Рішення № 79416415, 15.01.2019, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 15.01.2019 Справа № 554/9569/17

Провадження № 2/554/177/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року Октябрський районний суд м.Полтави

в складі головуючого судді Чуванової А.М.

за участю секретаря Садошенко М.П.,

за участю учасників справи:

представник позивача ПП «АЛАН-ЗЕМ» - ОСОБА_1,

представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Приватного підприємства «АЛАН-ЗЕМ» до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року позивач ПП «АЛАН-ЗЕМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача вартість збитків, спричинених пошкодженням автомобіля «Шкода Октавія» А5 д.н.з. НОМЕР_1, кошти в сумі 182551,18 гривень та судові витрати в сумі 2738,27 гривень.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що автомобіль «Шкода Октавія» А5 д.н.з. НОМЕР_1 належить ПП «АЛАН-ЗЕМ» на праві приватної власності. 11.01.2016 року цей автомобіль перебував під керуванням водія ОСОБА_4 ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухалася по вул.Жовтневій в м.Полтаві, не впоралася з керуванням автомобіля та, виїхавши на смугу зустрічного руху, скоїла зіткнення з автомобілем «Шкода Октавія» під керуванням ОСОБА_4, який в цей час рухався по вул.Жовтнева в зустрічному напрямку.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія АП2 №181994 від 11.01.2016 року, дорожньо-транспортна пригода сталася об 11 год.40 хв. цього ж дня. Внаслідок цієї пригоди автомобілі отримали технічні пошкодження. По цій справі була проведена комплексна транспортно-трасологічна та автотехнічна експертизи.

Згідно висновку №287/388, складеного судовим експертом 25.08.2016 року, в даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_2 з технічної точки зору знаходилися у причинному зв’язку з ДТП. Постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 26.10.2016 року, яка набрала законної сили 07.11.2016 року, ОСОБА_2 визнана винною у скоєнні вказаної ДТП.

Згідно звіту суб’єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5, розмір шкоди, завданої автомобілю позивача в результаті ДТП, становить 182551,18 гривень. Посилаючись на вищевказані обставини, позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 12.12.2017 року було відкрито провадження по даній цивільній справі.

Згідно клопотання представника позивача, 18.04.2018 року через канцелярію суду подані докази (а.с.58- 90).

Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якій ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у повному обсязі. Представник вказала, що позовна заява підписана ОСОБА_1, який не наділений правом вчиняти такі дії. Розмір збитків позивачем визначено на підставі суперечливих доказів. Так, згідно звіту ФОП ОСОБА_5 сума відновлювального ремонту складає 182551,18 гривень, ринкова вартість транспортного засобу автомобіля «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 складає 345407,81 гривень. Тоді як, в справі міститься рахунок-фактура від 30.10.2012 року, відповідно до якого вказаний автомобіль було придбано за 201403 гривень. Окрім того, позивачем надано акт надання послуг №8 від 04.04.2016 року про надані роботи та послуги з відновлювальних робіт зазначеного автомобіля, відповідно до якого вартість ремонтних робіт склала 96410 гривень. Позивачем не надано жодних доказів того, чи була така сума дійсно сплачена, чи дійсно були проведені вказані ремонтні роботи за цим актом, що не дає змоги встановити реальний розмір завданих збитків. Крім того, позивач у справі повинен був подати клопотання про залучення страховика ТДВ СК «Альфа-Гарант» як третю особу, що не заявляє самостійних вимог у справі. Просить при цьому врахувати, що непред’явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавала шкоди у відповідному розмірі (а.с.125-129).

Представником відповідача подано 16.10.2018 року до суду клопотання про призначення по справі автомобільно-товарознавчої експертизи для встановлення реального розміру завданих збитків (а.с.155-157).

Представник позивача 19.10.2018 року надав до суду заперечення проти задоволення вказаного клопотання, оскільки об’єкт дослідження повністю відновлений, що призвело до зміни його властивостей, у порівнянні з його станом на час після ДТП (а.с.162-164).

Ухвалою від 15.01.2019 року клопотання представника відповідача задоволено, долучені до матеріалів справи докази.

