Рішення № 79401950, 24.01.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1340/5799/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2019 року

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Брильовського Р.М., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – приватне підприємство “Реліквія” про скасування постанови та зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляд ОСОБА_1 окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – приватне підприємство “Реліквія” про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 ВП № 26720369 та зняття арешту, накладеного на все майно боржника - ПП “Реліквія” постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 ВП № 26720369 винесеної ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області шляхом припинення чинності заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику - ПП “Реліквія”, шляхом вилучення з Реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна обтяження за №12181327 накладеного на підставі постанови державного виконавця ППВР УДВС ГУЮ у Львівській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 ВП №26720369.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа стягувачу) передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.п. 1, 3, 11 ч.1 цієї статті арешт з майна знімається (у випадках коли стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; та у випадках запровадження тимчасової адміністрації банку-боржника крім рішень немайнового характеру). Попри збереження між сторонами виконавчого напису правовідносин кредитора та боржника, наявність арешту, котрий залишається незаконно накладеним, перешкоджає сторонам врегулювати ці правовідносини позасудовим шляхом (за наявності для цього усіх перспектив), що, зокрема, порушує права позивача. 31.10.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про припинення примусових заходів. 15.11.2018 ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області листом №8117/02.1-25/18883 повідомив про неможливість задоволення даної заяви та зазначив, що на підставі ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду. Просив задовольнити позов.

Позивач в судове засідання не з’явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, просив розглядати справу без його участі у письмовому провадженні, надав відзив на позов.

У відзиві представник відповідача зазначає, що виконавче провадження ВП № 26720369 завершено 15.08.2012 у зв’язку із винесенням постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі пункту 1 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV. Стверджує, що винесення постанови про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження ВП № 26720369 було спрямоване на забезпечення виконання вимог виконавчого документу та на момент вчинення виконавчої дії не порушувало жодних прав та законних інтересів позивача ОСОБА_2. Із норми ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» випливає, що завершення виконавчого провадження із підстав, передбачених статтею 47 Закону, не тягне за собою зняття арешту з майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання. Частиною 1 стані 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII закріплено право особи яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, на звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Вважає, що постанова про арешт майна ВП № 26720369 прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – приватне підприємство “Реліквія” в судове засідання не з’явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, пояснення на позов не надав.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до вимог частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 26.12.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 10 січня 2019 року.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що 25.04.2008 між ПП «Реліквія» та ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого стало ПАТ «Кредобанк») було укладено Кредитний договір №38/08-к.

13.04.2009 між ПП «Реліквія» та ВАТ «Кредобанк» укладено Додатковий договір про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №38/08-к від 25.04.2008. В забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором №38/08-к від 25.04.2008 між ПП «Реліквія» та ВАТ «Кредобанк» було укладено Іпотечний договір від 05.05.2008 за реєстровим №959, посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу.

23.02.2011 приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис за реєстровим №401 про звернення стягнення на нежитлові приміщення, загальною площею 284,1 кв.м., позначені за планом земельної ділянки літерами з 84-13 по 84-24, що знаходяться в м.Львові по вул.Дж.Вашингтона, 5-А, реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 12264319, що належать на праві власності ПП «Реліквія» на користь ПАТ «Кредобанк» в сумі 938277,06 грн.

29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» було укладено Договір факторингу, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за зобов’язаннями за Кредитним договором №38/08-к від 25.04.2008 та Кредитним договором № 54/08-к від 23.05.2008 року. 14.12.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» підписано ОСОБА_5 прийому-передачі портфеля заборгованостей.

17.02.2012 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження, згідно якої накладено арешт на все майно ПП “Реліквія” та заборонено здійснювати відчудження будь-якого майна, яке належить боржнику – ПП “Реліквія”.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.08.2012 у справі №5015/1892/12 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 401 від 23.02.2011 р., вчинений на іпотечному договорі № 959 від 05.05.2008 р. (зі змінами від 14.04.2009 р. за р.№581) приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_4

Як вбачається з постанови державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ОСОБА_6 підставою для прийняття 17.02.2012 постанови ВП 26720369 про арешт майна боржника був виконавчий напис нотаріуса від 23.02.2011 №401.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 22.10.2012 у справі № 2а-8367/12/1370 визнано незаконною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 15.08.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві по ВП №26720369.

10.11.2017 між ТзОВ „Фінансова компанія „Приватні інвестиції” та ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» укладено Договір факторингу №10/11-17, на умовах п.1.1 якого в порядку та на умовах цього Договору Фактор зобов’язується передати грошові кошти в сумі, визначеній п. 2.1. цього Договору, в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов’язується відступити Фактору права вимоги до Приватного підприємства «Реліквія», код ЄДРПОУ 31291589 (далі – Боржник) в сумі 6 303 810,73 грн., які виникли за: Кредитним договором № 38/08-к від 25.04.2008 року та Додатковим договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 38/08-к від 25.04.2008 року, датованим 13.04.2009 року; Кредитним договором № 54/08-к від 23.05.2008 року (далі – Кредитні договори), які набуті Клієнтом згідно Договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, укладеного 29.11.2011 року з Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та підтверджуються ухвалою господарського суду Львівської області від 06.03.2012 року у справі № 5015/2298/11. Згідно п.3.1 Договору Фактор набуває права вимоги належні Клієнту та передбачені п.1.1 цього Договору в момент підписання Договору та скріплення його печатками сторін. Факт виконання цього договору підтверджується ОСОБА_5 приймання-передачі від 20.11.2017 р., підписаним ТзОВ „Фінансова компанія „Приватні інвестиції” та ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП».

10.11.2017 між ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та ОСОБА_2 укладено Договір відступлення прав вимоги за Кредитними договорами. Згідно п.2.2 Договору, на умовах визначених цим Договором, Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває від Цедента Права вимоги до Боржника у повному обсязі (в зв’язку з чим Цесіонарій стає в їх межах кредитором за Кредитними договорами). В п.1.5 Договору визначено, що Права вимоги – всі права вимоги Цедента до Боржника щодо сплати Заборгованості за Кредитними договорами. В п.1.3 Договору визначено, що Кредитні договори – Кредитний договір № 38/08-к від 25.04.2008 року; Додатковий договір про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 38/08-к від 25.04.2008 року, датований 13.04.2009 року; Кредитний договір № 54/08-к від 23.05.2008 року, укладені між ВАТ «Кредобанк» та ПП «Реліквія». В п.1.4. Договору визначено, що Заборгованість – заборгованість за всіма невиконаними станом на дату укладення цього Договору грошовими зобов’язаннями Боржника перед Цедентом за Кредитними договорами зокрема, заборгованість Приватного підприємства «Реліквія» у відповідності до ухвали господарського суду Львівської області від 06.03.2012 року у справі № 5015/2298/11, яка становить 6 303 810,72 грн, право вимоги на які набуті Цедентом згідно Договору факторингу № 01/11-17 від 10.11.2017 року, укладеного з ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції». В п.3.4 Договору визначено, що Права вимоги (до Боржника), які відступаються згідно п. п. 1.4, 1.5 цього Договору, переходять від Цедента до Цесіонарія з настанням умови, а саме: Цедентом від Цесіонарія одержано в повному розмірі суму, вказану в п. 3.1 цього Договору, як оплату за такі Права вимоги. Факт виконання цього договору підтверджується ОСОБА_5 приймання-передачі від 21.11.2017 р., підписаним ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та ОСОБА_2, а також платіжним дорученням №1 від 13.11.2017 та платіжним дорученням №66921344 від 14.11.2017.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 10.05.2018 у справі №3В/813/47/18 замінено стягувача у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого напису від 23.02.2011 за реєстровим №401, вчиненого приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_4 № про звернення стягнення на нежитлові приміщення, загальною площею 284,1 кв.м., позначені за планом земельної ділянки літерами з 84-13 по 84-24, що знаходяться в м.Львові по вул.Дж.Вашингтона, 5-А, реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 12264319, що належать на праві власності ПП «Реліквія» на користь ПАТ «Кредобанк» в сумі 938277,06 грн. зі стягувача ПАТ «Кредобанк» на стягувача ОСОБА_2 (79043, м.Львів, вул.І.Багряного, 53/6, ІПН НОМЕР_1). Ухвала набрала законної сили 10.05.2018.

31.10.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про припинення примусових заходів, оскільки попри збереження між сторонами виконавчого напису (ОСОБА_5 та ПП «Реліквія») правовідносин кредитора та боржника, наявність арешту, котрий залишається накладеним, перешкоджає сторонам врегулювати ці правовідносини позасудовим шляхом (за наявності для цього усіх перспектив), що, зокрема, порушує права позивача.

15.11.2018 ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області листом №8117/02.1-25/18883 повідомив про неможливість задоволення даної заяви та зазначив, що на підставі ч.1 ст.50 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду.

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про виконавче провадження” № 1404 (далі Закон № 1404).

Статтею 1 Закону № 1404 встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як вбачається зі змісту приписів статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2002 року), державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Конституція України передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (статті 41, 42).

Положення Конституції України щодо власності кореспондуються зі статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, що жодним чином не обмежує право держави вводити в дію такі закони, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження ВП 26720369 з виконання виконавчого напису нотаріуса від 23.02.2011 №401, відповідно вказаний спір підсудний ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Суд наголошує, що Рішенням господарського суду Львівської області від 16.08.2012 у справі №5015/1892/12 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 401 від 23.02.2011, який був підставою для прийняття 17.02.2012 постанови ВП 26720369 про арешт майна боржника, а Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 22.10.2012 у справі № 2а-8367/12/1370 визнано незаконною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 15.08.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві по ВП №26720369.

Відповідач своє заперечення проти позову мотивує тим, що із норми ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що завершення виконавчого провадження із підстав, передбачених статтею 47 Закону, не тягне за собою зняття арешту з майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання.

Проте, Суд не приймає до уваги вказане твердження відповідача, оскільки постанова Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 15.08.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві по ВП №26720369 визнана незаконною та скасована Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 22.10.2012 у справі № 2а-8367/12/1370.

Тому посилання відповідача на норми ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» є недоречним.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, зокрема, підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідач замовчує і той факт, що Рішенням господарського суду Львівської області від 16.08.2012 у справі №5015/1892/12 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 401 від 23.02.2011, який був підставою для прийняття 17.02.2012 постанови ВП 26720369 про арешт майна боржника.

Однак, відповідач не надав жодних пояснень чому ним не було прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідач зазначає, що частиною 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII закріплено право особи яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, на звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Суд не бере до уваги вказане твердження, оскільки у даній справі спору про право власності не виникає, а тому немає необхідності ОСОБА_2 звертатися до суду з позовом про визнання права власності на це майно.

Така бездіяльність відповідача призвела до того, що арешт, накладений на майно, не був знятий відповідно до статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", тим самим ОСОБА_2 вимушений був звернутися за захистом свої прав до суду.

Судом встановлено, що передбачені чинним законодавством законні підстави для обтяжень на вищевказане майно та обмеження конституційних прав позивача щодо вільного розпорядження своєю власністю відсутні.

Інших доказів про наявність законних підстав для накладення арешту на майно сторонами не надано.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 04.04.2018 у справі №815/2020/16.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З урахуванням цього Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 6 Конвенції та статтею 55 Конституції України кожній особі гарантується право на доступ до правосуддя, яке включає в себе право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Обов'язковою умовою надання захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

Висновки аналогічного змісту були наведені у постанові Верховного Суду України від 07.02.2017 по справі №21-3072а16 і суд не вбачає підстав відступати від них.

Судом під час розгляду справи установлено, що позивач звертався до державного виконавця із вимогою щодо зняття арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 26720369 від 17.02.2012.

Тому суд погоджується з твердженням позивача про наявність факту порушення відповідачем законних прав позивача у спірних правовідносинах.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для винесення оскаржуваної постанови покладено на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано доведено підстави для скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 по ВП 26720369, винесену ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області.

Відповідно позовна вимога про зняття арешту, накладеного на все майно боржника - ПП “Реліквія” постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 ВП № 26720369 шляхом вилучення з в Реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна обтяження за №12181327 накладеного на підставі постанови державного виконавця ППВР УДВС ГУЮ у Львівській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 ВП №26720369, яка є похідною, теж підлягає до задоволення.

Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати слід стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 268, 269, 271, 272, 287, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,–

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 р. по ВП 26720369 винесену ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області.

Зняти арешт, накладений на все майно боржника – ПП “Реліквія” постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 р. по ВП 26720369 винесеної ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області шляхом припинення чинності заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику – ПП “Реліквія”, шляхом вилучення з в Реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна обтяження за р.№12181327 накладеного на підставі постанови державного виконавця ППВР УДВС ГУЮ у Львівській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2012 р. ВП №26720369.

Стягнути з управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1, код ЄДРПОУ 34942940) за рахунок його бюджетних асигнувань 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) грн 60 коп на користь ОСОБА_2 (79043, м. Львів, вул.І. Багряного, 53/6 РНОКПП НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський