Рішення № 79426716, 23.01.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Кропивницький Справа № 1140/3236/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна дистрибуційна компанія", вул. Євгена Маланюка, 11а, м. Кропивницький,25015

до відповідача: Управління Держпраці у Кіровоградській області, вул. Дворцова,24, м. Кропивницький,25006

про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Торгівельна дистрибуційна компанія " звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому, просить скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КР2681/382/АВ/ВЗ-ФС від 14.11.2018 року, якою застосовано штраф в розмірі 37230,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в ході інспекційного відвідування за зверненням ОСОБА_1 щодо порушення його трудових прав в частині не виплати йому середнього заробітку, відповідачем було виявлено порушення товариством ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, а саме, звільнення працівника під час проходження ним строкової військової служби під час дії особливого періоду, у зв'язку з чим постановою №КР2681/382/АВ/ВЗ-ФС від 14 листопада 2018 року до позивача застосовані фінансові санкції у розмірі 37230,00 грн. Таке рішення відповідача вважає протиправним, оскільки в зв’язку з отриманням листа від військового комісаріату, директором ТОВ "Торгівельна дистрибуційна компанія" було видано наказ від 10.11.2016 року про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби за контрактом, що не порушує гарантії, передбачені ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України.

Як наслідок, акт перевірки з викладеними у ньому висновками, складений з порушенням закону, і не має юридичної значимості, а відтак прийняті на його підставі рішення не можуть бути визнані правомірними.

Представник Головного управління Держпраці у Кіровоградській області у відзиві на адміністративний позов зазначив, що інспекційне відвідування позивача проведено на підставі наявних повноважень та в порядку, встановленому законом, у зв'язку з надходженням звернення громадської організації із заявою військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_1 та надходженням депутатського звернення щодо порушення його права на збереження місця роботи і середнього заробітку під час проходження строкової військової служби, за результатами якого встановлено порушення позивачем вимог п.3 ч.1 ст. 36, ст.119 Кодексу законів про працю України.

У зв'язку з підтвердженням під час проведеного заходу зазначеного порушення до позивача правомірно застосовано санкції, передбачені абз. 5 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою суду від 30 листопада 2018 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.1).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив.

Крім того, від представників сторін надійшло клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд, на підставі усної ухвали від 23.01.2019 року, вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що посадовими особами Управління Держпраці у Кіровоградській області на підставі наказу "Про проведення інспекційного відвідування" від 18.10.2018 р. №1426 у період з 19.10.2018 р. по 22.10.2018 року проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна дистрибуційна компанія" (далі - ТОВ "ТДК") (а.с.11).

Підставою для проведення інспекційного відвідування стала заява працівника, яка надійшла разом зі зверненням громадської організації "Всеукраїнська правозахисна організація "Юридична сотня" (за скаргою ОСОБА_1О.) про порушення щодо нього законодавства про працю, а саме, невиплати середнього заробітку (а.с. 53-54).

За результатами проведеного інспекційного відвідування складено акт №КР2681/382/АВ від 22 жовтня 2018 року (а.с.13), відповідно до якого встановлено, що під час інспекційного відвідування товариством наданий контракт про проходження громадянами України військової служби в збройних силах України на посаді рядового, сержантського та старшинського складу, укладеного з ОСОБА_1 15.04.2016р. Наказом №11/10 від 10.11.2016р. ОСОБА_1 був увільнений від роботи з 10.11.2016 року на час проходження військової служби за контрактом, зі збереженням займаної посади. У зв'язку з чим посадовими особами зроблено висновок про порушення позивачем вимог ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, що виразилося у неправомірній невиплаті середнього заробітку.

Зазначений акт був підписаний уповноваженою особою із зауваженням, де зазначено, що заперечення на акт будуть надані в межах строків, передбачених законом.

