Рішення № 79397763, 25.01.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/822/18

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Книш Н.Ю.

за участю секретаря судового засідання Солончева О.П.

розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/822/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут»

вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021

про стягнення 6362 грн 20 коп.

Представники сторін не викликалися

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подано позов до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» про стягнення 6362,20 грн боргу за договором купівлі-продажу природного газу №16-462-РО від 28.10.2016, а саме: 2948,42 грн пені, 693,44 грн 3% річних, 2720,34 грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №16-462-РО від 28.10.2016 щодо своєчасного розрахунку за отриманий природний газ.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2018, після усунення позивачем недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.

11.12.2018 відповідачем через відділ документального забезпечення суду (канцелярія) подано заяву № 20 від 11.12.2018 із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, в якій просить розглядати справу у порядку загального провадження.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.12.2018 заяву відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» №20 від 11.12.2018 із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

11.12.2018 відповідачем через відділ документального забезпечення суду (канцелярія) подано відзив на позов №19 від 11.12.2018. В поданому відзиві відповідач проти позову заперечує та зазначає, що у несвоєчасному проведенні оплати за поставлений природний газ відсутня вина ТОВ «Чернігівгаз Збут». Законодавчо не передбачено можливості повернення з рахунку зі спеціальним режимом використання коштів, сплачених зі свого поточного рахунку на погашення заборгованості, за рахунок подальших оплат релігійних організацій, оскільки кошти, які надходять на рахунок зі спеціальним режимом використання, автоматично перераховуються згідно з встановленим нормативом; зарахування коштів від релігійних організацій за спожитий ними природний газ на інші поточні рахунки заборонено законодавством. Окрім того, ціна на газ для релігійних організацій встановлена державою та не регулюється ТОВ «Чернігівгаз Збут» самостійно. ТОВ «Чернігівгаз Збут» обмежене у своєму праві здійснення інших видів господарської діяльності; основним видом діяльності ТОВ «Чернігівгаз Збут» у спірний період часу було постачання природного газу згідно отриманої ліцензії за регульованим тарифом, тобто за цінами, встановленими державою в особі уповноважених органів.

11.12.2018 відповідачем через відділ документального забезпечення суду (канцелярія) подано клопотання №22 від 11.12.2018 про зменшення розміру пені. В поданому клопотанні відповідач просить зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання зобов’язання за договором купівлі-продажу природного газу №16-462-РО від 28.10.2016 на 99%. Клопотання підписано представником «Чернігівгаз Збут» - ОСОБА_2. При цьому в тексті клопотання відповідач просить зменшити заявлений до стягнення розмір пені на 90%. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що ТОВ «Чернігівгаз Збут» є стратегічно важливим підприємством, оскільки у відповідності до постанови КМУ №758 від 01.10.2015 та №187 від 22.03.2017 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» являється єдиним постачальником природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям на території м. Чернігова та Чернігівської області. Окрім того, відповідач посилається на те, що станом на 01.10.2018 дебіторська заборгованість товариства складає близько 548775,47млн.грн, що ним сплачена основна заборгованість у повному обсязі у зв’язку з чим позивач не несе жодних додаткових збитків, а прострочення виконання грошового зобов’язання становило незначний період.

03.01.2019 на адресу Господарського суду Чернігівської області від позивача надійшла відповідь №14/4-3386 від 27.12.2018 на відзив зі сформованим в ньому клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.01.2019 відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив та продовжено Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за ініціативою суду строк для подання відповіді на відзив у справі №927/822/18 та прийнято до розгляду відповідь на відзив від 27.12.18 №14/4-3386.

В поданій відповіді на відзив позивач зазначає, що погодивши умови договору, зокрема, п. 6.3., відповідач взяв на себе зобов’язання виконувати договір в частині оплати вартості використаного природного газу грошовими коштами, навіть у разі відсутності коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання, шляхом перерахування будь-яких коштів із будь-яких поточних рахунків відповідача. При цьому позивач наводить обґрунтування проведеного нарахування інфляційних втрат. Суд долучив подану відповідь на відзив до матеріалів справи.

03.01.2019 на адресу Господарського суду Чернігівської області від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення пені від 27.12.2018 №14/4-3385.В поданих запереченнях позивач зазначає, що відповідач фактично обґрунтовує свою правову позицію стосовно наявності підстав для зменшення неустойки наявністю заборгованості контрагентів. Проте, враховуючи правову позицію Верховного Суду, принцип добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги мету створення та завдання Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», зважаючи на майнові інтереси обох контрагентів за спірним договором, позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки. Суд долучив подані заперечення до матеріалів справи.

