

Також відповідачем протягом 2017 року щомісячно подавалась до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості інформація про вакансії робочих місць для інвалідів (звіт форми 3-ПН), що підтверджується відповіддю Київського обласного центру на судовий запит та наявними в матеріалах справи копіями відповідних звітів.

Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зважаючи на вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач створював робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформував орган занятості населення про наявність вакансій, подавав до Фонду соціального захисту інвалідів звітність за встановленою формою, тобто здійснював належні заходи для реалізації права осіб з інвалідністю на працевлаштування.

Позивач не надав належних доказів, які б свідчили про те, що ГТОВ «Росич» не створило робочих місць для осіб з інвалідністю, відмовило таким особам у 2017 році у працевлаштуванні на вакантні посади як за їх особистим зверненням, так і за направленнями Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості, несвоєчасно надавало Державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідач надав суду докази, що ним вживались усі заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому вимоги позивача про стягнення з ГТОВ «Росич» про стягнення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі - 40 333,83 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.