24 жовтня 2018 року уповноваженим представником ТОВ "ТДК" подано зауваження на акт інспекційного відвідування №КР2681/382/АВ від 22.10.2018 року, у якому позивач стверджує, що ТОВ "ТДК" дотримувалося, дотримується і буде дотримуватися гарантій, які передбачені ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України. Та вказує, що у даному випадку підприємством не допущено порушень, визначених ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, оскільки дія особливого періоду, під час якого не допускається звільнення, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Так, згідно з роз’ясненнями наданим Державною службою з питань праці листом від 16.11.2016 року за вих.№11407/4.3/4.1-ДП-16 щодо військової служби за контрактом, для працівників, які уклали контракт на проходження військової служби на період 3,5,10 років гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку чинним законодавством не передбачені (а.с. 18-20).

26 жовтня 2018 року листом Управління Держпраці у Кіровоградській області повідомило ТОВ "ТДК" за результатами розгляду зауважень на акт інспекційного відвідування надано відповідь на зауваження (а.с. 21-24).

На підставі висновків акту перевірки, головним державним інспектором Управління Держпраці у Кіровоградській області винесено припис про усунення виявлених порушень №КР2681/382/АВ/П від 29 жовтня 2018 року, відповідно до якого ТОВ "ТДК" зобов'язано в строк до 28.11.2018 року усунути порушення (а.с.28-29).

05.11.2018 року позивачем подано скаргу на припис про усунення виявлених порушень №КР2681/382/АВ/П (а.с.30-32).

За результатами розгляду справи про накладення штрафу на підставі акту інспекційного відвідування першим заступником начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області винесено постанову про накладення штрафу №КР2681/382/АВ/ВЗ-ФС від 14.11.2018 р., якою на ТОВ "ТДК" накладено штраф у розмірі 37230,00 грн. (а.с.33-34).

04.12.2018 року позивачу було надіслано лист "Про розгляд скарги на припис про усунення виявлених порушень від 29.10.2018 №КР2681/382АВ/П", яким зазначено, що підстав для скасування вищевказаного припису не вбачається (а.с. 90-91).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп.5 п.4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 №340, Управління Держпраці у Кіровоградській області здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок №295).

П.2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, в тому числі, інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (ч. 19 Порядку №295).

Згідно з нормами п. 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

П. 29 Порядку №295 визначено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Ст. 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Ч.5 ст.17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Військова служба, відповідно до ч.ч. 1,2 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, серед іншого, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.119 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Вказані гарантії також кореспондуються з нормами ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".

Таким чином, трудове законодавства гарантує збереження місця роботи найманим працівникам, в тому числі, призваним на строкову військову службу у період дії особливого періоду на строк до його закінчення.

Обґрунтовуючи правомірність невиплати середнього заробітку, позивач посилається на те, що зберігаючи за ОСОБА_1 місце роботи та посаду ТОВ "ТДК" виходило з того, що 2016 році на законодавчому рівні чітких роз’яснень щодо дій роботодавців у разі підписання працівниками контрактів не було, а тому було прийнято рішення про увільнення ОСОБА_2 без збереження заробітної плати.

Крім того, позивач зазначив, що згідно з роз’ясненнями наданим Державною службою з питань праці листом від 16.11.2016 року за вих.№11407/4.3/4.1-ДП-16 щодо військової служби за контрактом, для працівників, які уклали контракт на проходження військової служби на період 3,5,10 років гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку чинним законодавством не передбачені.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно абз.11 ст.1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У п.5 ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993р. №3543-XII міститься роз'яснення, що особливий період це - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, абз. 4 вказаної статті визначає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч.8 ст.4 цього Закону, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Отже, за змістом наведених вище норм слідує, що з моменту оголошення мобілізації настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014р. "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України №1126-VІІ від 17.03.2014р., постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію; Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

Указами Президента України №454/2014 від 06.05.2014р., №607/2014 від 21.07.2014р., №15/2015 від 14.01.2015р., які були затверджені Законами України №1240-VІІ від 06.05.2014р., №1595-VІІ від 22.07.2014р., №113-VІІІ від 15.01.2015р., також оголошувались та проводились часткові мобілізації. Крім того, згідно п. 5 Указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015р. зобов'язано Кабінет Міністрів України, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність.

Таким чином, суд вважає, що з моменту прийняття Президентом України Указу №303/2014 від 17.03.2014р. "Про часткову мобілізацію" в Україні настав особливий період, зокрема, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, а в подальшому Указом Президента України №113-VІІІ від 15.01.2015р. переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.

Суд зазначає, що особливий період не закінчується з моменту закінчення строку проведення мобілізації, який встановлюється у кожному окремому Указі Президента України, з огляду на таке.

Як встановлено судом, особливий період настає з моменту оголошення мобілізації та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Під мобілізацією слід розуміти комплекс заходів, здійснюваних серед іншого з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

Згідно абз.3 ч.4 ст.3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зміст мобілізації становить, зокрема, переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Отже, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Водночас, згідно абз. 6 ст. 1 цього Закону, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Враховуючи наведені вище норми законодавства, суд зазначає, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду. Закінчення дії особливого періоду в країні пов'язане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 30.06.2015 по справі № 21-112а15.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, на підставі проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що на момент увільнення ОСОБА_1 з роботи продовжував діяти особливий період, оскільки Указ щодо демобілізацію та закінчення особливого періоду Президентом України не видавався, а тому на нього розповсюджуються гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України.

На підставі викладеного та виходячи з системного аналізу наведених норм, суд відхиляє твердження позивача щодо відсутності порушення під час увільнення ОСОБА_1 та приходить до висновку, що позивачем не вірно застосовано норми КЗпП України, зокрема не враховано застереження передбачені в пункті третьому частини першої статті 36 КЗпП України.

Щодо процедурних порушень, на які посилався позивач, суд зазначає наступне.

Пунктами 19, 20 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкту відвідування або його уповноваженим представником.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 295 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі Порядок), якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова мотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочі дні з дати їх надходження.

Згідно наданих сторонами доказів, судом встановлено, що зауваження до акту інспекційного відвідування та відповідь на зауваження, подані та розглянуті вчасно.

Згідно пункту 24 Порядку №295 припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Відповідно до пункту 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого виносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Пунктом 30 того ж порядку зазначено, що припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені у 10-денний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці.

Судом було встановлено, що відповідачем розглянута скарга на припис про усунення виявлених порушень від 29.10.2018 №КР2681/382/АВ/П з порушенням строку.

Хоча дії відповідача відповідно вказаного фактично є порушенням пункту 30 Порядку № 295, проте формально вписуються у процедуру проведення перевірки, оскільки припис та оскаржувана постанова винесені у межах строку та Порядку №295, вказані дії відповідача переслідують легітимну мету і у даній ситуації суд вважає їх пропорційними, тобто вчиненими з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована дія відповідача.

Більш того, у відповідності до п.30 Порядку № 295, подання в установлений строк скарги тимчасово припиняє виконання припису, але на час розгляду справи стороною позивача не було надано доказів стосовно усунення порушення вимог ч.3 ст.119 КЗпП України.

Норми ст. 265 Кодексу законів про працю України передбачають відповідальність за порушення законодавства про працю. Так, зокрема, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Порядок визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" регулюється Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 (далі - Порядок №509).

Так, відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку №509, штрафи можуть бути накладені, в тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (п. 3 Порядку №509).

Абз. 2 п. 8 Порядку №509 передбачено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в п.3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Також необхідно зазначити, що відповідно платіжного доручення № 4377 від 12.12.2018 року, ТОВ "ТДК" сплачено штраф згідно оскаржуваної Постанови №КР2681/382/АВ/ВЗ-ФС від 14.11.2018 року (а.с.94).

Відтак за умови доведеності факту дійсності порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, наявність виключно формальних недоліків, які не потягли за собою прийняття неправомірного по суті рішення та не можуть бути виключною підставою для визнання недійсним такого рішення.

Ч.1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно норм ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини справи суд вважає, що відповідач при прийнятті оскарженої постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна дистрибуційна компанія" до Управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 25.01.2019 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_3