Рішення № 79427458, 18.01.2019, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8649/18

Провадження № 2/204/428/19

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

18 січня 2019 рокуКрасногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Книш А.В.,

при секретарі Окунській М.О.,

за участі позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в сумі 155884,36 грн. та судових витрат у справі. В підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписав Заяву №б/н від 24 квітня 2014 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов договору відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав. Таким чином, станом на 04 жовтня 2018 року заборгованість відповідача за кредитним договором перед банком складає 155884,36 грн., у зв’язку з чим позивач вимушений звернутися з даним позовом до суду.

У судове засідання представник позивача не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі та підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні надав суду письмові пояснення і просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Просив суд застосувати строк позовної давності та зазначив, що він дійсно 24 квітня 2014 року підписав заяву про отримання банківських послуг і отримав дві картки. Але в квітні 2015 року у зв’язку з відмовою банком збільшити кредитний ліміт, він вирішив закрити рахунок, а тому до травня 2015 року він повернув позивачу заборгованість у повному обсязі та відніс дві картки до відділення Приватбанку. Менеджер банку повідомив, що його заяву про закриття карткового рахунку буде розглянуто і через деякий час рахунок буде закрито. Через декілька днів відповідачу зателефонували та повідомили, що його рахунок закрито і в найближчий час йому надішлють довідку про закриття рахунку та відсутність заборгованості. Однак довідку відповідач так і не отримав. Про те і жодних повідомлень про існування заборгованості відповідач не отримував. Крім того вказав, що матеріали справи не містять підтверджень того, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» саме у наданій до суду редакції діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Вважає, що у травні 2015 року заборгованість (тіло кредиту) була погашена повністю, а тому початком перебігу позовної давності вважає саме цей час. Також відповідачу не зрозумілий наданий банком розрахунок заборгованості та навіщо його розділено на дві частини. На думку відповідача такий розрахунок не є доказом того, що він користувався банківськими послугами.

Суд, вислухавши відповідача, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.

24 квітня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.8).

Відповідно до п.1.1.5.21. витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у разі непогашення кредиту у термін, встановлений Графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої здійснюється відповідно до розміру, встановленого у заяві на приєднання до Договору для відсотків, від дня виникнення простроченої заборгованості. У разі непогашення зазначеного простроченого зобов’язання протягом 30 календарних днів усі платежі, що сплачуються після вказаної дати, є пенею, крім платежів, що направляються з урахуванням встановленої Договором черговості на погашення тіла кредиту. У період нарахування пені на всю суму заборгованості за кредитним договором відсотки не нараховуються.

Згідно п.1.1.5.23. витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у випадку порушення клієнтом встановленого законом зобов’язання з повернення неналежним чином зарахованих коштів клієнт платить Банку пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день, починаючи з дати завершення помилкового перерахування до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10% суми перерахування.

Пунктом 1.1.2.1.7. витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку передбачено, що позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитратою платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п.2.1.1.7.6. витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених Договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору.

Згідно п.1.1.5.20. витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф у відповідності до встановлених тарифів з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій.

Однак, зазначені умови договору відповідач належним чином не виконав у зв'язку з чим станом на 04 жовтня 2018 року має заборгованість перед банком у розмірі 155884,36 грн., яка складається з:

- тіла кредиту – 14058,17 грн.;

- нараховані відсотки за користування кредитом – 3330,27 грн.;

- нарахована пеня – 138495,92 грн.

За вимогами статей 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, судом враховується наступне.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Відповідно до правової позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі N 6-100цс14, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Судом враховується, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та пункту 4 частини п’ять статті 12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у реалізації ними їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

В судовому засіданні встановлено, що розмір неустойки (138495,92 грн.) значно більший від розміру боргового зобов'язання, а саме заборгованості по тілу кредиту у розмірі 14058,17 грн. та нарахованим відсоткам за користування кредитом у сумі 3330,27 грн., що разом складає 17388,44 грн., а тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України.

