Рішення № 79430720, 11.01.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/6486/18

Провадження № 2о/200/106/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.,

за участю секретаря: Сисо А.Г.

заявника: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

10 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування заяви посилається на те, що з 30 квітня 2014 року він брав участь в бойових діях у зоні проведення Антитерористичної операції як командир групи «Сармат» спецпідрозділу «Січ» Добровольчого Українського корпусу, створеного Правим Сектором. 11 травня 2014 року він з іншими військовослужбовцями - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та іншими - брав участь в операції - розвідувальний рейд в районі міста Красноармійськ та міста Димитрів Донецької області. В період з 15.05.2014 по 17.08.2014 року він брав участь у ряді розвідувальних операцій в районі населених пунктів Горлівка, Докучаєвськ, Гранітне, Чермалик, Мар'їнка, Красногорівка, Маріуполь, Сопине, Новоазовськ, Волноваха, Краматорськ, Слов'янськ, Піски Донецької області. З 17.08.2014 року по 24.08.2014 року заявник разом з підрозділом був приданий до БПСМОП «Дніпро-1» і брав участь в Іловайській операції, а потім, з 29 серпня по 02 вересня 2014 року - в районі населених пунктів Комсомольськ, Тельманове, Сонячне, Староласпа, Гранітне та Анадоль. За участь в Іловайській операції був нагороджений ГО ВГО учасників АТО «Справедливість» нагрудним пам'ятним знаком «Іловайськ-2014» № 0386. З жовтня 2014 по лютий 2015 року він брав участь в бойових діях в районі населених пунктів Піски, Опитне, Водяне, Авдіївка, Нетайлове, Невельське Донецької області. З 18 лютого 2015 по 15 березня 2016 року підрозділ заявника був приданий до ППСПОП «Дніпро-1» і виконував бойові задачі в районі населених пунктів Піски, Лебединське, Широкіне, Сопіне, Маріуполь, Воядне, Авдіївка, Невельське, Старомихайлівка Донецької області. За успішні дії в районі населеного пункту Піски в період з 12 червня по 12 серпня 2015 року заявник нагороджений почесною грамотою від командування 93 окремої механізованої бригади ЗСУ. Після повернення додому заявник звернувся до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції щодо надання йому статусу учасника бойових дій, а також до комісії з питань надання статусу учасника бойових дій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України. Проте звідусіль отримав відмову.

З урахуванням викладеного, заявник просить суд встановити факт участі ОСОБА_1 у бойових діях щодо захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції у період з 11 травня 2014 року по квітень 2016 року у населених пунктах: Дебальцеве, Гранітне, Лебединське, Широкіне, Мар'їнка, Красногорівка, Іловайськ, Піски, Авдіївка Донецької області.

Ухвалою суду від 16 квітня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції про встановлення факту, що має юридичне значення, та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31 липня 2018 року.

Заявник в судовому засіданні вимоги, викладені в заяві, підтримав у повному обсязі.

Заінтересована особа в судове засідання не з'явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, причину неявки суду не повідомила, пояснень по суті заяви не надала.

Суд, дослідивши й оцінивши докази в справі в їхній сукупності, доходить висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи в тому числі про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснено у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (з подальшими змінами та доповненнями), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи немайнових прав.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні.

З довідки т.в.о. командира ППСПОП «Дніпро-1» ГУНП в Дніпропетровській області Рашевського О.О. від 04.07.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 з лютого 2015 року по даний час є добровольцем-волонтером в полку ПСПОП «Дніпро-1» та спільно з підрозділами полку патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУНП в Дніпропетровській області протягом 2014 року по липень 2015 року залучався до виконання бойових завдань, в зоні проведення антитерористичної операції, а саме н.п. Піски Донецької області.

З довідки керівника штабу національного захисту Дніпропетровської області Береза Ю.М. від 02.09.2014 року вбачається, що ОСОБА_1 з 01.06.2014 року по даний час приймає участь в бойових діях, захищаючи незалежність та територіальну цілісність країни в зоні проведення АТО;

З довідки Голови Громадської організації «Правий сектор «Центр» Винар Р.Л. від 25.12.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 в період з квітня 2014 року по лютий 2015 року приймав участь у бойових діях в зоні проведення АТО на території Донецької області у складі підрозділів Правого Сектору та підрозділів Добровольчого Українського корпусу та структур Дніпропетровської обласної організації ПС.

Листом Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції від 23.10.2017 року було повідомлено ОСОБА_1 про відсутність повноважень для розгляду заяви останнього стосовно надання статусу учасника бойових дій як учаснику антитерористичної операції.

Листом Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України №226/8794 від 17.10.2017 року заявнику було повідомлено, що питання надання статусу учасника бойових дій добровольцям та волонтерам законодавчо не врегульовано.

Листом Управління у справах учасників антитерористичної операції МВС України від 02.11.2017 року повідомлено заявника, що в зв'язку з ненаданням статусу учасника бойових дій комісією МВС та відомостей про перебування на штатних посадах МВС, витягів наказів про відрядження до зони проведення АТО, посвідчень про відрядження та інших офіційних документів, прийняття рішення про надання заявнику статусу учасника бойових дій виходить за межі компетенції комісії МВС.

