Рішення № 79401318, 15.01.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3692/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Кривошапка Н.А.

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації.

Позовні вимоги:

1. визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України № 2346/М/99-99-13-02-03-14/ІПК від 25.05.2018 року;

2. зобов`язати Державну фіскальну службу України протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду подати до суду звіт про надання ОСОБА_1 індивідуальної податкової консультації у письмовій формі з урахуванням висновків суду.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1М.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі також - відповідач, ДФС України) про визнання протиправною та скасування податкової консультації.

Ухвалою від 29 жовтня 2018 року Полтавський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, вирішивши розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи /а.с. 2-3/.

12 листопада 2018 на підставі клопотання ДФС України Полтавський окружний адміністративний суд ухвалив розгляд відповідної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження /а.с. 31-32/.

Ухвалою від 19 листопада 2018 року про витребування доказів суд зобов`язав відповідача надати інформацію про отримання ОСОБА_1 у 2017 році та за відповідний період 2018 року доходу із зазначенням джерела отримання /а.с. 48-49/.

12 грудня 2018 року Полтавський окружний адміністративний суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті /а.с 63/.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував на свою незгоду з висновками індивідуальної податкової консультації № 2346/М/99-99-13-02-03-14/ІПК від 25.05.2018 року, отриманої від ДФС України. Цією консультацією відповідач зазначив про обов`язок адвоката сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин адвоката з роботодавцем, та незважаючи на те, що роботодавець сплачує єдиний внесок за працевлаштованого адвоката, а також про обов`язок подавати звітність з єдиного внеску за основним місцем обліку платника внеску у строки, порядку та за формою, визначеними законодавством.

Позивач наполягав на тому, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Позивач вважав, що обов`язку щодо подачі звітності з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в нього не виникає доти, доки він не почне провадити незалежну професійну адвокатську діяльність та отримувати від такої діяльності дохід та сплачувати єдиний соціальний внесок.

15 листопада 2018 року від відповідача надійшов до суду відзив на позов /а.с. 40-41/, у якому вказано на правомірність оскаржуваної податкової консультації. Зокрема вказано, що з 01.01.2017 платник єдиного внеску, визначений пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі неотримання доходу у відповідному звітному періоді зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. При цьому такий платник зобов`язаний подавати звітність з єдиного внеску із зазначенням бази нарахування єдиного внеску, встановленої пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

03 грудня 2018 року від позивача надійшла до суду відповідь на відзив /а.с. 56-57/, у якій ОСОБА_1, додатково зазначивши про протиправність оскаржуваної податкової консультації, звернув увагу суду на наступне. Норми чинного законодавства вказують на те, що для виникнення у адвоката обов`язку сплачувати єдиний внесок та подавати звітність, такий адвокат повинен провадити незалежну діяльність та одержувати від такої діяльності дохід. Ігнорування тієї обставини, що позивачем не провадиться незалежна професійна діяльність, призвело до неправильних висновків відповідача у податковій консультації.

У наданій до суду заяві 12 грудня 2018 року, позивач додатково зазначив, що наявність у нього свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю не є ознакою його як самозайнятої особи, або особи, що провадить незалежну професійну діяльність, а є необхідною підставою для виконання ним своїх безпосередніх обов`язків з огляду на норми Конституції України (стаття 131-2), що набрали чинності з 01.01.2019 року, відносно того, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді у судах першої інстанції.

Правом надати до суду заперечення на відповідь на відзив представник відповідача не скористався.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом

З 12 березня 2002 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ПАТ "Укртатнафта", що підтверджують наявні в матеріалах справи копія трудової книжки позивача /а.с. 17-18/ та довідка підприємства від 18.10.2018 № 4/788 /а.с.19/. У передбаченому законом порядку отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 537 від 20 липня 2007 року /а.с. 16/.

18 квітня 2018 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Полтавській області із заявою, у якій просив надати індивідуальну податкову консультацію з того приводу, чи має він обов`язок як адвокат сплачувати єдиний внесок за себе в ті періоди, коли він не отримував дохід від здійснення адвокатської діяльності, але перебував у трудових відносинах і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, а також з того питання, як має визначатися база нарахування єдиного внеску, якщо такий обов`язок існує, і чи зобов`язаний він, за умови відсутності доходу від адвокатської діяльності, подавати звітність з єдиного соціального внеску /а.с. 21-22/.

25 травня 2018 року після перенаправлення відповідної заяви до ДФС України, останньою складена податкова консультація № 2346/М/99-99-13-02-03-14/ІПК, зі змісту якої вбачається, що на думку контролюючого органу, платник єдиного внеску, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі неотримання доходу у відповідному звітному періоді зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. При цьому такий платник зобов`язаний подавати звітність з єдиного внеску із зазначенням бази нарахування єдиного внеску, встановленої пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Не погодившись з такою податкової консультацією, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам ОСОБА_1, суд виходить з наступного.

Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Податкового кодексу України, індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Пунктом 53.2 статті 52 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (надалі по тексту – Закон № 2464).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 3 вказаної частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Абзацом 2 частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 вказаного Закону, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з підпунктом 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Частинами 2 та 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 цього Закону встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Статтею 1312 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Підпунктом 11 частини 16-1 Перехідних положень Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Норми аналогічного змісту містяться й у Господарському процесуальному кодексі України (частина 1 статті 58) та Цивільному процесуальному кодексі України (частина 1 статті 60).

Висновки щодо правозастосування

З матеріалів справи вбачається, що з квітня 2002 року позивач безперервно працює на різних посадах в ПАТ "Укртатнафта", а з 2006 року обіймає посаду начальника юридичного управління вказаного підприємства.

Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо реєстрації позивача як самозайнятої особи.

Також з`ясовано, що між сторонами немає спору щодо факту працевлаштування ОСОБА_1 в ПАТ "Укртатнафта" та факту правильності й повноти нарахування й сплати єдиного соціального внеску роботодавцем позивача - ПАТ "Укртатнафта".

Відповідач не оспорював того, що ОСОБА_1 не здійснював і не здійснює незалежну адвокатську діяльність, а працює виключно як найнятий працівник.

Окремо цей факт також був перевірений судом: витребувані відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів /а.с. 59/). Підтверджено факт отримання позивачем доходів тільки від працевлаштування за основним місцем роботи в ПАТ "Укртатнафта" та відсутність здійснення адвокатської діяльності поза основним місцем працевлаштування в ПАТ "Укртатнафта".

З наданих до суду копії декларацій про майновий стан і доходи за 2015 рік та 2016 рік /а.с. 67-68, 71-72/, поданих ОСОБА_1 до контролюючого органу як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, встановлено, що протягом 2015 та 2016 років ним від провадження незалежної професійної діяльності жодних доходів не отримано.

З наданої до суду довідки про дохід ОСОБА_1 від ПАТ "Укртатнафта" встановлено, що протягом 2017 року з нарахованої йому зарплати утриманий ПДФО (18%) та військовий збір /а.с. 95-97/. А з довідки про суми нарахованої заробітної плати застрахованої особи та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вбачається, що з нарахованої зарплати позивача у 2017 році сплачено єдиний соціальний внесок /а.с. 20/.

Таким чином, спір між сторонами у цій справі стосувався тільки застосування норми права щодо наявності чи відсутності у адвоката звітуватися та сплачувати єдиний соціальний внесок за умови відсутності ведення ним незалежної професійної діяльності та сплати за нього єдиного соціального внеску роботодавцем, з яким адвокат уклав трудову угоду.

З даного приводу суд прийшов до висновку про невірне застосування норм закону ДФС України в оскаржуваній індивідуальній податковій консультації.

Вище викладені норми закону, що регламентують облік, нарахування й сплату єдиного соціального внеску.

З проаналізованих судом норм можливо зробити висновок, що сам факт реєстрації особи (адвоката) як самозайнятої, ще не створює обов"язку особи сплачувати єдиний соціальний внесок.

Абзац 2 частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" чітко вказує на момент виникнення у самозайнятої особи обов'язків платника єдиного внеску. Такі обов"язки виникають з початку провадження відповідної діяльності (незалежної професійної діяльності адвоката).

На підставі проаналізованих вище норм закону можна зробити висновок, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Як встановлено судом, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - начальник юридичного відділу ПАТ "Укртатнафта". Зокрема, що стосується 2017 року, то його роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 8 800 грн (протягом січня - квітня 2017 року) та у розмірі 9262 грн (протягом травня - листопада 2017 року), 9 691 грн за грудень 2017 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що висновки щодо обов"язку позивача сплачувати ЄСВ за відсутності провадження ним самостійної адвокатської діяльності, викладені відповідачем у індивідуальній податковій консультації № 2346/М/99-99-13-02-03-14/ІПК від 25.05.2018 року, є невірними та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваної податкової консультації покладено на контролюючий орган.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятої ним індивідуальної податкової консультації.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Належним способом захисту прав позивача є визнання оскаржуваної індивідуальної податкової консультації протиправною та її скасування.

Суд не вбачає необхідності у задоволенні решти позовних вимог та застосуванні додаткових засобів захисту порушеного права: зобов`язати Державну фіскальну службу України протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду подати до суду звіт про надання ОСОБА_1 індивідуальної податкової консультації у письмовій формі з урахуванням висновків суду.

Вище суд наводив зміст пункту 53.2 статті 52 Податкового кодексу України, відповідно до якого скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Тому відповідач після набрання законної сили цим рішенням суду буде зобов"язаний надати нову індивідуальну податкову консультацію позивачу в силу закону. Таким чином, суд не вбачає необхідності цим рішенням суду зобов"язувати відповідача вчинити дії, які відповідач і так зобов"язаний вчинити за нормою закону. Що ж до зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, за приписами частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, таке зобов"язання є правом , а не обов`язком суду, відповідну вимогу позивача, за відсутності будь-яких обґрунтувань, суд залишає без задоволення. Зокрема, у суду відсутні будь-які об`єктивні дані вважати, що відповідач може не виконати судове рішення, яке набрало законної сили, без застосування до нього (відповідача) засобів судового контролю.

Висновки суду, які відповідач повинен врахувати при виконанні свого обов"язку надати нову податкову консультацію, полягають у тому, що за умови відсутності провадження адвокатом незалежної професійної діяльності, за умови працевлаштування адвоката як найнятого працівника та сплати його роботодавцем єдиного соціального внеску за цього працівника, обов"язки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у такого адвоката не виникають до моменту початку здійснення ним незалежної професійної діяльності.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 704 грн 80 коп. і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 грн 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул.Пролетарська, 27 б, кв.20 м.Кременчук рнокпп НОМЕР_1) до Державної фіскальної служби України (пл.Львівська, 8 м.Київ, ЄДРПОУ 39292197) задовольнити частково.

Індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України №2346/М/99-99-13-02-03-14/ІПК від 25 травня 2018 року визнати протиправною та скасувати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України витрати зі сплати судового збору у сумі 704,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 січня 2019 року.

Головуючий суддя ОСОБА_3