11.01.2019 від відповідача надійшли заперечення №19 від 08.01.2019 на відповідь на відзив. В поданих запереченнях відповідач зазначає, що ТОВ «Чернігівгаз Збут» за отриманий природний газ розрахувалось повністю, остаточний розрахунок здійснено 20.07.2017. У несвоєчасному проведенні оплати за поставлений природний газ відсутня вина відповідача. ТОВ «Чернігівгаз Збут» не могло здійснювати розрахунок власними коштами, отриманими за рахунок господарської діяльності відповідача, оскільки протягом 2016-2017 р. встановлені тарифи НКРЕКП не забезпечували відшкодування його обґрунтованих витрат та отримання прибутку. Такі обставини призвели до відсутності власних коштів та нарощування дефіциту обігових коштів позивача. Внаслідок чого ТОВ «Чернігівгаз Збут» було позбавлено можливості компенсувати необхідні для ведення власної господарської діяльності виробничі витрати, та не мало змоги здійснювати в повному обсязі поточні платежі за природний газ, оскільки тарифна виручка для ТОВ «Чернігівгаз Збут» не покривала фактичних витрат, пов’язаних із здійсненням діяльності. Внаслідок таких обставин у ТОВ «Чернігівгаз Збут» з незалежних дій, причин та волі останнього вчасне виконання за договором на купівлю-продаж природного газу для релігії було неможливим. Отже ТОВ «Чернігівгаз Збут», як сторона зобов’язання яка знаходилась під постійним імперативним впливом держави не допустила порушень порядку взаєморозрахунків із позивачем, тим самим дана обставина та факт неможливості вплинути на розмір, строки і порядок взаєморозрахунків із позивачем виключає можливість застосування до відповідача штрафних санкцій. Суд долучив подані заперечення до матеріалів справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

28.10.2016 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія» «Нафтогаз України» (продавець, позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» (покупець, відповідач) укладено договір № 16-462-РО купівлі-продажу природного газу(далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов’язувався передати покупцеві у 2016 - 2017 роках природний газ, а покупецьзобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 1.2. договору природний газ, що передається за цим договором використовується покупцем виключно для постачання релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо - комерційної діяльності).

Умовами п.2.1. договору сторони передбачили, що продавець передає покупцю у період з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом 325,000тис.куб.м., у тому числі по місяцях: жовтень – 10,000 тис.куб.м., листопад – 35,000тис.куб.м., грудень – 50,000тис.куб.м., січень – 90,000 тис.куб.м., лютий – 80,0000 тис.куб.м., березень – 60,000 тис.куб.м.

Обсяги газу, що планується передати за договором можуть змінюватись сторонами протягом місяця поставки в установленому порядку (п. 2.2. договору).

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3., 3.4. договору покупець зобов’язується подати не пізніше 08 числа місяця, що настає за місяцем постачання природного газу, продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця (за її наявності) два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги переданого природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Продавець до 12 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу, після подачі покупцем документів визначених пунктом 3.3, повертає покупцеві один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою (за її наявності). У разі не підписання продавцем акта приймання-передачі природного газу продавець у той же строк письмово повідомляє покупцеві про причини такого не підписання акта та надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту.

Ціна газу обумовлена сторонами у договорі, зокрема у Розділі V «Ціна газу».

У відповідності до пункту 5.1 договору, ціна за 1000 куб метрів природного газу, який передається за цим договором, без урахування податку на додану вартість, у розмірі 20 відсотків, тарифів на транспортування і розподіл природного газу, торгової націнки постачальника природного газу із спеціальними обов’язками становить: 2467,9333 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 20%.

Пунктами 6.1, 6.2 договору сторони узгодили, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП.

За наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця. У платіжних дорученнях покупець повинен обов’язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу. Кошти, які надійшли від покупця, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором (п. 6.3 договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2016, і діє в частині продажу газу до 31березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Згідно матеріалів справи, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ за договором у період з жовтня 2016 року – по березень 2017 року на загальну суму 609803,60 грн, що підтверджується двосторонніми актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 19264,69 грн, від 30.11.2016 на суму 67561,15 грн, від 31.12.2016 на суму 130040,34 грн, від 31.01.2017 на суму 151114,51 грн, від 28.02.2017 на суму 148686,07 грн, від 31.03.2017 на суму 93136,84 грн, які підписані та скріплені печатками обох сторін (а.с. 19-24).

За таких обставин суд не погоджується з твердженням відповідача у відзиві, що протягом жовтня 2016-березня 2017 року позивачем була здійснена поставка на суму 609785,61грн, оскільки позивачем допущена арифметична помилка під час підрахунку вартості спожитого природного газу за актами приймання-передачі наведеними у відзиві які не містять розбіжностей з даними наведеними позивачем та поданими актами до матеріалів справ.

Отже, по акту приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 19264,69 грн, відповідач зобов’язаний був розрахуватись в строк до 25.11.2016, від 30.11.2016 на суму 67561,15 грн, відповідач зобов’язаний був розрахуватись в строк до 26.12.2016 (оскільки 25.12.2016 – вихідний день неділя), від 31.12.2016 на суму 130040,34 грн, відповідач зобов’язаний був розрахуватись в строк до 25.01.2017, від 31.01.2017 на суму 151114,51 грн, відповідач зобов’язаний був розрахуватись в строк до 27.02.2017 (оскільки 25.02.2017 – вихідний день субота), від 28.02.2017 на суму 148686,07 грн, відповідач зобов’язаний був розрахуватись в строк до 27.03.2017 (оскільки 25.03.2017 – вихідний день субота), від 31.03.2017 на суму 93136,84 грн, відповідач зобов’язаний був розрахуватись в строк до 25.04.2017.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач за поставлений природний газ у спірному періоді розрахувався у повному обсязі, що підтверджується сформованою позивачем довідкою про розрахунки «Операції по підприємству ТОВ «Чернігівгаз Збут» з 01.10.2016 по 28.02.2018 (а.с. 26) та поданими відповідачем копією платіжного доручення № 21 від 20.07.2017 на суму 93136,84 грн та копіями меморіальних ордерів №101501343 від 17.11.2016 на суму 19264,69 грн, №103452035 від 14.12.2016 на суму 67561,15 грн, №106956989 від 30.01.2017 на суму 130040,34 грн, №108449543 від 17.02.2017 на суму 151114,52 грн, № 111364826 від 23.03.2017 на суму 148686,07 грн., а всього на суму 609803,61грн.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору від 28.10.2016 за № 16-462-РО у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року, позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення 2948,42 грн пені, в тому числі: 198,97 грн за прострочення оплати за поставлений природний газ в грудні 2016 за період з 26.01.2017 по 29.01.2017, 2749,45 грн за прострочення оплати за поставлений природний газ в березні 2017 за період з 26.04.2017 по 19.07.2017.

Відповідно до статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання ( ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.7.2 договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України – штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання.

Пунктами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов’язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він не перевищує дійсного розміру пені за визначений період, а отже підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 2948,42 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення 693,44 грн 3%річних,в тому числі: 42,75 грн за прострочення оплати за поставлений природний газ в грудні 2016 за період з 26.01.2017 по 29.01.2017, 650,68 грн за прострочення оплати за поставлений природний газ в березні 2017 за період з 26.04.2017 по 19.07.2017 та 2720,34 грн інфляційних втрат за прострочення оплати за поставлений природний газ в березні 2017 за період з травня 2017 року по червень 2017 року.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка виконання відповідачем своїх зобов’язань, суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховані 3% річних у сумі 693,43 грн, в тому числі: 42,75 грн за прострочення оплати за поставлений природний газ в грудні 2016 за період з 26.01.2017 по 29.01.2017, 650,68 грн за прострочення оплати за поставлений природний газ в березні 2017 за період з 26.04.2017 по 19.07.2017, оскільки позивачем при визначенні загальної суми 3%річних – 693, 44грн які заявляються до стягнення з відповідача допущено арифметичну помилку на суму 00 грн 01коп.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» суд дійшов висновку, що нарахування інфляційних втрат у сумі 2720,34грн за період травень-червень 2017 року проведені позивачем вірно із застосуванням сукупного показника індексів інфляції за травень-червень 2017 року, тому позовні вимоги є правомірними, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 2720,34 грн інфляційних втрат.

