Рішення № 79400503, 25.01.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2019 р. справа № 0940/2448/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання дій протиправними в частині відмови зарахування стажу та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі - відповідач) про визнання дій протиправними в частині відмови зарахування стажу та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 25.09.2018 року йому призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 80 % суддівської винагороди. Позивач вказує, що до його стажу роботи на посаді судді необхідно, крім стажу на посаді судді, зарахувати також календарний період проходження строкової військової служби (1 рік 6 місяців 11 днів) та роботу в органах прокуратури (6 років 9 місяців 9 днів), що дає йому право на отримання довічного грошового утримання у розмірі 88 відсотків суддівської винагороди. Однак, на його звернення відповідач відмовив у зарахуванні до стажу вказаних періодів. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та незаконними, оскільки відповідно до закону та наявного стажу він має право на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 88 відсотків суддівської винагороди з 25.09.2018 року.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 1-2).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.01.2019 року (а.с. 42-44), в якому проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив суд в задоволенні позову відмовити. Пояснив, що з 25.09.2018 року позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі 80 % суддівської винагороди станом на 24.09.2018 року з урахуванням стажу на посаді судді - 15 років. Для визначення права позивачу на отримання довічного грошового утримання зараховано період проходження військової служби з 24.11.1983 року до 05.06.1985 року та роботу в органах прокуратури з 22.03.1996 року до 31.10.2002 року. Вказав, що за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Таким чином, служба в збройних силах, а також робота на прокурорських посадах не є роботою на посаді судді та не може бути взята при обчисленні відсоткового відношення суддівської винагороди.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 в період з 01.11.2002 року по 24.09.2018 року працював на посаді судді Господарського суду Івано-Франківської області (а.с.21).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.07.2018 №2421/0/15-18 позивача звільнено з посади судді Господарського суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.14).

Наказом Господарського суду Івано-Франківської області від 18.09.2018 року №14-Б/с позивача відраховано зі штату Господарського суду Івано-Франківської області з посади судді у зв'язку із звільненням у відставку з 24.09.2018 року (а.с. 17).

Згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж роботи ОСОБА_1 становить 24 роки 00 місяців 13 днів на посаді судді Господарського суду Івано-Франківської області.

Відповідно до подання Господарського суду Івано-Франківської області про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 24.09.2018 року, стаж судді який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1, становить 24 роки 13 днів. Заробітна плата для обчислення щомісячного грошового довічного грошового утримання становить 26430,00 грн (а.с. 18-19).

ОСОБА_1 24.09.2018 року Господарський суд Івано-Франківської області видав довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 22).

24.09.2018 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську із заявою про призначення та виплату довічного утримання як судді у відставці (а.с. 20).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88%, а не 80%, розглянувши звернення позивача, листом від 03.12.2018 року за №474/Г-15, управління Пенсійного фонду України м. Івано-Франківську повідомило, що розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача обчислено відповідно до норм чинного законодавства та на підставі представлених документів. Призначено щомісячне довічне грошове утримання з 25.09.2018 року в розмірі 80 % суддівської винагороди при стажі роботи на посаді судді - 15 років 10 місяців 24 дні. Розмір щомісячного грошового утримання визначений згідно довідки Господарського суду Івано-Франківської області від 24.09.2018 року за № 27, склав 21144 грн (80 % від щомісячної суддівської винагороди станом на 24.09.2018 року - 26430 грн). Для визначення права на отримання щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 зарахована робота на прокурорських посадах в органах прокуратури з 22.03.1996 року по 31.10.2002 рік (а.с. 11-12).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

На момент звільнення ОСОБА_1 у відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Пунктом 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 відповідно до рішення ОСОБА_2 Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016) (далі - Закон №2453-VI) передбачалося, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 % заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Абзацом 4 пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII регламентовано, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

За правилами частини першої статті 120 Закону №2453-VI, в редакції діючій на час подання позивачем заяви про відставку, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

В свою чергу, у відповідності до положень частини першої статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Відповідно до пункту 11 Перехідних положень цього Закону, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

В частині четвертій статті 43 вищезазначеного Закону передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У відповідності до статті 1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10.07.1995 №594/95 передбачено зарахування до стажу роботи судді, що дає право на відставку, крім стажу трудової діяльності, визначеної в частині четвертій статті 43 Закону України "Про статус суддів" половини строку навчання на денному відділенні у вищих юридичних закладах та періоду проходження строкової військової служби.

Згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №545, до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Також, у відповідності до Указів Президента України №584/95 від 10.07.1995 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та №1061/2002 від 25.11.2002 "Про внесення змін до Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584", до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку і навчання у вищих юридичних навчальних закладах період проходження строкової військової служби.

Таким чином, суд зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, періоду проходження строкової служби та роботи на посадах прокурорів, а також половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 27.02.2018 у справі №127/20301/17, від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 20.03.2018 у справі № 520/5814/17, від 22.03.2018 року у справі №520/5412/17, від 22.05.2018 у справі №490/1719/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 09.11.2018 у справі №751/11448/16-а, від 20.12.2018 у справі №751/7138/17.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в армії з 24.11.1983 року по 05.06.1985 року - 1 рік 6 місяців 11 днів (а.с. 35-36).

Також в період з 22.03.1996 року по 01.06.1998 року позивач працював на посаді помічника прокурора Монастириського району прокуратури Тернопільської області, з 01.06.1998 року по 29.03.2002 року на посаді слідчого прокуратури Монастириського району, прокуратури Тернопільської області, з 29.03.2002 року по 31.10.2002 року на посаді прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури Тернопільської області, що складає 6 років 9 місяців 9 днів, відповідно (а.с. 30-31).

В період з 01.11.2002 року по 24.09.2018 року позивач перебував на посаді судді Господарського суду Івано-Франківської області, що становить 15 років 10 місяців 23 дні. Загалом стаж позивача складає 24 роки 13 днів, що підтверджується розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 (а.с. 21).

Як свідчать матеріали адміністративної справи, для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці органом Пенсійного фонду України був зарахований лише стаж позивача на посаді судді 15 років 10 місяців 24 дні та, відповідно, йому призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80%.

Разом з тим, при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання відповідач не зарахував календарний період проходження військової служби та періоди роботи в органах прокуратури.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

22 травня 2008 року ОСОБА_2 Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, ОСОБА_2 Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна /юридична або фактична/ ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". ОСОБА_2 Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_2 Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях ОСОБА_2 Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Рішенням ОСОБА_2 Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 були визнані неконституційними, зокрема, положення частини 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, які передбачали зменшення розміру щомісячного грошового утримання судді.

При цьому ОСОБА_2 Суд України визначив порядок виконання рішення, відповідно до якого частина 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення ОСОБА_2 Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII, а саме, "щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 % заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

Незалежність суддів закріплена в Конституції України, отже, статус судді, який зберігається і за суддею у відставці, є конституційним.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Виходячи з наведеного, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних законних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при звільненні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98). У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02). У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" № 36813/97).

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як зазначено в частині другій цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Не зарахувавши до стажу роботи судді, що дає право позивачу на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період проходження військової служби та періоду роботи на посаді помічника прокурора, відповідач протиправно звузив обсяг прав позивача, гарантованих йому Конституцією України, а відтак позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (15 років 10 місяців 23 дні), календарний період проходження строкової служби (1 рік 6 місяців 11 днів) та періодів роботи в органах прокуратури (6 років 9 місяців 9 днів).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що не зарахування до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження військової служби та роботи в органах прокуратури, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є протиправними.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позивач на момент звільнення у відставку мав стаж роботи на посаді судді, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, 24 роки 13 днів, а тому відповідач повинен був призначити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 88% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з моменту звернення до пенсійного фонду, а саме з 25.09.2018 року, натомість відповідач призначив і виплачував позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 80%.

Відтак, слід також зобов'язати відповідача призначити позивачу починаючи з 25.09.2018 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а також виплатити йому різницю між належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та фактично виплаченою.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції №0.0.1219437526.1 від 21.12.2018 року підлягає стягненню на користь позивача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період проходження строкової військової служби в збройних силах СРСР з 24.11.1983 року по 05.06.1985 року 1 рік 6 місяців 11 днів та стаж роботи на прокурорських посадах з 22.03.1996 року по 01.06.1998 року на посаді помічника прокурора Монастириського району прокуратури Тернопільської області, з 01.06.1998 року по 29.03.2002 року на посаді слідчого прокуратури Монастириського району, прокуратури Тернопільської області, з 29.03.2002 року по 31.10.2002 року на посаді прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури Тернопільської області, що в загальному складає 6 років 9 місяців 9 днів.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області провести перерахунок починаючи з 25.09.2018 року, нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88 % суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання, з подальшим перерахуванням, у випадку зміни суддівської винагороди діючого судді у відставці та фактично виплаченою.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), вул. Симоненка, 34/68, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76006;

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області: (код ЄДРПОУ 20550895), вул. Незалежності, 44, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018.

Суддя /підпис/ ОСОБА_4