Рішення № 79405344, 25.01.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 207/2018/18

Провадження 2/206/220/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2019 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Кушнірчук Р.О.,

при секретареві Соловйовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, -

за участю:

представника відповідача ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 17 вересня 2005 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір № DNН4КР11411383, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 2483,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 17 вересня 2007 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі - Умови) та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 05 травня 2018 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 78590,70 грн., яка складається з: 2138,68 грн. – заборгованості за кредитом, 18208,76 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 58243,26 грн. - заборгованості за пенею. Враховуючи викладене, просить суд стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи у разі його неявки в його відсутності.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти позову, просили суд застосувати строк позовної давності. Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що кредитний договір між ним та банком було укладено на строк до 17.09.2007 року. Разом з цим, пунктом 5.5 Умов надання кредиту фізичним особам, який є невід’ємною частиною кредитного договору строк позовної давності був збільшений до 5 років, тобто до 16.09.2012 року. Однак враховуючи, що позивач звернувся до суду з дійсним позовом лише 14 червня 2018 року, то пропустив передбачений законом трирічний строк позовної давності, а тому в задоволенні його вимог повинно бути відмовлено. Також просив суд, у разі відмови в задоволенні позову стягнути з банку на його користь витрати понесені на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою суду від 28 листопада 2018 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.

Заслухав доводи відповідача та його представника, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів, суд прийшов до такого.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судом установлено, що 17 вересня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір шляхом підписання заяви позичальника № DNН4КР11411383, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 2483,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 17 вересня 2007 року. Підписавши заяву позичальника, ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом із запропонованими банком Умовами і Тарифами складає між ним та банком договір.

Згідно з пунктом 5.5 Умов терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 05 травня 2018 року склала 78590,70 грн., з яких: 2138,68 грн. – заборгованість за кредитом, 18208,76 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 58243,26 грн. - заборгованість за пенею.

Разом з тим, відповідач заперечував проти стягнення з нього кредитної заборгованості з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

У постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Отже, враховуючи, що визначений умовами договору № DNН4КР11411383 від 17 вересня 2005 року строк кредитування сплив - 17 вересня 2007 року, то відсутні підстави застосовувати позовну давність у частині нарахованих процентів за період з 18 вересня 2007 року (наступний день після закінчення строку кредитування) до 05 травня 2018 року (день, станом на який банк просив стягнути заборгованість) та пені на ці проценти.

Натомість наявні підстави для застосування позовної давності в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в межах строку кредитування з огляду на таке.

Як встановлено судом погашення заборгованості за договором передбачено в такому порядку: щомісяця в період сплати з 21 до 28 числа кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за сумою кредиту, відсотками, комісією, а також іншими витратами згідно з умовами. Таким чином, погашення заборгованості мало здійснюватися щомісячними платежами.

Зважаючи на наведене, для обчислення початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах суд враховує правовий висновок ОСОБА_3 Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), відповідно до якого якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Крім цього, позовна давність у п'ять років, передбачена Умовами, не підлягає застосуванню, оскільки такі умови не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними. Наведене повною мірою узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1926цс15. Тому до вимог банку підлягає застосуванню позовна давність у три роки, визначена у статті 257 ЦК України.

Отже з викладених обставин, суд дійшов висновку про те, що оскільки останній платіж у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідач повинен був сплатити не пізніше 17 вересня 2007 року, то банк, звернувшись до суду з позовом 14 червня 2018 року, пропустив трирічну позовну давність в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в межах строку кредитування.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача за період з 18 вересня 2007 року (наступний день після закінчення строку кредитування) до 05 травня 2018 року (день, станом на який банк просив стягнути заборгованість) та пені у зв'язку з їх безпідставністю, а в частині стягнення заборгованості в межах строку кредитування - у зв'язку з пропуском позовної давності.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд виходив з такого.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

10 грудня 2018 року між адвокатським об’єднанням «Дніпролекс» в особі керуючого партнера ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 була укладена угода про надання правової допомоги.

З огляду на розрахунок гонорару за правничу допомогу, що надана та буде надаватися ОСОБА_1 у зв’язку із підготовчими діями та судовим розглядом у справі про стягнення кредитної заборгованості, на вивчення та аналіз обставин цивільної справи, надання усної консультації адвокатом ОСОБА_2 витрачено 2,5 години, пошук архівних документів 30 хв., визначення, виготовлення та посвідчення копій документів, необхідних для подання відзиву 1 годину, складання та оформлення відзиву 4 години, складання клопотання про розподіл судових витрат 1 година, прогнозовану участь у судових засіданнях 5 годин. За що відповідачем було оплачено адвокату за 14 годин роботи - 7000 грн. відповідно до договору про правову допомогу від 10 грудня 2018 року.

Цей же розрахунок свідчить, що погодинна оплата послуг адвоката не перевищує граничний розмір та становить 7000,00 грн.: 14 год. = 500,00 грн.

Проте на безпосередній розгляд цивільної справи в судовому засіданні адвокатом відповідно до журналів судового засідання витрачено 1 (одну) годину, а не п’ять годин. Таким чином загальна сума гонорару підлягає зменшенню до 500,00 гривень.

У зв’язку з чим, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з позивача на користь відповідача в рахунок компенсації витрат за правничу допомогу підлягає стягненню 5000,00 гривень.

Разом з цим витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762,00 грн., які поніс позивач підлягають покладенню до нього відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення заборгованості за кредитом - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати понесені на правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень.

Повний текст судового рішення складено 25 січня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Кушнірчук Р.О.