Рішення № 79409292, 24.01.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9832/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2019 року Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді - Городецької Л.М.,

при секретарі – Скаб В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 – ОСОБА_2, заінтересована особа Домажирська сільська рада про встановлення факту належності документів,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що на підставі рішення Домажирської сільської ради народних депутатів від 22 грудня 1994 року №67 йому було передано у власність земельну ділянку площею 0,1154 га на території Домажирської сільської ради в садово-городньому кооперативі «Черемшина». На вказану земельну ділянку було видано державний акт серії ІІІ-ЛВ № 089456 від ІНФОРМАЦІЯ_1 на його ім’я, яке було вказано – ОСОБА_3, в той час як в паспорті громадянина України, який було видано 02 червня 2000 року, його ім’я вказано – ОСОБА_4. Вказує, що на даний момент його ім’я в паспорті не збігається з вказаним ім’ям власника земельної ділянки в акті на землю від 11 травня 1995 року, а саме існує відмінність в написанні його іменні. За таких обставин в позасудовому порядку вирішити питання неможливо. Просить суд встановити факт належності йому вищевказаного акту.

У судове засідання заявник не з’явився, надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, заяву підтримує з мотивів наведених у ній, просить задоволити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється. У зв'язку з чим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву слід задовольнити з огляду на наступні встановлені факти та обставини.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що згідно з паспортом громадянина України серії КВ № 419947, виданим Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області, картки фізичної особи-платника податків, прізвище ім’я, по-батькові заявника: ОСОБА_1 – ОСОБА_2. Проте в державному акті на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 089456 від 11 травня 1995 року виданого Домажирською сільською радою народних депутатів, вказано прізвище ім’я, по-батькові заявника – ОСОБА_3.

Частиною 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження також справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Юридичні факти це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження сприяє реалізації конституційних прав громадян. Умовами, за наявності яких можливим є звернення до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення є те, що згідно із законом ці факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних осіб; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту потрібне заявникові для конкретної мети.

Відповідно до листа ВСУ від 01.01.2012 «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в разі, якщо установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, громадяни мають право звернутися до суду. Проте сам по собі факт належності документу не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають з цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Пунктом 1 Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлено, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Досліджені докази вказують на те, що у правовстановлюючому документі, а саме у державному акті на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 089456 від 11 травня 1995 року, допущено помилку у написанні імені, усунення якої є неможливим в позасудовому порядку, тому наявними є підстави для встановлення факту, що має юридичне значення.

Встановлення факту належності вказаного документу заявнику має юридичне значення, оскільки наявність такої розбіжності позбавляє його можливості вільно розпоряджатися власним майном, а відтак суд вважає заяву заявника обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 293, 294, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

заяву ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задоволити.

Встановити факт, що державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 089456 від 11 травня 1995 року виданий Домажирською сільською радою народних депутатів на ім’я ОСОБА_3 належить ОСОБА_1 – ОСОБА_2.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 24.01.2019

Суддя Л.М.Городецька