Рішення № 79401058, 25.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4179/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- зобов’язати відповідача виплатити заборгованість з пенсії за віком з 01.01.2016 по день поновлення виплат з урахуванням компенсації втрати частини доходів позивачу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером та здобув право на отримання пенсії, що підтверджується пенсійним посвідченням ААЖ № 427287, яке видане 28.11.2011. Позивач перебуває на обліку у відповідача. З 01.02.2014 по 30.04.2018 позивач не отримував пенсійні виплати. Виплату пенсії позивачу було поновлено з травня 2018 року.

З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують його конституційні права.

Ухвалою від 17 грудня 2018 року позовну заяву залишено без руху з встановленням позивачу строку для усунення недоліків (а.с. 22).

26.12.2018 на виконання вимог ухвали суду позивачем надано супровідний лист з додатками (а.с. 24-38).

Ухвалою суду від 27 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення (а.с. 1-2).

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 45-47).

В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач звернувся до управління 07.12.2017 з заявою про запит пенсійної справи та прийняття на облік. За розпорядженням від 13.04.2018 № 7946 позивача прийнято на облік до управління з урахуванням невиплаченої пенсії за попереднім місцем проживання з 01.05.2016 по 30.04.2016 року. Після проведення 26.04.2018 інформаційного обміну з управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської РДА щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб виплату пенсії позивачу було припинено. Позивач з заявою про поновлення виплати пенсії звернувся до управління 19.05.2018. Витяг з протоколу засідання Комісії з питань призначення відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним від 02.08.2018 за № 193 про прийняття рішення про призначення виплати позивачу соціальної виплати у вигляді пенсії надійшов до управління 3 серпня 2018. Виплата пенсії позивачу поновлена. З огляду на вищезазначене, вважаємо, що вини управління в несвоєчасній виплаті пенсійного забезпечення немає. Заборгованість по виплаті пенсії позивача за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 в сумі 129100,26 грн управлінням обліковано та буде виплаченого на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Заборгованість по виплаті пенсії позивача за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 в сумі 30115,56 грн управлінням буде виплачена належним чином за окремим розпорядженням про фінансування. Управління повинно виконувати приписи нормативних актів Кабінету Міністрів України. Кабінетом Міністрів України не затверджено механізму реалізації окремого порядку виплати заборгованості переселенцям. Виплата заборгованості позивачу буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття. Підстав для трактування законодавчих актів на користь осіб які звертаються до управління та неналежного виконання вимог законодавства у управління не має. На підставі викладеного, управління Пенсійного фонду України в Станично- Луганському районі Луганської області вважає, що у даному випадку забезпечувало реалізацію своїх повноважень в межах, визначених нормативно-правовими актами, тому вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними і необґрунтованими та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 26-28), довідці про присвоєння ідентифікаційного коду (а.с. 29), довідці від 01.12.2017 № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 30), пенсійного посвідчення № 150157 від 11.01.1985 (а.с. 31).

Позивач до 01.05.2016 перебував на обліку в Слов’янському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, що підтверджується інформацієї, зазначеною в атестаті від 08.12.2017 (а.с. 63)

07.12.201 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про запит його пенсійної справи з Слов’янському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області (а.с. 74).

Згідно з інформацією, зазначеною в супровідному листі пенсійна справа позивача надійшла до відповідача 23.01.2018, також в листі зазначено, що виплату пенсії позивачу здійснено по 30.04.2016 (а.с. 71).

Згідно інформації, зазначеної в протоколі від 21.12.2017 № 120 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено відновити соціальні виплати у вигляді пенсії, зокрема позивачу (а.с. 73).

Згідно з інформацією, зазначеною в розпорядженні від 13.04.2018 № 7946, Позивача взято на облік та призначено виплату пенсії за віком, з 01.05.2016 розмір пенсії становить 8445,43 грн (а.с. 65).

Згідно з інформації, зазначеної у відзиві, відповідач зазначив, що 26.04.2018 інформаційного обміну з управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської РДА щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб виплату пенсії позивачу було припинено (а.с. 46).

19.05.2018 позивач звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії (а.с. 88).

Згідно інформації, зазначеної у витягу з протоколу засідання Комісії з питань призначення відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним від 02.08.2018 за №193, прийнято рішення про призначення виплати позивачу соціальної виплати у вигляді пенсії (а.с. 87).

Відповідач зазначає, що з вересня 2018 року позивачу поновлено виплату пенсії.

Згідно з інформацією, зазначеною у відзиві про залишок заборгованості по пенсії позивача невиплата пенсії становить: за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 в сумі 129100,26 грн, за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 в сумі 30115,56 грн пенсія сплачувалась з 01.09.2018 по 31.01.2019, остання виплати пенсії проведена в січні 2019 року (дата виплати 7 число) сумою виплати 7528,00 грн, рішення про припинення виплати управлінням не приймалось (а.с. 47).

Тобто матеріалами справи підтверджено, що позивачу не виплачено пенсію за період з січня 2016 року по серпень 2018 року включно.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з січня 2016 року по серпень 2018 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Щодо заборгованості по пенсії за період з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2018 року, то право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Щодо доводів Відповідача про те, що заборгованість за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 буде сплачена за умови фінансування, суд зазначає, що при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та вважає їх передчасними, оскільки відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17, адміністративне провадження № К/9901/964/18, К/9901/969/18 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 76547257).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити цю постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 27.12.2018 позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: Луганська область, Ровеньківський район, с. Улянівка, вул. Садова, буд. 25, місце мешкання: 08301, АДРЕСА_1) до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (код ЄДРПОУ 21792637, місце знаходження: 93600, Луганська область, смт. Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд. 20) про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2018 року.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

У задоволенні позовної вимоги про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області виплатити заборгованість з пенсії з урахуванням компенсації втрати частини доходів відмовити.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_2