В судовому засіданні представник позивача ПП «АЛАН-ЗЕМ» - ОСОБА_1 позов підтримав, просив задовольнити повністю Вказав, що договір страхування на автомобіль не було укладено, господарським судом визнаний недійсним договір страхування, укладений після ДТП. В рахунку-фактурі вказано 201403 гривень, але ринкова вартість автомобіля зросла. Дійсно позивач звертався до Господарського суду з позовом до «Міськрембуд №2», але суд відхилив позов, бо не було даних, що відповідач працювала на цьому підприємстві та автомобіль належить «Міськрембуд №2». Зазначив, що додаткові пояснення та докази представник відповідача надала з порушенням розумних строків, тому суд не може їх приймати до уваги.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову. Пояснила, що є суперечності в вартості транспортного засобу, яка сума сплачена, які роботи виконані, не встановлено який же розмір збитків. Вказала, що не враховано позивачем, що ОСОБА_2 перебувала і перебуває донині в трудових зв’язках і виконувала в момент ДТП службові обов’язки; володільцем транспортного засобу є Полтавське комунальне підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Міськрембуд №2», тому на володільця транспортного засобу повинна покладатись відповідальність по відшкодуванню шкоди, а ОСОБА_2 є неналежним відповідачем. Просила не призначати експертизу, відмовилась від раніше заявленого клопотання про призначення по справі автомобільно-товарознавчої експертизи для встановлення реального розміру завданих збитків. Зазначила, що дійсно страховий договір був визнаний Господарським судом недійсним.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що автомобіль «Шкода Октавія» А5 д.н.з. НОМЕР_1 належить ПП «АЛАН-ЗЕМ» на праві приватної власності (а.с.80). Вказаний автомобіль був закріплений за працівником ПП «АЛАН-ЗЕМ» ОСОБА_4 та 11.01.2016 року перебував під його керуванням.

Згідно позову, ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухалася по вул.Жовтневій в м.Полтаві, не впоралася з керуванням автомобіля та, виїхавши на смугу зустрічного руху, скоїла зіткнення з автомобілем «Шкода Октавія» під керуванням ОСОБА_4, який в цей час рухався по вул.Жовтнева в зустрічному напрямку.

Постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 26.10.2016 року, яка набрала законної сили 07.11.2016 року, ОСОБА_2 визнана винною у скоєнні вказаної ДТП (а.с.8).

Згідно звіту суб’єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5, розмір шкоди, завданої автомобілю позивача в результаті ДТП, становить 182551,18 гривень (а.с.12).

Відповідно до частини 1статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Позивач стверджує, що відповідач повинна відшкодувати йому збитки, спричинені пошкодженням автомобіля «Шкода Октавія» А5 д.н.з. НОМЕР_1, а саме: кошти в сумі 182551,18 гривень.

Відповідач не згодна відшкодовувати збитки, спричинені пошкодженням автомобіля «Шкода Октавія» А5 д.н.з. НОМЕР_1, оскільки вона не є належним відповідачем, відповідати повинно підприємство, де вона працювала і продовжує працювати.

Суд вважає, що вимоги до відповідача ОСОБА_2 про стягнення шкоди не підлягають задоволенню, доводи відповідача є слушними, виходячи з наступного.

В ході розгляду справи встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди 11.01.2016 року автомобіль НОМЕР_2, керування якого здійснювала ОСОБА_2 перебував в користуванні Полтавського комунального підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного управління «Міськрембуд №2», на підставі договору №1/2 про тимчасове безоплатне користування автотранспортним засобом від 01.02.2013 року (а.с.200-202), з яким ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за січень 2016 року, трудовою книжкою ОСОБА_2, наказом №5 від 28.09.2006 року, наказом №21 від 30.12.2015 року, подорожнім листом службового автомобіля від 04.01.2016 року з додатками, актом прийому-передачі автомобіля від 01.02.2013 року, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, довідкою про тривалість робочого часу на ПК ПС РБУ «Міськрембуд №2», та не було спростовано позивачем.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було заподіяно шкоду, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно роз'яснень, викладених у п. п. 4, 5 Постанови ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1993 року за № 6, з подальшими змінами та доповненнями, не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки з зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися. Під час розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди за ст. 1172 ЦК України суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була.

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдана шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК).

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1376ц16.

Аналіз положень ст.ст. 1166, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту стосовно майнової шкоди закріплено у ст. 1166 ЦК України.

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди (майнової) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення майнової шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля, саме з відповідача ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.1166,1187,1188,1192 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Приватного підприємства «АЛАН-ЗЕМ» до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

позивач -Приватне підприємство «АЛАН-ЗЕМ», місцезнаходження: 36018, м.Полтава, вул.Михайла Драгоманова,21, код ЄДРПОУ 23277276;

відповідач -ОСОБА_2, місце проживання: 36000 АДРЕСА_1.

Повний текст судового рішення складено 25.01.2019 року.

Суддя: А.М.Чуванова