Суд зауважує, що позивачем застосовано підхід для розрахунку інфляційних нарахувань, який викладено в листі Верховного Суду України від 3.04.1997 року № 62-97-р, який не суперечить чинному законодавству, а саме коли індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості (на момент її виникнення) на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заперечення відповідача, щодо відсутності його вини за вказаних у відзиві обставин не можуть бути взяті до уваги судом як підстава для відмови в позові, оскільки відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов’язань з контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України). Недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої боржник може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов’язання (ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України). Вказані відповідачем обставини не впливають на обов’язок відповідача виконувати свої договірні зобов’язання перед позивачем та відповідно не виключають його вини у виникненні заборгованості. Заборгованість контрагентів та держави перед відповідачем, тяжкий фінансовий стан відповідача не є підставою звільнення його від відповідальності за невиконання зобов’язання, оскільки умовами договору №16-462-РО купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016 не передбачена залежність оплати відповідачем природного газу від отримання коштів від споживачів за спожитий природний газ.

Посилання відповідача у відзиві на позов №19 від 11.12.2018 та у запереченнях на відповідь на відзив №19 від 08.01.2019 на постанову Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.2015 «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ», постанову НКРЕКП від 30.09.2015 №2516, яким було затверджено «Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки», та постанову КМУ №187 від 22.03.2017 не можуть бути прийняті судом до уваги, як підстава для відмови у позові, з огляду на те, що вони не замінюють домовленість сторін договору щодо строків та обов'язку оплатити вартості вже отриманого природного газу, а також не припиняють зобов'язання боржника щодо сплати боргу, оскільки алгоритм розподілу коштів та порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, якими визначаються умови щодо оплати за природний газ виключно на рахунки із спеціальним режимом використання, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків остаточного розрахунку за отриманий природний газ.

При цьому, дія Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного, на який посилається відповідач у своєму відзиві, не поширюється на відносини, пов’язанні з остаточним розрахунком газопостачального підприємства та його структурних підрозділів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ (пункт 2 розділу І Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2516).

Проаналізувавши зміст вище перерахованих нормативно – правових актів, суд дійшов висновку, що встановлений ними порядок розрахунків постачальника природного газу з оптовим продавцем природного газу ніяким чином не обмежує відповідача у проведенні остаточного розрахунку із позивачем, всупереч твердженням останнього, не свідчить про відсутність його вини в несвоєчасному розрахунку з позивачем, та не є підставою для звільнення ТОВ «Чернігівгаз Збут» від відповідальності за порушення договірних зобов’язань перед ПАТ НАК «Нафтогаз України» за договором купівлі-продажу природного газу № 16-462-РО від 28.10.2016.

Відповідач звернувся до суду із клопотанням №22 від 11.12.2018 про зменшення на 99% розміру пені за несвоєчасне виконання зобов’язання за договором купівлі-продажу природного газу №16-462-РО від 28.10.2016.

Позивач навів письмові заперечення (від 27.12.2018 №14/4-3385) на клопотання відповідача про зменшення пені.

Приписами статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було порушено господарське зобов’язання, наслідки чого передбачені п.7.2 договору.

В силу ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Окрім того, частинами 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У відповідності до ст. 218 Цивільного кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Аналогічна норма міститься в ст.617 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не зазначено про наявність виняткових випадків для зменшення нарахованої позивачем пені та не подано відповідних доказів, також відповідачем не надано доказів та не доведено, що розмір пені є надмірно великим порівняно із збитками кредитора. Відповідач у клопотанні стверджує, що позивач не несе жодних додаткових збитків, дебіторська заборгованість товариства станом на 01.12.2018 складає біля 548775,47млн грн, однак не наводить відповідних обґрунтувань та доказів.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, який уклав з ним цей договір.

Враховуючи доводи, якими відповідач обґрунтовує необхідність зменшення пені, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи ту обставину, що відповідач не подав суду доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення ним грошового зобов’язання та інших обставин, з якими законодавець пов’язує право суду на зменшення штрафних санкцій, суд доходить висновку, що клопотання відповідача про зменшення пені на 99% задоволенню не підлягає.

Таким чином, за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов’язання щодо оплати за спожитий природний газ по договору купівлі-продажу №16-462-РО від 28.10.2016 своєчасно не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 693грн 43 коп. 3% річних, 2720 грн 34 коп., інфляційних втрат, 2948 грн 42 коп. пені підлягають задоволенню.

В стягненні з відповідача 00 грн 01коп. 3% річних має бути відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 12, 42, 73-80, 86, 123, 129, 165-167, ст. 232, 233, 236-241, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» про стягнення про стягнення 6362 грн 20 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» (вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021, ідентифікаційний код 39576385) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720) 693грн 43 коп. 3% річних, 2720 грн 34 коп. інфляційних втрат, 2948 грн 42 коп. пені, 1762грн 00коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

3. Відмовити Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в стягненні 00 грн 01коп. 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 25.01.2019.

Суддя Н.Ю.Книш