Ухвала суду № 79398641, 24.01.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

24 січня 2019 р. Справа № 0240/3698/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Данильченка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту ДВС Мін'юсту України про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії і стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі -ОСОБА_1, позивач) до Департаменту ДВС Мін'юсту України (далі - Департамент, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності у відсутності контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій при виконанні рішення суду у справі № 802/2272/18, скасування постанови від 17.04.2018 р. у ПВ 55027823; зобов'язання вжити заходи по виконанн рішення ЄСПЛ від 17.04.2014 р. в незакінченій частині рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 1.03.2004 р. та сплатити моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

В судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду. Обґрунтовуючи дане клопотання представник послався на судові справи, за участю позивача та Департаменту, в ході розгляду яких неодноразово зазначалось про наявність закінченого виконавчого провадження 55027823 та надавалась постанова від 17.04.2018 р., що є предметом оскарження у цій справі. А отже, як стверджує представник відповідача, позивач зі змістом р. постанови був обізнаний принаймні ще у липні 2018 року, тоді як до суду звернувся з цим позовом лише у жовтні 2018 р.,тобто з пропуском десятиденного терміну.

Також представник зазначив, що виконавче провадження по виконанню рішення ЄСПЛ від 17.07.14 р. закінчено ще у 2016 році. Про що також позивачу відомо, адже постанову про закінчення виконаного провадження останній оскаржував.

В свою чергу, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивовану тим, що 8 жовтня 2018 року отримав конверт (відправник ГТУЮ у Вінницькій області), у якому знаходився відзив Департаменту ДВС (м. Київ) з документами, в т.р. постанова ВП № 550027823 від 17.04.2018 р. про закінчення виконавчого провадження по оригіналу виконавчого листа № 802/2272/16-а. Як стверджує позивач, раніше про постанову не знав, її не отримував від відповідача. Відтак, просить суд поновити процесуальний строк для звернення до суду.

В судовому засіданні позивач додатково пояснив, що не пам'ятає у якому саме конверті отримав оскаржувану постанову. Наполягав, що після її отримання зразу ж звернувся до суду з цим позовом.

Розглянувши подані клопотання та заяву, суд зазначає про наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби врегульовано спеціальними нормами процесуального закону.

Так, частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно пункту 1 частини другої статті 287 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Отже, як видно з наведених норм, для звернення до суду із позовною заявою з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця встановлено десятиденний строк.

Так, позивач у поданій заяві стверджує, що лише 08.10.2018 року йому стало відомо, про те, що у виконавчому провадженні №55027823 (відкритому за оригіналом виконавчого листа №802/2272/16-а, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом ВААС 10 жовтня 2017 року), винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 17.04.18 р. На доказ надає копію конверту Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (штрих кодовий ідентифікатор 21028 0079501 4, штамп від 7.08.18 р.), у якому, як вказав позивач, знаходились відзив Департаменту на позов з документами, серед яких, і містилась постанова.

Оцінюючи зазначені аргументи, суд вказує на наступне.

Як видно з витягу сайту Укрпошти, поштова кореспонденція зі штрихкодовим ідентифікатором 21028 0079501 4 прийнята поштовим відділенням 7.08.2018 р. та вручена адресату особисто 10.09.2018 р.

Отже, позивач отримав конверт (штрихкодовий ідентифікатор 21028 0079501 4) з кореспонденцією саме 10.09.2018 р., а не 8.10.18 р., як він стверджує, а тому десятиденний строк слід обчислювати не з 8.10.2018 р., а з 10.09.2018 р.

Окрім того, як вказує представник відповідача, у конверті зі штрихкодовим ідентифікатором 21028 0079501 4 містився відзив Департаменту ДВС МЮУ на касаційну скаргу від 7.08.18 р. з додатками.

Як видно зі змісту цього відзиву, додатками були: довіреність, довідка Міністерства юстиції України, докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Посилання на наявність постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.04.18 р. у додатку відсутні.

Враховуючи наведене, судом не беруться до уваги пояснення позивача щодо обізнаності зі змістом оскаржуваного рішення саме 8.10.18 р. та саме після отримання поштової кореспонденції зі штрихкодовим ідентифікатором 21028 0079501 4.

Інших доказів щодо фактичного отримання чи ознайомлення зі змістом постанови від 17.04.18 р. позивачем не надано.

Отже, визначаючись щодо заявленого клопотання в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

На підтвердження виконання вимог даної норми, представником Департаменту надано суду лише супровідний лист № 31121-0-33-17/21 від 17.04.2018 р. про направлення постанови по ВП 55027823 від 17.04.18 р. Однак жодних доказів фактичного направлення цього листа разом з постановою, суду не надано. А отже відповідачем не доведено факту направлення позивачу оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень.

