Рішення № 79404679, 25.01.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2019 року м.Чернігів Справа № 2540/2458/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просить:

- визнати протиправними дії щодо відмови в перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання;

- зобов'язати здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 у справі № 2а-2008\09\2570 з часу призначення щомісячного довічного грошового утримання - 14.09.2017.

Позов мотивовано тим, що позивач, як учасник бойових дій з набранням чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" повинен отримувати призначене за постановою суду, яка набрала законної сили, щомісячне довічне грошове утримання в органах Пенсійного фонду України. Натомість, відповідачем протиправно відмовлено у нарахуванні та виплаті щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого позивач змушений звертатися до суду.

Ухвалою суду від 09.07.2018 відкрито провадження та розгляд справи призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

16.08.2018 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у відповідності до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України проведено автоматичний розподіл, за результатами якого визначено головуючого суддю у справі Соломко І.І.

20.08.2018 ухвалою суду прийнято справу до провадження судді Соломко І.І.

04.09.2018 ухвалою суду в задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, позов залишено без розгляду.

13.11.2018 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.09.2018 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови в перерахунку, виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання та зобов'язання Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 з підвищенням його на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 у справі № 2а-2008/09/2570, починаючи з 27.12.2017 скасовано та в цій частині направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.09.2018 залишено без змін.

04.12.2018 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено суддю Соломко І.І.

06.12.2018 ухвалою суду прийнято до провадження справу № 2540/2458/18 та призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що Прилуцьке ОУПФУ не є стороною у справі №2а-2008/09/2570 і не може відповідати за вимоги покладені судовим рішенням на іншу особу, зокрема на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області. Крім того, згідно рішення суду від 04.02.2009 у справі №2а-2008/09/2570 останнє містить посилання на Закон України "Про статус суддів", згідно якого позивачу виплачувалось довічне грошове утримання на пільгових умовах із надбавкою, однак на даний час зазначений закон втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій та статус суддів", яким не передбачено виплату зазначеної надбавки. Також відповідач вказує, що 150% мінімальної пенсії за віком не входять до складу суддівської винагороди.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 у справі №2а-2008/09/2570 (залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2009) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області та зобов'язано, зокрема, провести нарахування і виплату довічного грошового утримання з підвищенням його на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та виплатити позивачу недоплачені відповідачем кошти.

Позивач вважає, що з набранням чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, ТУ ДСА України в Чернігівській області йому , як учаснику бойових дій, має виплачувати призначене за вказаним рішенням суду щомісячне довічне утримання. Однак відповідач листом від 05.06.2018 № 141/10/5-3 відмовив позивачу у проведенні такої виплати, посилаючись на те, що Прилуцьке ОУПФУ не є стороною у справі №2а-2008/09/2570 і не може відповідати за вимоги покладені судовим рішенням на іншу особу, зокрема на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області. Крім того, згідно рішення суду від 04.02.2009 у справі №2а-2008/09/2570 останнє містить посилання на Закон України "Про статус суддів", згідно якого позивачу виплачувалось довічне грошове утримання на пільгових умовах із надбавкою, однак на даний час зазначений закон втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій та статус суддів", яким не передбачено виплату зазначеної надбавки. Також відповідач вказує, що 150% мінімальної пенсії за віком не входять до складу суддівської винагороди.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку наведеним обставинам, суд зазначає наступне.

В силу ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №19-рп/2004 зазначено: "Незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність судів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів...; захистом їх інтересів; гарантуванням фінансування та належних умов для фінансування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів".

Висновок про те, що зменшення обсягу гарантій незалежності суддів суперечить Конституції України, також покладено в основу рішень Конституційного суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016.

У ст.22 Конституції України прямо зазначено, що при прийнятті законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013, зокрема вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про Закон "Про статус суддів" від 10.07.1998, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків мас бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п.6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п.6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 № (2010) 12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (п.54).

Таким чином, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя відповідно до ст.127 Конституції України, а також ст.53 Закону України №2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді.

Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, обмеження при виході у відставку гарантованого щомісячного довічного грошового утримання судді є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016, на підтвердження рішень від 18.06.2007 №4-рп/2007 та від 03.06.2013 №3-рп/2013 наголошується, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя, а всі обмеження розміру щомісячного грошового утримання суддів у суперечать Основному Закону.

Судом встановлено, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 (справа №2а-2008/09/2570) було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України Чернігівській області та зобов'язано відповідача, зокрема, провести нарахування і виплату довічного грошового утримання з підвищенням його на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та виплатити позивачу недоплачені відповідачем кошти.

Проте, на переконання суду, підвищення щомісячного грошового утримання на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не пов'язано з перебуванням позивача на посаді судді. Спірні відносини, що виникають стосовно підвищення пенсії або грошового утримання на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" пов'язані виключно з отриманням особою статусу, що дає право на отримання такого підвищення, та не можуть відноситися до гарантій незалежності суддів.

Так, суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, які були предметом розгляду у справі №2-а/2008/09/2570 питання призначення щомісячного грошового утримання суддів регулювалося ст.43 Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ "Про статус суддів" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".

Статтею 43 вказаного вище закону передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.

За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Однак, у зв'язку з втратою чинності Закону України "Про статус суддів" прийнято новий Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, яким серед встановлених видів забезпечення судді даним законом (розділ ІХ) не містить іншого виду грошового забезпечення, крім суддівської винагороди.

Частиною 2 ст.141 вказаного закону встановлено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч.1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого ч.1 цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія.

Відповідно до п.5 ч.5 ст.141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Тобто, здійснення виплати щомісячного довічного грошового утримання за період з часу набрання чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" з 27.12.2018 (в межах, встановленого КАС України, строку звернення до суду) з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачу, має здійснюватися органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету.

Так, відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, чинній до моменту прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 №2939-IV, учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

В той же час, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 №2939-IV внесено зміни в ст.12 та викладено її в новій редакції, яка передбачає, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Слід звернути увагу, що норми даного закону розповсюджуються на всіх осіб, які втратили працездатність та не пов'язані з перебуванням особи на посаді судді.

Вказані зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вступили в законну силу 01.07.2006 та є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами.

А тому, законні підстави для здійснення перерахунку та виплати грошового утримання позивачу, з урахуванням підвищення в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", починаючи з моменту набрання чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус судді" - відсутні. Крім наведеного, суд звертає увагу, що Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів" виплата зазначеної надбавки взагалі не передбачена.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кайртан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Суд також враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Тобто, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому ("Аррас та інші про Італії", "Сухобоков проти Росії", "Валентина Ніканорівна Великода проти України"). Суд також констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.

Таким чином, суд погоджується з позицією відповідача щодо відсутності законних підстав для здійснення перерахунку та виплати довічного щомісячного грошового утримання з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у зв'язку з наведеним вище висновком суду.

Відповідно, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають. Не підлягають задоволенню також позовні вимоги в частині зобов'язального характеру щодо проведення перерахунку щомісячного довічного утримання з підвищенням його на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 у справі № 2а-2008\09\2570 з часу призначення щомісячного довічного грошового утримання - 14.09.2017 як такі, що є похідними.

Враховуючи наведене, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії належить відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 25.01.2019.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1

Відповідач:Прилуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України (вул.. 1 Травня, 48а, м.Прилуки, 17500, код ЄДРПОУ 37787797).

Суддя І.І. Соломко