Рішення № 79408766, 25.01.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2606/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/2606/18 за позовом публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_1 УКРАЇНИ" до товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДНО-УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ" про 8 419,53 грн., в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_1 УКРАЇНИ" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом, в якому просить суд стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДНО-УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ" 8 419,53 грн., де 4 212,00 грн. – заборгованість за послуги, 2 062,36 грн. – штраф за невиконання зобов’язань, 719,76 грн. – пеня за невиконання зобов’язань, 240,96 грн. 3% річних від простроченої суми, 1 184,45 грн. – втрати від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

22.03.2006р. між публічним акціонерним товариством "ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_1 УКРАЇНИ" (Зберігач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Східно-Українська металургійна компанія” (Депонент) було укладено Договір про відкриття рахунку в цінних паперах №384-Д, згідно якого, Депонент доручає, а Зберігач зобов'язується надавати Депоненту послуги щодо відкриття та ведення рахунку в цінних паперах, зберігання належних Депоненту цінних паперів, обслуговування операцій за цим рахунком, отримання доходів за цінними паперами (далі - банківські послуги) на викладених нижче умовах відповідно до Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.98 №61 (далі - Положення), внутрішніх нормативно- правових документів Зберігача, чинного законодавства України та на підставі письмових розпоряджень Депонента.

На виконання умов Договору AT «Укрексімбанк» (Зберігачем) відкрито Відповідачу (Депоненту) рахунок у цінних паперах та надано відповідні послуги з ведення рахунку цінних паперів, обслуговування операцій за цим рахунком та зберігання цінних паперів.

Відповідно до умов п.1.3.2. та п.2.1. Договору Депонент взяв на себе зобов’язання оплачувати послуги Зберігача відповідно до умов Договору та діючих тарифів.

За умовами пп.2.2. Договору оплата банківських послуг за цим Договором здійснюється Депонентом щомісяця до 20 (двадцятого) числа місяця наступного за звітним місяцем, на підставі Акту-рахунку (далі - Акт-рахунок), в якому зазначаються реквізити для здійснення платежу по оплаті послуг за Договором.

Акт-рахунок надається Зберігачем Депоненту особисто або надсилається рекомендованим листом до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним.

Однак, в порушення умов п.1.3.2. та п.2.1. Договору, Депонент не виконує належним чином свої зобов’язання щодо оплати послуг AT «Укрексімбанк» за Договором, внаслідок чого, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 4 212,00 грн.

З врахуванням наведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2018р., позовну заяву публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_1 УКРАЇНИ" (вх.№2812/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.11.2018р. позовну заяву позовну заяву публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_1 УКРАЇНИ" (вх.№2812/18) прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2606/18 за правилами загального позовного провадження.

Копію ухвали про відкриття провадження по справі було направлено на юридичні адреси сторін.

Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить поштове повідомлення (вх.№49195/18), повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить поштове повідомлення (вх.№49712/18), повернуте на адресу суду з відміткою про невручення.

Відповідач відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У відповідності до ст.1 Закону України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” договір про відкриття рахунку в цінних паперах - договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачу для здійснення депозитарної діяльності.

Абзац 4 ч.3 ст.7 Закону України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” визначає, що у договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та неспростованого відповідачем, останнім договірні зобов’язання щодо оплати вартості отриманих послуг за договором про відкриття рахунку в цінних паперах №384-Д, не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з 01.08.2014р. по 31.07.2018р., встановлена судом в розмірі 4 212,00 грн., у зв’язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача сума заборгованості в сумі 4 212,00 грн.

Крім того позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 240,96 грн., пені в сумі 719,76 грн., штраф в сумі 2 062,36 грн. та інфляційні в сумі 1 184,45 грн.

Досліджуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 240,96 грн. суд зазначає наступне:

У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 240,96 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв’язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 1184,45 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв’язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).

Перевіривши розрахунок позивача пені в сумі 719,76 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв’язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Перевіривши розрахунок позивача штрафу в сумі 2 062,36 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв’язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Кредо Класик Консалтінг” публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_1 УКРАЇНИ" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 130, 233, 237, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов – задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДНО-УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ" (вул. Сонячна, буд. №5, м. Одеса, 65009, код 31036608) на користь публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_1 УКРАЇНИ" (вул. Антоновича, буд. №127, м. Київ, 03150, код 31036608) заборгованість в сумі 4 212 (чотири тисячі двісті дванадцять) грн. 00 коп., штраф в сумі 2 062 (дві тисячі шістдесят дві) грн. 36 коп., пеню в сумі 719 (сімсот дев’ятнадцять) грн. 76 коп., 3% річних в сумі 240 (двісті сорок) грн. 96 коп., інфляційні в сумі 1 184 (одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 45 коп. та судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Суддя О.В. Цісельський