Як наслідок, у суду відсутні підстави вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами про визнання бездіяльності неправомірною та скасування постанови у ВП 55027823 від 17.04.18 р. Відтак, відсутні й підстави для поновлення пропущеного строку та для задоволення клопотання відповідача в цій частині вимог.

При цьому, враховуючи, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, - відсутні підстави для залишення без розгляду першої.

Разом з цим, оцінюючи клопотання про залишення без розгляду позову в частині зобов'язання вжити заходи по виконанню рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 р., суд виходить з наступного.

Як встановлено судом та визнано і підтверджено позивачем у судовому засіданні, виконавче провадження по виконанню рішення ЄСПЛ від 17.07.14 р. щодо виконання рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 1.03.2004 р. закінчено ще у 2016 році.

Так, в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала справа № 802/1462/16-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, предметом оскарження у якій, серед іншого, була постанова старшого державного виконавця Департаменту ДВС ВП№44360795 про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення ЄСПЛ №25663/02.

За наслідком розгляду даної справи прийнято постанову від 31.10.2016 р., у якій зазначено про наступне.

« 17.07.2014 р. Європейським судом з прав людини прийнято рішення у справі №25663/02 "Яворовенко та інші проти України" (далі - РЄСПЛ), яким передбачено додаткові заходи індивідуального характеру та зобов'язано державу Україну упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

Згідно з Додатком до вищезазначеного рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню:

- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 р.;

- рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28.03.2006 р.;

- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16.10.2006 р.;

- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 06.04.2007 р.;

- рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.11.2006 р.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби від 13.08.2014 р. відкрито виконавче провадження №44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" та зобов'язано боржника - державу Украйна добровільно виконати таке рішення у строк, встановлений Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" …

13.09.2016р. у зв'язку із фактичним виконанням рішення ЄСПЛ від 17.07.14р. у справі №25663/02 та виплати суми 1188937, 30 грн. виконавче провадження №44360795 закінчено, про що винесено відповідну постанову».

Наведені обставини, в силу статті 78 КАС України не підлягають доказуванню, оскільки встановлені судовим рішенням та визнаються учасниками справи.

Отже, ще у 2016 році позивач знав про рух виконавчого провадження по виконанню Департаментом рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 р. в ч т.р. в частині виконання рішення Замостянського районного суду від 1.03.2004 р. Проте до суду з цим позовом звернувся лише у жовтні 2018 року, тобто з пропуском строку встановленого процесуальним законодавством.

Відтак, визначаючись щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення з цим позовом до суду, суд виходить з наступного.

Наслідки пропущення строків звернення до суду, визначені статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Так, у своїй заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач лише пояснює обставини несвоєчасного отримання ним оскаржуваної постанови. Жодних пояснень, доказів щодо досліджуваної частини вимог, позивач не вказав ані в заяві, ані в судовому засіданні.

При цьому, суд окремо зазначає, що дотримуючись вимог частини першої статті 123 КАС України, позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення строку звернення до суду. Однак, як зазначалось вище, обґрунтування та мотиви заяви про поновлення строку стосувались лише постанови від 17.04.18 р.

В контексті наведеного, а також застосовуючи згідно зі статтями 3, 7 КАС України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Згідно з практикою ЄСПЛ, для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв'язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об'єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Водночас, слід зауважити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Суд констатує, що позивачем ані на усунення вимог ухвали суду про залишення позову без руху, ані в судовому засіданні не наведено жодних причин неможливості своєчасного звернення з позовом до суду в частині вимог про зобов'язання вжити заходи по виконанню рішення ЄСПЛ.

Отже, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що позивач достовірно знав та був обізнаний ще у 2016 році зі станом виконання Департаментом рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 р. в частині виконання рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 1.03.2004 р. та звертаючись до суду у жовтні 2018 року не навів жодних обставин, які б фізично чи фактично перешкоджали позивачу звернутись до суду з цим позовом раніше.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відтак, за відсутності поважних причин пропуску строку звернення до суду з вимогою про зобов'язання вжити заходи по виконанню рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 р., суд доходить висновку, що позов в цій частині слід залишити без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 240, 241, 243,248, 271 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

в задоволенні заяви позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду відмовити.

Клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду задовольнити частково.

Позов залишити без розгляду в частині вимог про зобов'язання вжити заходи по виконанню рішення ЄСПЛ від 17.04.14 р. в незакінченій частині рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 1.03.2004 р.

В решті вимог клопотання про залишення позову без розгляду, - відмовити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна