Рішення № 79402954, 10.01.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 січня 2019 року м. РівнеСправа №1740/2263/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідачів: представники ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету ОСОБА_6 районної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету ОСОБА_6 районної державної адміністрації (далі – відповідач-1), Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації (далі – відповідач-2), Міністерства соціальної політики України (далі – відповідач-3) за змістом якого позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 щомісячних компенсаційних виплат як непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом;

зобов’язати відповідача-1 нараховувати та виплачувати позивачу щомісячні компенсаційні виплати як непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, починаючи з дня подання позову до суду до обмеження чи припинення права на відповідну компенсаційну виплату;

зобов’язати відповідача-1 здійснити перерахунок та виплатити позивачу недораховані щомісячні компенсаційні виплати як непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку у розмірі 8856,58 грн.;

стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в розмірі 49000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її мати – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом І групи з 31.05.2018 (раніше ІІ групи) і потребує постійного стороннього догляду, допомоги. Повідомила, що позивач є непрацюючою працездатною особою, яка не може реалізувати своє право на працю, через те, що постійно здійснює догляд за своєю хворою та престарілою матір’ю. З 18.07.2013 позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення ОСОБА_6 районної державної адміністрації як отримувач компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за престарілим, який досяг 80-річного віку, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №832 від 26.07.1996 "Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян". Компенсаційна виплата, яку призначено позивачу, становить 4 грн. 80 коп., а з урахуванням індексації відповідач-1 сплачує позивачу 30 грн. 57 коп. Окрім цього, ОСОБА_1 виплачується державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям у розмірі 277,52 грн. Вважає, що зазначена компенсаційна виплата та допомога малозабезпеченим сім’ям є єдиним джерелом її існування. Позивач неодноразово зверталася до відповідача-1 з проханням виплачувати компенсаційну виплату у розмірі не меншому, ніж прожитковий мінімум, встановленому чинним законодавством для відповідної групи осіб, проте відповідач-1 кожного разу повідомляв, що підстав для перерахунку немає.

Позивач вказала, що вона зазнає моральних страждань з 2013 року, оскільки виплата компенсації в мізерному розмірі принижувала і принижує її людську гідність, негативно впливає на стан її здоров’я, унеможливлює нормальне існування. Також позивач зауважила на тривалих проблемах із її здоров’ям, для лікування чого вона не має змоги купити жодних препаратів, у зв’язку з відсутністю коштів. Вважає, що моральну шкоду слід стягнути з усіх відповідачів солідарно, оскільки вони не вчинили обов’язків, передбачених своїми повноваженнями, які полягали у призначенні та виплати компенсаційної виплати у розмірі, передбаченому Основним Законом та не здійснювали належних функцій з контролю за правомірністю призначення та виплати відповідних коштів, чим фактично призвели до порушення, передбачених законом прав.

Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, такою що грубо порушує її права, гарантовані Основним Законом, звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, визначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач-1 позову не визнав, подавши відзив на позовну заяву (а.с.41-42), у якому вказав, що управління у своїй діяльності керується ОСОБА_8 та законами України, іншими підзаконними нормативно-правовими актами та здійснює призначення і виплату соціальних допомог відповідно до законодавства України. Ствердило, що управління не має повноважень щодо встановлення чи зміни розміру соціальних виплат та компенсацій. Перебуваючи на обліку в Управлінні позивач отримує компенсаційні виплати як непрацююча працездатна особа, яка доглядає за престарілим, що досяг 80-річного віку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №832. Розмір компенсації з 17.07.2013 по 30.04.2029 становить 4,80 грн. та виплачується у повному розмірі з урахуванням індексації. Отримання компенсації надало право позивачу на отримання інших соціальних гарантій від держави. За ОСОБА_1 в період отримання компенсації з 17.07.2013 по 31.07.2018 управлінням проведено сплату єдиного соціального внеску. Періоди догляду за престарілим зараховуються до страхового стажу на вказаних вище умовах при призначенні пенсій на загальних підставах. Також ОСОБА_1 призначено та виплачується державна соціально допомога малозабезпеченим сім’ям відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям", про що заявниця у позові не заперечує. Одночасно домогосподарству за адресою проживання заявниці призначалась субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг з жовтня 2011 року, у тому числі з врахуванням розміру виплати Компенсації.

Відповідач-1 ствердив, що сума компенсації, визначена постановою Кабінету Міністрів і її розмір позивачу відомий ще з липня 2013 року. Група інвалідності для ОСОБА_7 встановлена 31.05.2018. Проте, незважаючи на малий розмір компенсації, позивач вже більше 5 років отримує дану компенсацію, свідомо використовуючи своє право на її отримання, а не працевлаштування.

З наведених підстав, відповідач-1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач-2 позовних вимог не визнав повністю, подавши відзив на позовну заяву (а.с.52-53), зазначивши, що порядок призначення та розмір компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також з особою, яка досягла 80-річного віку, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №832 і становить 4,80 грн. Крім того, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" з 06.02.2003 також проводилась індексації зазначеної компенсації з урахуванням індексу споживчих цін. Іншого способу визначення розміру компенсації чинним законодавством не передбачено. Таким чином, виплата компенсації, на думку відповідача-2, проведена у повному розмірі згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідач-3 позову не визнав, подавши відзив на позовну заяву (а.с.61-62), вказав, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №832 установлено щомісячні компенсаційні виплати у розмірі 4,80 грн. непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку. Зазначені щомісячні компенсаційні виплати призначаються і виплачуються органами праці та соціального захисту населення та фінансуються органами Пенсійного фонду. Кошти Пенсійного фонду використовуються на цілі, визначені згідно зі статтею 73 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Фінансування органами Пенсійного фонду України виплати компенсації, визначеної постановою №832, здійснюється виключно в розмірі, яка передбачена цією постановою з подальшим відшкодуванням цих витрат Державним бюджетом України на відповідний рік. За таких обставин, покладання на органи соціального захисту населення та Пенсійного фонду України обов’язку здійснювати призначення та виплату компенсації в розмірі, що більше, ніж визначено постановою №832, фінансування якого непередбачене Державним бюджетом України на відповідний рік, суперечитиме нормами Бюджетного кодексу України.

22.10.2018 представник позивача подав суду заяву про уточнення позовних вимог, вказавши про допущення в позовній заяві помилки щодо зазначення юридичної назви відповідача-1, а саме, вказано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету ОСОБА_6 районної державної адміністрації замість правильного найменування Управління соціального захисту населення ОСОБА_6 районної державної адміністрації. Вказав, що зазначена помилка в подальшому може ускладнити виконання рішення суду у зв’язку з чим виникає необхідність уточнити позовні вимоги, зазначивши в них правильну назву відповідача-1 (а.с.74).

Представник позивача подав відповіді на відзив (а.с.75-76, 79), у яких вказав, що у частині 3 ст. 46 ОСОБА_8 України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. ОСОБА_8 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_8 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_8 України є нормами прямої дії. Розмір компенсаційної виплати не передбачений ані нормами ОСОБА_8, ані нормами закону. Щодо твердження відповідача-1 про призначення субсидії, то слід зазначити, що право на отримання субсидії не стосується предмету спору, регулюється абсолютно іншими нормативно-правовими актами та не позбавляє позивача на гарантії з боку держави на отримання доходу, що може забезпечити мінімальний рівень, необхідний для збереження життєдіяльності. Крім того, зазначену субсидію позивачу було призначено лише після звернення останньої на Урядову гарячу лінію №8338377 від 20.07.2018, з проханням посприяти в призначенні відповідної субсидії. Щодо тверджень відповідача-1 про можливість працевлаштуватися, то воно не відповідає дійсності. Зокрема, як зазначено в позовній заяві, мати позивача є інвалідом І групи, що підтверджено відповідними документами, яка неспроможна до самообслуговування і потребує у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Мати позивача прикута до ліжка, а тому з об’єктивних причин, позивач не має змоги працевлаштуватися, оскільки не може систематично залишати її без нагляду. Також вказав, що хоча у позивача є брат, який також повинен брати участь в утриманні непрацездатної матері, то слід зазначити те, що ОСОБА_9 (брату позивача) діагностовано ДЦП, протягом 1982-1992 років він навчався у ОСОБА_6 спеціальній загальноосвітній школі – інтернаті Рівненської обласної ради, що підтверджується копією виписки з медичної картки, а відтак, він не має змоги надавати будь-яку матеріальну допомогу непрацездатній матері. Відтак, просив позовні вимоги задовольнити повністю.

07.11.2018 відповідач-2 подав заперечення на відповідь на відзив (а.с.87-88), в якому вказав, що позивачем не надано розрахунок суми, заявленої як моральна шкода, і яку позивач просить стягнути, а у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями та бездіяльністю суб’єктів владних повноважень. Також зазначив, що питання відповідності ОСОБА_8 України, норм законодавства, які застосовуються під час призначення компенсацій та допомог, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України та відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України не підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Таким чином, просив в задоволенні позовних вимог до Департаменту соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації відмовити повністю.

04.12.2018 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 13.12.2018.

10.12.2018 відповідач-1 подав заперечення на відповідь на відзив (а.с.103-104), в якому вказав, що в загальному з державного бюджету здійснено соціальний захист ОСОБА_1 на суму 28286,22 грн., а саме: за 11 місяців 2018 року для ОСОБА_1 виплачено компенсації непрацюючій працездатній особі на догляд за престарілим на суму 334,33 грн. За ОСОБА_1 в період отримання компенсації з 17.07.2013 по 31.10.2018 управлінням проведено сплату єдиного соціального внеску. З січня 2018 року розмір внеску становить 819,06 грн. щомісячно. Всього за 10 місяців 2018 року за ОСОБА_1 сплачено єдиний соціальний внесок на суму 8190,60 грн. За 11 місяців 2018 року для ОСОБА_1 виплачено державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям на суму 3114,92 грн. За 11 місяців 2018 року на домогосподарство ОСОБА_7 нараховано житлової субсидії на загальну суму 16646,37 грн. Середній розмір соціального забезпечення з бюджету для ОСОБА_1 становить 2571,47 грн., що значно перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб. Заперечення позивача щодо неможливості надавати будь-яку допомогу матері ОСОБА_7 братом позивача ОСОБА_9 ґрунтується на документах 2005 року. Позивач не надала даних щодо дійсного стану здоров’я та матеріального забезпечення ОСОБА_9 Тобто, документально не підтверджено, що ОСОБА_9 не може здійснювати догляду за мамою та брати участь у додаткових витратах, викликаних її хворобою. Також вказав, що позивачем не надано розрахунок суми, заявленої як моральна шкода, і яку позивач просить стягнути, а у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями та бездіяльністю владних повноважень. Таким чином, просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в редакції заяви про уточнення позовних вимог, з підстав, викладених в заявах по суті спору, просили їх задовольнити.

У судовому засіданні представники відповідача заперечили проти позовних вимог, просили в їх задоволенні відмовити повністю, з підстав, викладених в заявах по суті спору.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, викладені у заявах по суті справи, встановивши обставини справи, перевіривши їх зібраними у справі доказами, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, з урахуванням такого.

ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом першої групи-Б з 31.05.2018 загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду, допомоги, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія АВ №0759994. Дата чергового переогляду містить запис "безтермінове" (а.с.13).

ОСОБА_6 районної державної адміністрації Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_6 районної державної адміністрації від 23.07.2018 №05-12/2255 позивача повідомлено, що компенсація непрацездатній особа на догляд за престарілим призначена з 17.07.2013 по 30.04.2029 у розмірі 4,80 грн. та виплачується у повному розмірі з урахуванням індексації відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Відтак, виплата компенсації непрацюючій працездатній особі на догляд за престарілим для ОСОБА_1 проведена у повному розмірі згідно з вимогами чинного законодавства, тому підстав для проведення перерахунку немає (а.с.17).

18.07.2018 ОСОБА_1 звернулась до Міністерства соціальної політики України із заявою про нарахування та виплату їй компенсаційної виплати працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом 1-ої та 2-ої групи, та престарілою ОСОБА_7, яка досягла 80-річного віку (на час звернення 88 років) в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого в Законі України "Про державний бюджет" на відповідний рік та здійснити перерахунок та виплатити недораховану компенсаційну виплату ОСОБА_1 як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом 1-ої групи (в минулому 2-ї групи) за престарілою за минулі періоди (роки) у відповідному розмірі (а.с.16).

Листом від 30.07.2018 №8772/о/52-18/213 Міністерство соціальної політики України повідомило позивача, що розмір щомісячної компенсації непрацюючій працездатній особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю І групи або особою, яка досягла 80 річного віку, без урахування індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №832 становить 4,80 грн. На дату складення листа така виплата становила 30,57 грн. (а.с.21).

За змістом наданої позивачем довідки Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_6 районної державної адміністрації від 11.05.2018 №1250 ОСОБА_1, яка знаходиться на обліку в управлінні, отримує компенсаційну виплату працездатній особі, що не працює /не вчиться/ і здійснює догляд за інвалідом І групи або особою похилого віку, що досягла 80-річного віку, сума якої склала: 1. січень 2018 року – 29,60 грн.; лютий 2018 року – 29,60 грн.; березень 2018 – 30,57 грн.; квітень 2018 року – 30,57 грн.; травень 2018 року – 30,57 грн. (а.с.34).

Із наданого позивачем розрахунку недорахованої суми компенсаційної виплати, непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, ОСОБА_1 вважає, що вона недоотримала за: 1. Березень 2018 року – 1453,91 грн.; 2. Квітень 2018 року – 1453,91 грн.; 3. Травень 2018 року – 1453,91 грн.; 4. Червень 2018 року – 1453,91 грн.; 5. Липень 2018 року – 1520,47 грн.; 6. Серпень 2018 року – 1520,47 грн. (а.с.29).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати позивачу компенсаційної виплати у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №832 від 26 липня 1996 року "Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян" (далі – постанова №832), пункту 3 Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" №762/96 від 25 серпня 1996 року установлено щомісячні компенсаційні виплати у розмірі 4 гривні 80 копійок непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи.

Сторони в судовому засіданні визнали, що розмір щомісячної компенсаційної виплати позивачу також виплачується з урахуванням індексації відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ.

На час звернення позивача до суду чинним законодавством не передбачено ані можливості, ані механізму перерахунку компенсаційних виплат по догляду за особою, яка досягла 80-річного віку у відповідності до прожиткового мінімуму.

При цьому, в ході судового розгляду суд встановив, що обов’язок нарахування і виплати позивачу щомісячної компенсаційної виплати покладений на відповідача-1.

Судом встановлено, що чинним законодавством України не визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку органів праці та соціального захисту населення щодо перерахунку спірних виплат, призначених відповідно до Постанови №832 стосовно прожиткового мінімуму.

Згідно з частиною 1 статті 46 ОСОБА_8 України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їхніх повноважень.

Відповідно до пунктів 2, 3 ст. 116 ОСОБА_8 України Кабінет Міністрів України: вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Така політика базується на передбачених у законодавстві державних соціальних стандартах та державних соціальних гарантіях.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05 жовтня 2000 року №2017-III (далі – Закон №2017-III) державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.

Згідно статті 17 Закону №2017-III основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 7 Закону №2017-III вичерпний перелік соціальних послуг, умови їх надання та порядок регулювання тарифів їх оплати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Фізичним особам, які надають соціальні послуги призначаються та виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Серед основних принципів надання соціальних послуг, передбачених статтею 3 Закону №2017-III, зокрема, є принцип добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг.

Аналіз зазначених приписів законодавства свідчить про те, що законодавець в даному випадку не відносить компенсаційні виплати до соціальних виплат, які є основним джерелом існування. Виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, мають компенсаційний (заохочувальний характер) і не відносяться до соціальних гарантій, що унеможливлює застосування до неї положень частини третьої статті 46 ОСОБА_8 України.

При цьому, суд зауважує, що згідно з п. 14 ст.11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від отримання вищезазначеної компенсаційної виплати надає право непрацюючій працездатній особі, яка здійснює догляд за інвалідом І групи бути застрахованою особою та є підставою для зарахування періоду догляду за інвалідом до страхового стажу.

Щодо доводів позивача з посиланням на те, що обмеження права на отримання компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80 річного віку, в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд зазначає наступне.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1ст. 17 ОСОБА_8 України є найважливішою функцією держави.

Рішенням Конституційного суду України від 25 січня 2012 року №3рп/2012 у справі за конституційним поданням Управління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті129 ОСОБА_8 України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Конституційний суд вказав, що суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначив, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 ОСОБА_8 України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 ОСОБА_8 України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_8 та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати ОСОБА_8 України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

За наведених обставин, суд встановив, що до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено визначення розміру компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за престарілим, який досяг 80-річного віку.

Відтак, оскільки позивач отримує компенсацію як непрацююча працездатна особа, яка доглядає за інвалідом І групи відповідно до Постанови №832, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну компенсацію в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб - відсутні.

В ході розгляду справи судом, суд дійшов висновку, що відповідачу зобов’язані були застосовувати положення Постанови №832 при визначенні розміру компенсаційної виплати, яка підлягала виплаті позивачу.

За наведених обставин, відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 49000,00грн.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідачі підтвердили правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, при цьому, доводи та обґрунтування позивача не спростовують правомірності дій суб'єктів владних повноважень.

За наведених обставин, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору ухвалою суду від 03.09.2018, то підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету ОСОБА_6 районної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд (пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 січня 2019 року.

Суддя Щербаков В.В.