Рішення № 79409911, 24.01.2019, Березанський міський суд Київської області

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/59/19

Справа № 356/628/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2019 року Березанський міський суд Київської області в складі:

Головуючого судді Лялик Р. М.

При секретарях Мамей Н. І., Настич Н. А.

За участю відповідача ОСОБА_1

Представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

До Березанського міського суду Київської області звернулось акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свою позовну заяву обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 13.11.2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. У зв'язку із порушеннями відповідачем зобов'язань за договором станом на 01.10.2018 року виникла прострочена заборгованість у сумі 17 890,12 грн., з яких 5 193,06 грн. - заборгованість за кредитом; 2 286,28 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 9 082,68 грн. - заборгованість за пенею; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 828,10 грн. - штраф (процентна складова). В добровільному порядку відповідач заборгованість не сплачує, тому позивач просить стягнути суму заборгованості та судові витрати з відповідача на свою користь.

Відповідач в судовому засіданні 20.12.2018 року проти задоволення позову заперечив та подав відзив на позовну заяву, в якому вказував на явну несправедливість умов кредитного договору, так як розмір пред'явленої до стягнення пені в сумі 9 082,68 грн. майже вдвічі перевищує тіло кредиту, що не відповідає передбаченим в ст.ст. 509, 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Крім того, позивач поряд із стягненням пені заявив вимоги про стягнення двох штрафів в загальному розмірі 1 328,10 грн., що є порушенням ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, в даному випадку - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором. В той же час, враховуючи той факт, що сторони не погодили строк повернення позики, який в такому випадку має визначатись моментом пред'явлення вимоги, відповідач звертає увагу на те, що позивач вимогу з детальним розрахунком заборгованості та механізмом її повернення відповідачу не направляв. Враховуючи вказані обставини, в задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.12.2018 року підтримав позицію останнього, просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення відповідача та його представника, дослідивши і оцінивши матеріали справи у сукупності, докази по справі, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.11.2014 року відповідач ОСОБА_1 з метою отримання кредитних послуг підписав анкету-заяву, чим підтвердив свою згоду на те, що дана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", а також "Тарифами Банку" складає між відповідачем та ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», Договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі (а.с.11).

Як встановлено, позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, що підтверджується розрахунками заборгованості за договором від 13.11.2014 року станом на 29.05.2015 року та 01.10.2018 року (а.с.8-10).

Однак відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, не надавав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, в результаті чого станом на 01.10.2018 року виникла прострочена заборгованість в сумі 17 890,12 грн., з яких 5 193,06 грн. - заборгованість за кредитом; 2 286,28 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 9 082,68 грн. - заборгованість за пенею; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 828,10 грн. - штраф (процентна складова).

Як встановлено, відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає.

За приписами ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг - позичальник зобов'язується погашати заборгованість по кредиту, відсотками за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг - у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплату винагороди банку.

За правилами, встановленими п. 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг - у разі виникнення прострочених зобов'язань за борговими зобов'язаннями на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш, ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова відповідача від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

В частині 2 статті 1050 ЦК України зазначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Статтею 610 ЦК України під порушенням зобов'язання передбачено його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, як встановлено в пункті 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За таких обставин, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, положення статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - прострочення виконання грошових зобов'язань за договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідна правова позиція Верховного Суду неодноразово висловлювалась в постановах від 25.07.2018 року у справі № 2-2171/11, від 05.09.2018 року у справі № 755/11168/14-ц, від 03.10.2018 року у справі № 366/1358/16-ц, від 17.10.2018 року у справі № 753/18485/16-ц, від 19.11.2018 року у справі № 202/7984/14-ц, від 12.12.2018 року у справі № 199/3340/15-ц, а також Верховним Судом України у постановах від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15, від 29.06.2016 року у справі № 6-272цс16.

Виходячи з аналізу змісту п.п. 2.1.1.12.6.1 та 2.1.1.7.6 кредитного договору від 13.11.2014 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, судом встановлено, що умовами вказаного договору передбачена сплата позичальником одночасно і пені, і штрафу за одне й теж правопорушення - прострочення погашення тіла кредиту і процентів за користування кредитом.

За змістом статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 27 постанови № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року роз'яснює про те, що істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Отже, положення частини 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Великої Палати в постанові від 12.12.2018 року у справі № 703/1181/16-ц, а також Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04.11.2015 року у справі № 6-1120цс15.

Конституційний Суд України в п. 3.2 мотивувальної частини рішення від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», з приводу значного перевищення розміру неустойки над розміром основного боргу за кредитом, зазначив, що положеннями частин 1, 2, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому, пунктом 4 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Розмір пред'явленої позивачем до стягнення пені в сумі 9 082,68 грн. значно перевищує розмір основної заборгованості по кредиту 5 193,06 грн., відтак, є таким, що не відповідає завданням цивільного судочинства, порушує принцип рівності сторін договору та суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відтак, вирішуючи питання щодо розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача у зв'язку з простроченням виконання ним договірних зобов'язань за кредитним договором № б/н від 13.11.2014 року, суд враховує усі обставини справи у їх сукупності, в тому числі те, що розмір пені значно перевищує розмір основного кредитного боргу, не доведеність настання для позивача негативних наслідків через прострочення виконання відповідачем зобов'язання, а також не звернення позивача з позовом до суду протягом значного часу після порушення ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, хоч таке право виникло в позивача в момент порушення боржником зобов'язання щодо повернення частини суми кредиту на підставі ст. 1050 ЦК України, що призвело до зростання розміру заборгованості відповідача за пенею.

Вказані підстави суд в сукупності визнає істотними і такими, що заслуговують на увагу, тому, виходячи із загального принципу розумності і справедливості, суд вважає можливим зменшити розмір нарахованої позивачем пені, і обмежитись стягненням пені у розмірі 5 193,06 грн., задовольнивши позовну вимогу в цій частині частково.

Разом з тим, зважаючи на викладене, беручи до уваги те, що позивачем до відповідача застосована цивільно-правова відповідальність у виді стягнення як пені, так і штрафу за одне і те саме порушення, а саме несвоєчасне виконання зобов`язання по сплаті платежів, передбачених договором, суд вважає, що дані обставини є порушенням ст. 61 Конституції України, а тому вимоги позивача про стягнення штрафу не підлягають задоволенню.

Посилання відповідача щодо ненаправлення на його адресу вимоги з детальним розміром заборгованості та механізмом її повернення як на підставу для відмови в позові безпідставні та розцінюються судом критично з наступних підстав.

Так, за змістом частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, що узгоджується з п.п. 2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6 укладеного між сторонами договору, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і звернення до суду.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути борг за кредитним договором у розмірі 12 672,40 грн., з яких 5 193,06 грн. - заборгованість за кредитом; 2 286,28 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5 193,06 грн. - заборгованість за пенею.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 509, 525-527, 530, 549, 551, 610-612, 627, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4-5, 11-13, 19, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄРДПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299), місцезнаходження якого зареєстроване за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, заборгованість у сумі 12 672 (дванадцять тисяч шістсот сімдесят дві) гривні 40 копійок.

В решті - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄРДПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299), місцезнаходження якого зареєстроване за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, судові витрати в сумі 719 (сімсот дев'ятнадцять) гривень 21 копійку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Київського апеляційного суду через Березанський міський суд протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Суддя Р. М. Лялик