Листом Служби безпеки України від 01.11.2017 року заявнику також відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій, оскільки він не є співробітником СБУ.

Таким чином, суд вважає доведеним заявником щодо неможливості вирішення відповідного питання інакше, як в судовому порядку. При цьому, суд враховує, що встановлення та підтвердження факту участі останнього в бойових діях під час проведення антитерористичної операції в Донецькій області для захисту незалежності України, її суверенітету та територіальної цілісності, в добровольчих підрозділах без офіційного оформлення на засадах самоорганізації та з урахуванням власної громадянської позиції, викликає необхідність щодо визначеності його статусу, як учасника бойових дій, з метою отримання в подальшому соціальних прав та гарантій.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Частиною 5 ст.7 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Пунктом 3 ч.1 ст.3 Закону України «Про основи національної безпеки України» об'єктами національної безпеки, між іншим, є держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки, в тому числі, є громадяни України, об'єднання громадян (ст.4 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України (ст.65 Конституції України).

Відповідно до преамбули Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом.

Згідно із ч.7 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.

Відносно військовослужбовців Збройних Сил, СБУ, які приймають участь у бойових діях в районах проведення антитерористичної операції на державному рівні розроблено механізм встановлення статусу учасника бойових дій.

Законом України від 06.05.2014 року №1233 «;Про внесення зміни до ст.6 Закону України №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який набрав чинності з 22.05.2014 року, розширено коло осіб, які належать до учасників бойових дій.

Так, учасниками бойових дій згідно із п.19 ст.6 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п.20 ст.6 Закону України №3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції чи в забезпеченні її проведення, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до абзацу 3 п.2 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413 (далі - Порядок), статус учасника бойових дій надається особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування згідно з переліком, визначеним Антитерористичним центром при СБУ та Генеральним штабом Збройних Сил, були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Згідно абзацу 2 п.4 вказаного Порядку підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення: для осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, - документи про залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, передбачені абзацами другим - четвертим цього пункту, або нотаріально завірені свідчення не менше ніж двох свідків із числа осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які разом із такою особою брали участь в антитерористичній операції та отримали статус учасника бойових дій або інваліда війни, у разі підтвердження суб'єктами боротьби з тероризмом факту взаємодії зазначених осіб (особисто або під час перебування у складі добровольчих формувань) із Збройними Силами, МВС, Національною гвардією та іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Окрім досліджених судом та згаданих у рішенні вище довідок т.в.о. командира ППСПОП «Дніпро-1» ГУНП в Дніпропетровській області Рашевського О.О. від 04.07.2016 року, керівника штабу національного захисту Дніпропетровської області Береза Ю.М. від 02.09.2014 року, Голови Громадської організації «Правий сектор «Центр» Винар Р.Л. від 25.12.2015 року, факт участі заявника в період з 11.05.2014 року по квітень 2016 року у бойових діях в складі добровольчого батальйону «Сармат», підтверджується:

- пам'ятним нагрудним знаком «Захиснику Вітчизни», яким ОСОБА_1 нагороджено Громадською організацією «Гуманітарний рух» 14 грудня 2015 року;

- пам'ятною медаллю «Захиснику Вітчизни», яким ОСОБА_1 нагороджено міським головою ОСОБА_12;

- орденом «Лицарський хрест добровольця», яким ОСОБА_1 нагороджено ТОО ГО «Всеукраїнський союз ветеранів АТО»;

- пам'ятним нагрудним знаком «Іловайськ-2014», яким ОСОБА_1 нагороджено Громадською організацією ВПО учасників АТО «Справедливість»;

- грамотою про нагородження ОСОБА_13 від командування військової частини ПП В2830 від 23.08.2015 року;

- нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_14 та ОСОБА_15, згідно яких останні підтвердили участь заявника як добровольця-волонтера Добровольчого підрозділу «Сармат», підпорядкованого ППСПОП «Дніпро-1» з 12 червня по 12 серпня 2015 року в бойових діях в районі населеного пункту Піски Донецької області, де ОСОБА_1 займався фортифікаційними роботами та веденням оборонних заходів під ворожими обстрілами.

Крім того, в судовому засіданні були опитані свідки ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14, які зазначили, що вони є учасниками бойових дій та підтвердили факт участі ОСОБА_1 в бойових діях на окупованій території, де він зокрема займався фортифікаційними роботами, надавав рекомендації по веденню оборонних заходів під обстрілами.

Аналізуючи надані заявником та досліджені в судовому засіданні докази, показання свідків, суд вважає, що юридичний факт, який просить встановити заявник, знайшов своє підтвердження, в зв'язку з чим вимоги, викладені в заяві, підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт участі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) у бойових діях щодо захисту суверенітету, незалежності територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції у період з 11 травня 2014 року по квітень 2016 року у населених пунктах: Дебальцеве, Гранітне, Лебединське, Широкіне, Мар'їнка, Красногорівка, Іловайськ, Піски, Авдіївка Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску