Рішення № 79401804, 21.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

8.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2419/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС в Луганській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС в Луганській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 31.05.2018 року № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та застосування штрафу у розмірі 1 718,74 грн за період з 20.01.2012 року до 21.12.2017 року, штрафу у розмірі 2 705,49 грн за період з 20.01.2015 року до 21.12.2017 року та пені у розмірі 37195,80 грн за період з 23.08.2016 року до 17.02.2017 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 10.07.2018 року про результати розгляду скарги.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при вирішенні питання відносно Позивача щодо застосування чи незастосування заходів зі стягнення штрафу та пені Відповідачі повинні були керуватися положеннями п. 9-4 Розділу VIII Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та нормами Закону № 1669. Тобто, Відповідач-1 та Відповідач-2 не повинні були однозначно застосовувати положення ч. 1 ст. 9 та ч. 10, 11 ст. 25 Закону № 2464, а повинні надати повний та об’єктивний аналіз усім нормам законів та підзаконних нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, і лише після цього приймати рішення щодо наявності підстав для стягнення штрафу та пені. При даних спірних правовідносинах мало місце виключно звільнення від сплати штрафних та фінансових санкцій на час проведення антитерористичної операції певної категорії осіб. Таким чином, Відповідач-1 та Відповідач-2, вирішуючи питання встановлення порушення Позивачем термінів сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, повинні були керуватися нормами Конституції України, усіма положеннями Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та Закону № 1669-УИ від 02.09.2014 року та усіма розпорядженнями Кабінету Міністрів України, які регулюють спірні правовідносини, а не окремими статтями Закону № 2464 та Інструкцією, тому прийняті Рішення підлягають скасуванню.

Відповідач - Головне управління ДФС в Луганській області позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 24.09.2018 за вхідним реєстраційним номером 23247/2018 надав відзив на позовну заяву (а.с.44-46), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що зі змісту пункту 9-4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464) достатньо підстав для висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач не надає доказів надання відповідної заяви, передбаченої абзацом другим зазначеного пункту.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII (далі - Закон №1669) протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону № 1669 закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Одночасно з цим, Закон № 2464 передбачає, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 ст.2 Закону № 2464). Однак, враховуючи те, що Закон № 2464 по відношенню до Закону № 1669 прийнятий раніше в часі та є загальним, слід надавати перевагу положенням Закону № 1669, як спеціального та локального закону по регулюванню правовідносин в умовах дії АТО.

Як вбачається з адміністративного позову, та доказів доданих до нього, позивач відповідає лише одному з пунктів (знаходиться на території, на якій здійснювалася АТО), разом з цим зовсім немає доказів щодо подання до органу доходів та зборів відповідної заяви та сертифікату ТПП.

Оскільки позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 Закону № 2464, а саме єдиний внесок сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку, у зв'язку з цим ГУ ДФС у Луганській області винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 31.05.2018 року № НОМЕР_1 відповідно до вимог чинного законодавства. Тому, на думку, відповідача підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідач - Державна фіскальна служба України відзив не надали, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 17.08.2018 адміністративний позов було залишено без руху (а.с. 20-21).

Ухвалою суду від 05.09.2018 справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 04.10.2018 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №812/292/18 (а.с.68-69).

Ухвалою суду від 04.12.2018 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання (а.с.73).

Ухвалою суду від 19.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.84).

Суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін в письмовому провадженні відповідно до вимог частини дев’ятої статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

Позивач, ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, є фізичною особою-підприємцем, зареєстрована 04.06.2007 за № 23810000000004348 виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області, перебуває на обліку в ДПІ у м.Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області, з 19.09.2017 припинена діяльність за власним рішення, що підтверджено копією свідоцтва та витягом з ЄДРЮОФОПГФ (а.с.11, 96-100).

31.05.2018 ГУ ДФС в Луганській області винесено Рішення № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до ОСОБА_2 застосовано штраф у розмірі 1718,74 грн. за період з 20.01.2012 до 21.12.2017 (10% до 01.01.2015), штраф у розмірі 2705,49 грн. за період з 20.01.2015 до 21.12.2017 (20% з 01.01.2015) та нараховано пеню у розмірі 37195,80 грн., які протягом десяти календарних днів після надходження рішення підлягають (сплаті) на рахунки ДПІ у м.Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області в загальному розмірі 41620,03 грн. (а.с.8).

Позивач, не погодившись з рішенням № НОМЕР_1 від 31.05.2018 про застосування штрафних санкцій, подав до Державної фіскальної служби України (далі – ДФС України) скаргу від 08.06.2018, яку ДФС України розглянуто та 10.07.2018 прийнято рішення про залишення без змін рішення ГУ ДФС України у Луганській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску від 31.05.2018 року № НОМЕР_1, а скарги без задоволення (а.с.9-10, 12).

Спірним питанням у даній справі є правомірність прийняття ГУ ДФС у Луганській області Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та прийняття рішення ДФС України про результати розгляду скарги позивача.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість відзиву відповідача, суд виходить з таких вимог чинного законодавства.

За вимогами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи” від 04 липня 2013 року № 406-VІІ до Закону № 2464-VI та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право на адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органами доходів і зборів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №2464-VI).

Згідно з ч. 1 ст. 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Стаття 4 Закону № 2464-VI визначає перелік суб’єктів, які відносяться до платників єдиного внеску.

Пунктом 1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом 1 ч.8 ст.9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Стаття 25 Закону № 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, ч. 1 якої передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч.10 ст.25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч.11 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції.

Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 2 вересня 2014 року № 1669-VII (далі – Закон №1669-VII), який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Підпунктом 8 п. 4 ст. 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підп. “б” розд. VIII “Прикінцеві та перехідні положення” доповнено п. 9-3 такого змісту: “Платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК України для списання безнадійного податкового боргу”.

Згідно з п. 2 Закону України від 02 березня 2015 року № 219-VIII “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464-VI щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці”, п. 9-3 в редакції Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII вважати п. 9-4.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”.

На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1669-VII розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України”.

З аналізу наведених правових норм й встановлених обставин справи та з урахуванням безпосередньо абз. 3 п. 9-3 (у подальшому п. 9-4) розд. VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464-VI, суд дійшов висновку, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов’язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов’язків платника єдиного внеску.

Судом встановлено, що м.Лисичанськ Луганської області, на території якого розташовано ДПІ у м.Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області, в якій на обліку як платник єдиного внеску перебував позивач, та м.Сєвєродонецьк на території якого розташовано Головне управління ДФС у Луганській обасті, яке прийняло спірне рішення, входять до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням КМУ від 30.10.2014 №1053-р (втратило чинність) та розпорядженням КМУ від 02.12.2015 №1275-р (чинне).

З матеріалів справи вбачається, що спірне рішення від 31.05.2018 органу доходів і зборів про накладення на позивача штрафу та нарахування пені відповідно до ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI за період з 20.01.2012 по 21.12.2017 та з 20.01.2015 по 21.12.2017.

При цьому, відповідно до розрахунку штрафної санкції та пені, що перебуває в матеріалах справи, загальна сума пені, що виникла у позивача, становить 37195,80 грн., а штрафної санкції 4424,23 грн (а.с.16,37). Однак, з урахуванням наведених вище доводів, суд вважає, що за період з 14.04.2014 по 21.12.2017 позивач звільнений від притягнення до відповідальності за невиконання обов’язків платника єдиного внеску, оскільки цей період є часом проведення антитерористичної операції.

Разом з тим, суд вважає правомірним нарахування відповідачем суми штрафної санкції та пені за період з 20.01.2012 по 14.04.2014, оскільки в даний період часу були відсутні правові підстави для звільнення позивача від притягнення до відповідальності за невиконання обов’язків платника єдиного внеску.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: щодо скасування Рішення № НОМЕР_1 від 31.05.2018 в частині застосування штрафних санкцій та нарахування пені за період з 14.04.2014 по 21.12.2017.

В задоволенні ж вимог позивача щодо скасування оскарженого рішення ГУ ДФС в частині нарахування відповідачем суми штрафної санкції та пені за період з 20.01.2012 по 14.04.2014 слід відмовити за необгрунтованістю.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Тому доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд вважає неприйнятними з підстав вищевикладеного аналізу норм чинного законодавства.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18 (провадження №Пз/9901/22/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 10.07.2018 року про результати розгляду скарги, суд виходить з такого.

Приписи п. 56.10 ст. 56 ПК України визначають, що рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами затверджений наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 № 916 (далі - Порядок № 916).

Пунктом 1 розділу ІХ Порядку № 916, передбачено, що контролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги.

Згідно п. 2 розділу ІХ Порядку № 916, за результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень: 1) повністю задовольняє скаргу платника податків та скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується; 2) частково задовольняє скаргу платника податків та в окремій частині скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується; 3) залишає скаргу без задоволення, а рішення контролюючого органу, яке оскаржується, без змін; 4) зменшує (збільшує) суму грошового зобов'язання.

При цьому, за правилами п. 3 Порядку № 916, рішення про результати розгляду скарги складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

1) у вступній частині рішення зазначаються: найменування платника податків - юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податків; дата отримання скарги (дата і номер визначаються за даними реєстраційної картки або журналу реєстрації вхідної кореспонденції);

2) описова частина рішення має містити: дату і номер рішення контролюючого органу, яке було оскаржено платником податків; вимоги, зазначені у скарзі платника податків, та стислий зміст його позиції; стислий виклад обставин, встановлених перевіркою, та докази, на яких ґрунтуються висновки контролюючого органу;

3) у мотивувальній частині рішення вказуються: результати дослідження матеріалів скарги та обставини, з урахуванням яких приймається рішення; пропозиції (у разі наявності) представника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена; мотиви, з яких відхиляються вимоги чи заперечення платника податків, пропозиції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена, за умови, що такі пропозиції були надані контролюючому органу за 5 робочих днів до граничної дати прийняття рішення за скаргою платника податків; або мотиви, з яких висновки контролюючого органу, викладені в оскаржуваному рішенні, скасовуються повністю чи частково; посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, якими обґрунтовано рішення про результати розгляду скарги;

4) у резолютивній частині рішення зазначається висновок про повне чи часткове задоволення скарги або про залишення скарги без задоволення.

У рішенні про результати розгляду скарги також зазначається про право особи, яка подала скаргу, у разі її незгоди з прийнятим рішенням оскаржити таке рішення до контролюючого органу вищого рівня у строки, визначені законодавством, або в судовому порядку.

Отже, мотивувальна частина рішення Державної фіскальної служби України має містити, зокрема, результати дослідження матеріалів скарги та обставини, з урахуванням яких приймається рішення; мотиви, з яких відхиляються вимоги чи заперечення платника податків, або мотиви, з яких висновки контролюючого органу, викладені в оскаржуваному рішенні, скасовуються повністю чи частково; посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, якими обґрунтовано рішення про результати розгляду скарги.

Оскільки, судом частково встановлено протиправність прийнятого Головним управлінням ДФС у Луганській області рішення № НОМЕР_1 від 31.05.2018, суд дійшов висновку про помилковість з зазначених вище підстав й висновків ДФС України щодо правомірності спірного рішення ГУ ДФС.

А тому, беручи до уваги викладену позицію у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 818/1695/16 щодо можливості оскарження рішень ДФС України за результатами розгляду скарги платника податків, суд вважає за необхідне скасувати рішення від 10.07.2018 № 9909/А/99-99-11-02-02-25 у відповідній частині висновків, протиправність яких встановлена в судовому засіданні.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь представника позивача, яким сплачено судовий збір, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн з кожного відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС в Луганській області про визнання протиправними та скасування рішень – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС в Луганській області № НОМЕР_1 від 31.05.2018 в частині застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 21.12.2017.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 10.07.2018 № 9909/А/99-99-11-02-02-25 на рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 31.05.2018 № НОМЕР_1 в частині висновків про правомірність застосування штрафних санкцій та нарахування пені ОСОБА_2 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 21.12.2017.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (код ЄДРПОУ: 39591445, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Енергетиків, буд.72) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська пл. 8, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39292197) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25 січня 2019 року.

Суддя ОСОБА_3