Ухвала суду № 79413015, 24.01.2019, Миколаївський районний суд Миколаївської області

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 480/2867/14-к

Провадження № 1-кп/480/59/19

Ухвала

24 січня 2019 року м.Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Войнарівського М.М.,

за участю

секретаря судового засідання Бойко В.Д.,

прокурора Кравченко В.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України -

встановив:

У провадженні Миколаївського районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

У судовому засіданні прокурор Кравченко В.С. заявила клопотання про прийняття свідчень свідка ОСОБА_2, надані 10.10.2014 року під час досудового розслідування. В обгрунтування заявленого клопотання прокурор вказала, що свідок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №1450 від 29.05.2018 року помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а надані ним покази під час досудового розслідування мають суттєве значення по даному кримінальному провадженню.

Обвинувачений ОСОБА_1 не заперечував щодо задоволення клопотання прокурора.

Заслухавши клопотання прокурора, думку обвинуваченого суд дійшов наступного.

Відповідно до ч.1 ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Вимогами ч.2 ст.23 КПК України встановлено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Пунктами 42, 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жуковський проти України» від 03 березня 2011 року передбачено, що як вже зазначав у багатьох випадках Суд (див., серед інших джерел, наведене рішення у справі «Люді проти Швейцарії» (Ludi v. Switzerland) с. 21, п. 47), за певних обставин може виявитись необхідним послатися на показання, надані під час досудового слідства. Якщо підсудному було забезпечено відповідну та належну можливість заперечити показання або під час їхнього надання, або пізніше, їхнє прийняття в якості доказу само по собі не суперечить пункту 1 і підпункту «d» пункту 3 статті 6. Проте висновок щодо цього є таким: у разі, якщо вирок ґрунтується виключно або вирішальною мірою на показаннях особи, яку обвинувачений не мав можливості допитати або вимагати, щоб її допитали або під час досудового слідства, або судового розгляду, права сторони захисту обмежуються такою мірою, яка є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6 (див. рішення від 20 вересня 1993 р. у справі «Саїді проти Франції» (Saidi v. France), Series A, № 261-C, с. 56-57, п. 43-44; рішення від 27 лютого 2001 р. у справі «Лука проти Італії» (Luca v. Italy), заява № 33354/96, п. 40, та рішення у справі «Солаков проти «Колишньої Югославської Республіки Македонії» (Solakov v. the former Yugoslav Republic of Macedonia), заява № 47023/99, п. 57, ECHR 2001-X).

Відповідно до п.54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Корнєв і Карпенко проти України» судом повторюється, що докази мають, як правило, подаватись у відкритому судовому засіданні у присутності обвинуваченого з розрахунку на аргумент у відповідь. З цього правила існують винятки, але вони не можуть порушувати права захисту. Як загальне правило пункти 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше (див. рішення у справі «Люді проти Швейцарії» (Ludi v. Switzerland) від 15 червня 1992 року, серія А, № 238, с. 21, п. 49). Засудження не може ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Дорсон проти Нідерландів» (Doorson v. the Netherlands) від 26 березня 1996 року, Reports 1996-II, ст. 472, п. 76).

Згідно з положеннями ч.2 ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

На підставі вищевикладеного, враховуючи принцип безпосередності дослідження доказів, а також з огляду на те, що свідок ОСОБА_2 відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №1450 від 29.05.2018 року помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що унеможливлює здійснення безпосереднього допиту останнього, клопотання прокурора Кравченко В.С. не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст.23, 89, 95, 372 КПК України, суд,-

постановив:

В задоволенні клопотання прокурора Кравченко Вікторії Сергіївни - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.М.Войнарівський

24.01.2019