Отже, виходячи із загального розміру заборгованості за кредитним договором, керуючись розумним балансом інтересів сторін, основоположними засадами розумності, виваженості та справедливості, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 18000 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 35388,44 грн., з яких заборгованість за кредитом – 14058,17 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 3330,27 грн.; заборгованість за пенею – 18000 грн.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до даного спору, судом враховується наступне.

Суд враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-169цс14 від 29 жовтня 2014 року, згідно якого за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно положень ч. 3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З розрахунку заборгованості (а.с.4-7) вбачається, що відповідачем з 17 квітня 2008 року періодично здійснювалися платежі на виконання умов кредитного договору, останній з яких було здійснено 19 січня 2016 року. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 264 ЦК України, здійснення такого платежу є вчиненням відповідачем дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу, отже з часу здійснення платежу на підставі ч. 3 ст. 264 ЦК України у зв’язку з перериванням перебіг позовної давності почався заново.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що відповідач постійно користувався кредитними коштами до 05 березня 2016 року включно (а.с.4-7).

З урахуванням викладеного, заявлена позивачем до стягнення заборгованість за кредитом розрахована в межах строку позовної давності і відповідні посилання відповідача про застосування наслідків пропущення строку позовної давності разом з відповідним розрахунком є необґрунтованими.

Доводи відповідача щодо закриття карткового рахунку та повного погашення в травні 2016 року розміру заборгованості судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Будь-яких належних та допустимих доказів закриття карткового рахунку та погашення заборгованості відповідачем суду не надано. Крім того, сам відповідач не заперечує факт існування станом на 31 травня 2015 року заборгованості за процентами у сумі 23,46 грн.

Та обставина, що позивач надав суду розрахунок заборгованості відповідача двома окремими документами, а саме станом на 31 травня 2015 року (за період з 21 квітня 2014 року по 31 травня 2015 року) та ще один станом 04 жовтня 2018 року (за період з 01 червня 2015 року по 04 жовтня 2018 року) факт наявності заборгованості відповідача перед банком та висновків суду не спростовує.

Від проведення судової економічної експертизи по даній справі відповідач в судовому засіданні категорично відмовився. Будь-яких інших належних та допустимих доказів відповідач на підтвердження своїх доводів щодо невірного розрахунку, наявних, на його думку, розбіжностей суду не надав.

Судом неодноразово було роз’яснено відповідачу норми ч.1 ст. 84 ЦПК України відповідно до яких у разі неможливості самостійно надати докази, він вправі подати клопотання про витребування таких доказів судом. Проте відповідач категорично відмовився заявляти будь-які клопотання та наполягав на розгляді справі на підставі наявних у справі доказів.

Доводи відповідача про не підписання ним Умов та правил надання банківських послуг та заперечення, що саме з цими умовами та саме в цій редакції позивач його ознайомив при виникненні відносин між ними судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

При укладанні договору сторони керувались частиною першою статті 634 ЦК України (договір приєднання), згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами. Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частини недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав відповідач не заявляв.

Доводи відповідача про відсутність доказів на підтвердження того факту, що долучені Умови та правила надання банківських послуг діяли на час укладення кредитного договору суд відхиляє, оскільки користування кредитними коштами та виконання відповідачем зобов'язань за договором свідчить про прийняття такого договору до виконання та згоду з його умовами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 336/5372/15-ц.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, пред’явлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 530,83 грн. (2338,27*35388,44/155884,36).

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) до ОСОБА_1 про (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 24 квітня 2014 року, яка виникла станом на 04 жовтня 2018 року та складається з: тіла кредиту – 14058,17 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 3330,27 грн., заборгованості за пенею – 18000 грн., а всього 35388 (тридцять п’ять тисяч триста вісімдесят вісім) гривень 44 (сорок чотири) копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 530 (п’ятсот тридцять) гривень 83 (вісімдесят три) копійки.

У задоволенні решти позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: