Рішення № 79401273, 25.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4102/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Марківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1М.) до Марківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач), в якому позивач просив суд:

- стягнути з відповідача заборгованість з пенсійних виплат за травень-липень 2018 року в сумі 15727,30 грн. на користь позивача;

- стягнути з відповідача судові витрати в сумі 2204,80 грн. (судовий збір – 704,80 грн., сплата послуг адвоката – 1500,00 грн.) (а.с.4-8).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач отримує пенсію за віком. З квітня 2014 року у місті його постійного проживання в селі Розкішне проводилась антитерористична операція. З 1 листопада 2016 року позивача було взято на облік внутрішньо переміщеної особи за місцем фактичного знаходження. Одночасно за його зверненням Марківським об’єднаним управлінням ПФУ в Луганській області було взято на облік як пенсіонера і виплачувалась пенсія за віком по квітень 2018 року через установи ПАТ «Державний ощадний банк». З 01.05.2018 позивачу було припинено виплату пенсії за місцем тимчасового проживання. Ніяких повідомлень чи рішень про підстави припинення виплати пенсії позивач не отримував. Позивачем було отримано рекомендований лист Марківського об’єднаного управління ПФУ в Луганської області від 02.10.2018 № 6070/02.2/н-74, в якому було вказано, що «Позивачу було призупинено нарахування та виплату пенсії з 01.09.2018 згідно підпунктів 5 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року №365 у зв’язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а саме: на підставі Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон «Аркан» та понад 60 днів перебувають на непідконтрольній території України. Поновлення виплати пенсій здійснюється у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та у Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року №365, на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Позивач вважає, що припинення та невиплата позивачеві пенсії за травень-липень 2018 року в сумі 15727,30 грн. було незаконним. На підставі викладеного, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 04.01.2019 за вхідним реєстраційним номером 452/2019 надав відзив на позовну заяву від 26.12.2018 №7741/08-н-74 (а.с.30-36), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що з серпня 2014 року позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України м. Сєвєродонецьк Луганської області як внутрішньо переміщена особа, де отримував пенсію за віком до 30.06.2016. Позивач звернувся до управління із заявою 02.11.2016. ОСОБА_2 № 4412 від 02.12.2016 позивача взято на облік у Марківському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області. До управління позивачем надано копію довідки Управління соціального захисту населення Новопсковської РДА від 01.11.2016 за №928007352. Позивач взятий на облік в УСЗН як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції за адресою: с. Камянка, Новопсковського району Луганської області по вул. Молодіжна, 9, 92332. Відповідач зазначив, що позивач отримує пенсію через установу АТ «Ощадбанк». 14.05.2018 позивачу ОСОБА_2 про призупинення виплати пенсії Марківським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області від 14 травня 2018 року на виконання підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів від 14 травня 2018 року виплату пенсії призупинено з 01 травня 2018 року. Листом управління від 02.10.2018 №6070/02.2/н-74 позивача повідомлено про причину призупинення виплати пенсії та порядок її виплати. Станом на 20 грудня 2018 року заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 року по 31.07.2018 року становить 23590,95 грн., в тому числі: «відкладена» доплата становить 7863,65 грн.; «поточна» доплата, розрахована з місяця подання заяви на поновлення виплати пенсії (заява від 18.06.2018р.), складає 15727,30 грн. Фактично виплачена пенсія за грудень 2018 року в розмірі 7872,65 грн. «Поточна» доплата за період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року включена у виплатну відомість грудня 2018 року в розмірі 15727,30 грн. в загальному порядку. На даний час Постанова Кабінету Міністрів України з даного питання не прийнята. На підставі вищевикладеного, відповідач просив суд залишити без задоволення адміністративний позов.

24.01.2019 до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якій зазначив, що погоджується з уточненою сумою заборгованості по нарахованій та невиплаченій пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 у розмірі 23590,95грн.

На цей час виплата заборгованості з пенсійних виплат за вказаний період відповідачем не здійснена. При цьому посилання на невиплату заборгованості за минулий період через відсутність «окремого» порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України не відповідає діючим Законам України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Також представник позивача зазначив про безпідставність посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, оскільки постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року визнано нечинними пункти 7,8,59,13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637.

На підставі викладеного просив задовольнити позовні вимоги та стягнути заборгованість з пенсійних виплат за травень-липень 2018 року у сумі, визнаній відповідачем (а.с.77-78).

Ухвалою суду від 10.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.1-2).

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належний чином, представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.71,72,79).

Представник відповідача у судове засідання також не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с.73), надав клопотання про розгляд справи без участі представника управління (а.с.74).

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9-10,11).

Відповідно до інформації зазначеної у посвідченні №2922829120 позивач є пенсіонером за віком (а.с.10).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 01.11.2016 №928007352 тимчасовою адресою проживання/перебування є Луганська область, Новопсковський район, с.Камянка, вул.Молодіжна, буд.9 (а.с.11).

На виконання ухвали суду від 10.12.2018 Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської райдержадміністрації надало інформацію, в якій зазначило, що рішення про скасування дії довідки не приймалось (а.с.67).

Відповідно до розпорядження №4412 від 02.12.2016 позивач перебуває на обліку в УПФУ в Новопсковському районі (наразі Марківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області) та отримує пенсію за віком з 01.07.2016 (а.с.48).

В матеріалах справи наявна заява позивача, в якій просив належні суми пенсії (грошової допомоги) перераховувати на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк» (а.с.54).

ОСОБА_2 Марківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 14.05.2018 вирішено призупинити позивачу виплату пенсії на підставі підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичною проживання/перебування, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутністю на подконтрольній території понад 60 днів від 14.05.2018 вирішено призупинити виплату ОСОБА_1 з 01.05.2018 (зворотній бік а.с.57).

Протоколом №26 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 09.07.2018 вирішено призначити соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам, зокрема, ОСОБА_1 (зворотній бік а.с.58).

Відповідачем надано довідку №7681/02/н-74 від 20.12.2018, в якій зазначено, що станом на 20 грудня 2018 року заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 року по 31.07.2018 року становить 23590,95 грн., в тому числі: «відкладена» доплата становить 7863,65 грн.; «поточна» доплата, розрахована з місяця подання заяви на поновлення виплати пенсії (заява від 18.06.2018), складає 15727,30 грн. Фактично виплачена пенсія за грудень 2018 року в розмірі 7872,65 грн. «Поточна» доплата за період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року включена у виплатну відомість грудня 2018 року в розмірі 15727,30 грн. в загальному порядку (дата виплати 20) (а.с.64).

Вказана інформацію також кореспондується з інформацією, зазначеною у довідці від 20.12.2018 (а.с.65).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що право на виплату пенсії позивач набув з 01.05.2018, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості за період з 01.05.2018 по 31.07.2018.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права ОСОБА_1 вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2018.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом – постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365”.

Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати виключно норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 та таким чином вказані розміри пенсії позивачу повинні бути виплачені без відтермінування на невизначений час.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу заборгованості за період з 01.05.2018 по 31.07.2018, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2018, а також зобов’язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.05.2018 по 31.07.2018.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача понесені позивачем судові витрати, а саме витрат на професійну правову допомогу – 1500,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

До суду для підтвердження витрат на правову допомогу було надано копію ордеру про надання правової допомоги Серії ЛГ №018905, копію угоди про надання послуг адвокатом №1211/2018 від 12.11.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1096, копію квитанції до прибуткового касового ордера №1211 від 12.11.2018, копію акту виконаних робіт від 06.12.2018 (а.с.14,15,16,17,18).

При цьому, у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.

Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідність до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Представником позивача до матеріалів справи не надано вищевказаних документів.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правову допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь витрати на правову допомогу у сумі 1500,00 грн. задоволенню не підлягають.

При вирішенні цього питання судом враховано також правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №813/4989/17.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. (а.с.3).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, позивачу необхідно відшкодувати 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Марківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Марківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2018.

Зобов’язати Марківське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області (92400, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, вул. Центральна, буд.20, код ЄДРПОУ 41247405) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 92013, Луганська область, Лутугинський район, м.Розкішне, вул.Чехова, буд.26) заборгованість з виплати пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 92013, Луганська область, Лутугинський район, м.Розкішне, вул.Чехова, буд.26) за рахунок бюджетних асигнувань Марківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92400, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, вул. Центральна, буд.20, код ЄДРПОУ 41247405) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3